Сurriculum vitae. Северин Наливайко та мідний бик

Про цього легендарного та без сумніву хороброго лицаря родом із Гусятинщини складено чимало пісень, віршів та романів. Але особисто мені цікавим є останній рік його життя. Дослідники дійшли згоди практично з усіма етапами життя Северина Наливайка, але чим ближче до його страти, тим більше розхожджень.

Всі ми знаємо, що батька Северина убив польський магнат Марцін Калиновський після чого син хотів помститися кривднику. Також відомий факт той, що Наливайко здобув блискучу освіту в Острозькій академії, потім за клопотанням старшого брата Дем'яна служив у надвірній коругві й дослужився до сотника.

Відносини із запорожцями були зіпсутими (і, на мою думку, зіграли свою підлу роль у Солоницькому бою) через те, що Северин Наливайко брав участь у розгоні повстання К. Косинського і потім, аби загладити свою провину, він перепросив низовиків та подарував близько півторатисячі коней захоплених у татар. До відома читача, кінь був дорогим задовеленням у ті часи, приблизно таким, як авто із салону в теперішні, тепер можете собі уявити ціну такого подарунку. Після цього союзні вже війська отримують ряд перемог на території сучасних Молдавії, Білорусі, захоплюють українські міста Бар, Вінницю, Луцьк. Користуючись моментом.

Наливайко випустив звернення до короля з вимогою віддати козакам територію між Бугом і Дністром. Проте Польща мобілізувала великі сили, армію з Молдови на чолі з коронним гетьманом Жолкевським, а з Литви на Білорусь вирушило 15 тисяч війська для боротьби із повстанням. Після того, як сили повстанців з'єдналися, вони перейшли Дніпро і біля Лубен, на р. Солониця організували укріплений табір, в якому два тижні витримували облогу. У повстанському таборі постійно тривала боротьба за владу, підлеглі одного ватажка не слухали команд іншого, окрім козакім в оточенні опинилось багато жінок та дітей.

Одним словом, після ряду міжусобних чвар козаки та селяни видали своїх ватажків, а серед них і нашого героя полякам і тут розпочинається найцікавіше. Северина відправляють спочатку до Львова, а звідти до Варшави. У польську столицю Наливайка з товаришами привезли аж 12 серпня.

За описами очевидців можна достовірно відтворити то­гочасні події. В'їзд до Варшави переможців над козаками був облаштований надзвичайно тріумфально. Процесія складалася з декількох десятків відкритих карет, колясок і возів. Попереду їхали ротмістри — посланці від коронного війська. За ними везли вісім­надцять гармат, трофейні прапори і полонених. Семерія Наливайка супроводжували в окремій кареті, а за ним, по двоє, його товаришів. На козацького гетьмана виявила бажання подивитися стара королева, процесія завернула до приміського замку в Уяздові. Коли королева вийшла на балкон палацу, С. Наливайко піднявся й шля­хетно привітав її. Після цих "формальностей" козаків відвезли до центру міста, де ув'язнили в приміщенні ратуші, потім їх відвели у спеціальну башту для тортур. Там з їхніх тіл завбачливо обрізали усе волосся — раптом вони зачаровані.

Німець Йоган Керкербарт, який був присутній на зустрічі процесії, так описав зовнішність Наливайка: "...з вигляду гарний чоловік, сильний і стрункий, з вихованим і одвертим обличчям, та ні одним рухом не виказує малодушності або страху. І так багато хто шкодував, що він свою чесноту і мужність замість на користь батьківщині обернути, обернув її на згубу". Нали­вайко і справді справляв на оточуючих неабияке враження. "...Бу­ла то особа красна, муж, яких небагато, був би на добре обер­тав, що йому Бог дав, до того ж пушкар знаменитий", — стверджували інші очевидці тих подій.

Слід зазначити, що у Варшаві С. Наливайка неодноразово піддавали страшним тортурам. Можливо, і цей факт, посилений тривалим ув'язненням гетьмана перед стратою (з червня 1596 до квітня 1597 р.), певною мірою вплинув на процес виникнення легенди про страту С. Наливайка за допомогою мідного бика. Як свідчив очевидець, "він з 10 жовтня, згідно наказу їх Велич­ності, був тортурований голодом і неспанням, так що він ма­ло не збожеволів, але після цього припинено, щоб можна було б ще щось довідатись у нього при ясній свідомості". 

Не зломлений допитами і тортурами, Семерій з допомогою своїх побратимів і товаришів по волі наважується здійснити втечу з в'язниці. Його джура передав у тюремну камеру невеличку пилку, якою Наливайко перепилював окови, але, на жаль, польська сторожа швидко виявила ці надпили. Так згасла остання надія в'язня здобути свободу...

11 квітня 1597 р. козацького полководця Северина Наливайка було страчено у Варшаві. На очах у представників королівської родини та великого натовпу йому відрубали голову, четвертували тіло, а шматки розвішали по всій столиці Польщі. Саме так, а не інакше, згідно зі спогадами очевидців, стратили народного героя. То чому ж виникла легендарна оповідь про його смерть у мідному бику, що в різних варіантах повторювалася у багатьох літописах і переповідалася з покоління в покоління?

"А що в очах поляків Наливайко (як і пізніший Гонта) як перший історичний ватажок козацької та хлопської черні був рівночасно першим історичним репрезентантом автономічних змагань українського народу проти верховенства Польщі, то й не диво, що польські мемуаристи побачили в ньому небез­печного претендента, що простягав руку на "єдність" корони, і в своїй уяві наділили його, хоч по смерті, карою, відповідною для злочинців тої категорії", — писав Іван Франко, який досить ретельно і прискіпливо дослідив ґенезу історії легенди про "Наливайка в мідянім бику".

За його словами, автором легенди був ніхто інший, як польський римо-католицький священик Йончинський, який вперше на початку XVII ст. у своїх мемуарах "збрехав" про те, що козацького провідника "посадили на розпеченого коня і на голову надягли розпечений вінець, і, нарешті, його стратили". Тим самим Йончинський, який люто ненавидів Наливайка за його посягання на єдність Речі Посполитої, "осучаснив" античну легенду про антигероя-тирана Фаларіса, котрий нібито започаткував традицію покарання винних через спалення у мідному бику, а потім і сам загинув за допомогою свого "дітища".

Легендарна версія польського мемуариста була відразу ж підхоплена іншими польськими та українськими тогочасними літописцями. Якщо для перших вона символізувала невідворотність тяжкої кари для опозиційних дер­жавним устоям свавільників, то для других — не що інше, як готовність йти на страшні муки заради свободи свого народу. Ось таким чином Семерій Наливайко став справді легендарним героєм української історії.