Без надії сподіваюсь...

Тетяна Кудря

Наприкінці 2017 усі підбивали підсумки року. Яким він був для України, цей 2017? Успішним, паскудним, доленосним?

Таке враження, що наш народ ходить по колу:

1991. Крах СРСР і сподівання: нарешті буде краще...
2004. Помаранчева революція і, знову ж таки, надії на покращення...
2014. Революція Гідності — і ми знову чекаємо...

Нас запевняють, що в державі цілеспрямовано впроваджуються реформи. Врешті-решт, деякі закони таки ухвалюються: щодо медицини, освіти, захисту від домашнього насилля, жорстокого поводження з тваринами... І виглядає це наче як прогрес, але ж ми знаємо, що ухвалення закону та його дотримання — це абсолютно різні речі в нашій державі.

А проблем, які терміново необхідно вирішувати - багато. Навіть страшно ось так написати їх у стовпчик:

- війна на Сході й кримінальний бандитизм, що охопив практично всю Україну;
- боротьба з корупцією, що вже нагадує комедійний серіал;
- розмови про зміну структури економіки, що так і лишаються розмовами, а ми споживаємо дешевий азійський непотріб і молодь не може знайти роботу з гідною зарплатою;
- війна в Донбасі стала джерелом збагачення для багатьох і не видно цьому кінця;
- ледь жевріє Академія Наук, яку цілеспрямовано душили в 90-х та 2000-х роках - і цей процес успішно триває й досі;
- мало хто усвідомлює, що нас чекає екологічна катастрофа: це і космічні пейзажі в лісах Полісся в "бурштиновій республіці", і поступове знищення карпатських лісів для продажу в Європу деревини, і загрозлива зміна рівня ґрунтових вод через невикачку води з шахт на захоплених Росією територіях...
- 90% населення на межі виживання. Фактично знищений середній клас України і не видно ніяких дієвих механізмів для його повернення до життя;
- молодь емігрує за кордон вже не на заробітки, а всією сім'єю, назавжди.

Однак я все ж таки сподіваюсь, що такі довгоочікувані зміни відбудуться, як це фантастично не звучить. Що ми, нарешті, зрозуміємо, що СИСТЕМУ не зламано, не знищено, а просто змінились обличчя тих, хто при владі. Сподіваюся, що нарешті верхи зрозуміють: ДОСИТЬ. Вже всім вистачить, нагреблися, награбували. Вистачить: і дітям, і онукам. Їхнім дітям, їхнім котам, їхнім родинам... І одного дня олігархи прийдуть на свої телеканали та скажуть, що на розбудову фабрик, на запровадження нових прогресивних технологій і створення робочих місць Господь їх надихнув віддати половину своїх "чесно зароблених статків". І не тільки скажуть, але й ЗРОБЛЯТЬ.

І сподіваюся, що ми нарешті навчимося думати, а не питати: "хто мені скаже, що відбувається?", навчимося критично мислити, співставляти обіцянки політиків та їхні реальні справи і розуміти, як нами маніпулюють. І будемо пояснювати нашим дітям, що це - наша Батьківщина, наша держава і з неї треба не "валити", а боротися за неї. Щоденно, кожен в своєму житті, на своїй землі.

Я сподіваюсь, що закінчиться війна і моя Україна відродиться. Що знову повиростають ліси, знову в річках буде місце рибі, знову буде чистими вода та повітря. І що знову на землі будуть порядкувати розумні господарі, а вітряки, сонячні батареї та інші новітні розробки наших вчених дадуть можливість бути нам енергетично незалежними і буде створена багата, демократична країна.

І що пісні молодь співатиме українською, англійською, російською, татарською. Що, власне, вже й відбувається в Україні. Але буде співати веселих пісень і працювати. В своїй державі. На своїй землі.