Алчевський Іван

"…Я обожнюю Ваш талант і хотів би чути Вас у всіх своїх творах. Щасливі люди, які можуть аплодувати Вам", – такий напис на фото українцю Івану Алчевському надіслав композитор К.Сен-Санс.

Іван, всесвітньо відомий оперний співак – найзнаменитіший із шести дітей Олексія Алчевського.
  27 грудня 1876 р. у Олексія та Христини Алчевських народився син Іван.

Сім’я тоді жила у Харкові на вул. Сумській (у будинку, де зараз знаходиться кафе "Коники"). Іван закінчив 3-ю гімназію (вул. Гоголя) й фізико-математичний факультет Харківського університету, після чого за прикладом матері вирішив присвятити себе педагогічній діяльності. Але три покоління Алчевських по материнський лінії (прабабуся, красуня Олена Вуїч, бабуся – Анетта Вуїч і мати) мали добрі голоси, неабияку музикальність. Батько кохався в поезії і сам дещо складав. Тож Іван з молодих літ з успіхом співав серед аматорів у гімназії та в університеті, брав уроки у брата Григорія. Удома на музичних вечорах Іван співав у дуеті з сестрою Христею.
  У час закінчення Іваном університету (1901 р.) сталася трагічна смерть батька. Через скрутне фінансове становище довелося продавати будинок у Мироносицькому провулку. Старший брат, Григорій, порадив Іванові стати співаком столичної опери: той поїхав до Петербурга, де після іспиту був прийнятий солістом Маріїнського театру. Дебют в опері "Садко" (партія Індійського гостя) виявився вдалим, але Алчевський зрозумів, що мати гарний голос (ліричний тенор) – ще не означає бути оперним співаком.

У наступні роки він поїхав до Парижа, де брав уроки співу у відомих спеціалістів Яна Решке та Фелії Литвин. Іван Алчевський був одним із найерудованіших оперних артистів свого часу, великим знавцем музики, пропагандистом творів сучасних авторів, різнобічно обдарованою людиною. Знав п’ять мов і співав мовою тієї країни, де виступав.

Невдовзі Іван співав у Брюсселі партію Рауля ("Гугеноти"), яка стала його коронною роллю. Оваціями супроводжувалися гастролі співака в лондонському "Ковент-Гардені". Співав у Парижі, Брюсселі, Лондоні, Нью-Йорку, Мілані; його партнерами були Енріко Карузо і Маттіа Баттістіні, Ф. Шаляпін. Він був талановитим драматичним актором, окрім того добре грав на фортепіано – співав на концертах під власний акомпанемент. У Парижі Івану Олексійовичу аплодував оркестр, а глядачі викликали його п’ять разів.

  Після загибелі батька Іван Алчевський взяв на себе утримання родини, навчання сестри. Із 1908 року – соліст Большого театру в Москві. Там для нього ставили українською мовою "Запорожець за Дунаєм" і "Наталку Полтавку", де співав головні тенорові партії. Сам здійснив постановку "Пікової дами". У 1910 р. у Москві Алчевський організував власним коштом та очолив Українське музично-драматичне товариство "Кобзар"; організовував Шевченкові дні у Москві.
  Перша світова війна застала співака у Парижі, завадила його виступу у "Ла Скала", хоч італійці гаряче бажали послухати співака, який володів універсальним голосом (вони називали його "мецце-каратере" – шляхетного тембру). Іван Олексійович із великими труднощами повернувся на батьківщину й відразу почав виступи в Одесі, Катеринославі, Петрограді. 1915 р. І. Алчевський став ініціатором постановки опери "Запорожець за Дунаєм" у Великому театрі Москви українською мовою, неодноразово виступав з концертами української музики та доповідями про сучасний стан її розвитку.

Іван Алчевський мав непропорційну фігуру: короткий тулуб і довгі ноги (на карикатурах його ноги ростуть від голови). Був неодруженим.

Його голос був однаково сильний в усіх регістрах. Брав ноту в тон звучання кришталевого келиха, й келих розсипався на друзки від резонансу.

Помер 41- річний Іван Алчевський 10 травня 1917 р. у Баку прямо на сцені. Похований у Харкові. Під час похорону над його могилою заспівав соловей.