Бездомні душі

Я не знаю, що було написано,
Я не знаю, що будуть писати,
Я не знаю, чи варто щось знати,
Мою долю вже й так переписано.
 
Я шукала тебе у листах,
У листках і у снах ще настирливо,
Сподівалась, що в думці щось вилилось,
А, насправді, це був лише страх…
 
Від незнаного, чутно тривожного,
Від дощу, що все йде в голові,
Недосяжного, трохи безбожного…
Від мовчанки, що кублиться у сні.
 
Ти мовчиш, бо сказати вже нічого,
Голос мій все за тебе сказав,
Ти лиш дивишся поглядом вічного -
Мій сценарій давно ти вже знав.
 
Ти забрав свою мову безмовного,
Головою лиш тихо хитав,
В сиву мряку дерев споглядав –
Витвір розуму мого тривожного
 
У думках ти розгадки тримав.
На питання мої божевільнії –
Обіймав мою неміч повільно ти
І безмовно всесказанно мовчав.
 
Ти без пристрасті роль свою грав,
Приходив щодень, дожидав мене,
І в задумі у зливу зодягав себе,
На зв'язок зі мною чекав.

Я в бездумному божевіллі бігла,
Поза мною були всі думки,
Прохолоди вологі зразки
Лиш ловила я у повітрі.
 
Коли до тебе домчала,
Кущі минаючи, тебе помічала,
То я мовчки поруч сідала
І з тобою десь інде зникала.
 
Лиш подумки… Тіла залишались
Непорушно сидіти на клумбі бетонній,
Неначе були ми обоє бездомні…
А бездомними наші душі зізнались.

19.03.2008