"Пам'ятай наставників своїх", - заповідав апостол Павло. Саме педагогом, наставником, а не художником вважав себе Дмитро Безперчий.
30 жовтня 1825 р. у багатодітній сім'ї кріпака-іконописця народився Дмитро Безперчий, живописець. Перші уроки малювання Дмитро отримав від батька й запалився бажанням учитися на художника. У січні 1841 р. родина отримала вільну від графа Д. Шереметьєва. Колишній кріпак із 15 років був вільним слухачем Академії мистецтв (1841–1846) і закінчив її зі званням "вільного художника". За час навчання Безперчий захопився ілюструванням літератури, став першим ілюстратором повісті М.Гоголя "Тарас Бульба" (1842). Наймолодший і останній учень Карла Брюллова; у його майстерні з 1843. Другим (після Василя Штернберга, друга Т Шевченка) почав малювати образи з сільського українського життя. 63 роки життя і мистецької праці віддав Харкову.
Від 1846 р. Д. Безперчий в Україні: викладав малювання у Ніжинському ліцеї (1846–1850), а потім – Харків, гімназія. Коли Д. Безперчий потрапив у цей заклад, уроки малювання були незадовільними. Викладач гімназії художник В.Карпов писав: "Класи малювання стояли поза рамками розподілу лекцій.
Відмітки з малювання не бралися до уваги, і сам предмет малювання вважався приватним, непотрібним, зайвим". Д.Безперчий працював так, що малювання стало цікавим, необхідим уроком.
У час канікул 1860-1890-х рр. працював в жанрі релігійного живопису, розписував храми в селах Слобідської України, Криму. Найбільш відомий розпис церкви при харківській малювальній школі, де викладав Безперчий.
Д.Безперчий першим розгадав покликання багатьох талановитих юнаків. Він був вчителем С. Васильківського, Г. Семирадського, П. Левченка, М. Ткаченка; академіка Миколи Сумцова, скульптора В. Беклемішева (автора першого погруддя Шевченку, встановленому біля школи Алчевський). Вчительським любимчиком, з яким Д. Безперчий листувався все життя, був Генріх Семирадський. Учень приїздив із Італії на 50-річччя творчої діяльності Безперчого, щоб уклонитися маестро. Двоє друзів – П. Левченко та С. Васильківський були закохані в Софію, дочку художника. Дівчина вибрала веселого пересмішника Сергія, чекала його з Петербурга; відклала весілля, щоб коханий зміг поїхати за кордон. Та не судилося Софії дочекатися Васильківського, вона померла від туберкульозу. І її лицар не одружувався.
Дмитро Іванович – безмежно добра та скромна Людина. Він помер у 88 років, як жив: тихо, скромно. На похоронах Безперчого було дуже мало людей.
Увесь творчий спадок його дружина передала в Харківський художній музей, але під час Другої світової багато акварелей загинуло.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
