Іноді мені здається, що я божевільна, що з самого народження в моїй голові бракує якогось вентиля, якоїсь гайочки, яка б підтримувала всю систему у ладі….стримувала б усі думки вкупі, і вони не роїлися б так скажено, не мчали від голови до пальчиків ніг, а потім знову назад, немов у якомусь скаженому циклі…кругообіг думок з будь-якого приводу: чи то погана погода, чи чийсь вигляд, чи сказане слово, ніколи не зупиняється…а коли хтось питає «про що ти думаєш?», то я навіть не знаю, що маю відповісти, невже викладати все те, що справді зараз у мене в голові??? Цей хаотичний клубок з різнокольорових ниток, який сама не в змозі розплутати??? Тому краще не питай мене про що я думаю….не питай, щоб вночі ти спокійно спав)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
