7 експериментів, які доводять, як мало ми про себе знаємо

Нам іноді здається, що ми знаємо про свій характер все, і точно можемо передбачити реакцію на будь-яку дію. Насправді різні експерименти доводять, що ваша психіка складніша, ніж ви думаєте.

Ось 7 прикладів того, що наша природа сильніша, ніж виховання, і в людях приховано набагато більше, ніж їм здається.

Ми самі можемо підштовхнути себе до будь-яких вчинків

У 2000 році художник Марко Еварістті організував перформанс. Відвідувачі галереї побачили десять блендерів, в кожному з яких плавала золота рибка. Будь-хто з глядачів міг знищити її, натиснувши на кнопку.

Через годину один з відвідувачів зробив це. В цей же момент електрику відключили, приїхала поліція. Директора галереї звинуватили в жорстокому поводженні з тваринами та оштрафували.

Ми "підганяємо" реальність під власне уявлення про себе

У 1993 році вчені з Огайо наклали кільком жінкам грим, що був схожий на великі, потворні шрами. Їм дали подивитися на себе в дзеркало і сказали, що в такому вигляді їх чекає зустріч з незнайомими людьми. Після цього на обличчя нанесли начебто захисний крем, а насправді змили шрами, не попередивши про це учасниць експерименту.

Після зустрічі багато жінок розповідали про те, що вони відчули різні форми дискримінації, і навіть змогли точно розповісти, які слова і дії використав співрозмовник, щоб образити їх.

Хоча ні у однієї на обличчі не було видимих ​​вад ("шрами" вже змили), одного лиш усвідомлення виявилося достатньо, щоб вони відчули себе жертвами дискримінації.

Ми мало що помічаємо навколо себе

У цьому експерименті актор підходив до пішохода, щоби дізнатися дорогу. Поки перехожий пояснював як дійти до місця призначення, між співрозмовниками проходили робітники, які несли двері, затуляючи їх один від одного на кілька секунд. Актора змінювали, і перед перехожим опинялася зовсім інша людина - вона відрізнялася від першого актора зростом, одягом, зачіскою, голосом. І все рівно більшість людей не помічало підміни.

Це "сліпота до змін". Вона показує, наскільки вибірковим є наше сприйняття.

Сила волі безпосередньо впливає на наші успіхи

Експеримент "із зефіром" вперше провели 40 років тому. Пізніше з'ясувалося, що дошкільнята, які змогли почекати довше, набагато менше мали проблем з поведінкою, наркотиками і зайвою вагою в старших класах у порівнянні з дітьми, що не витримали й хвилини.

Тепер вчені продовжили це дослідження із групою дорослих, яким нині за 40 років. Їм показували зображення на екрані комп'ютера, а вони повинні були виконувати певні завдання. Ті, хто продемонстрував брак сили волі в дитинстві, в дорослому віці впоралися із завданням теж гірше, оскільки відволікалися на картинки.

Вчені акцентують на тому, що брак сили волі не означає нерозвиненість інтелекту, і в деяких випадках відмова від чогось, що приносить задоволення, може виявитися неправильним вибором. "Адже саме ті люди, які слідують своїм емоційним імпульсам, стають великими мандрівниками чи підприємцями", - пише автор Майя Салавіц.

Ми більш жорстокі, ніж думаємо

Підвал Стенфордського університету обладнали як в'язницю і запросили для експерименту студентів-добровольців. За жеребом хлопців  розділили на дві групи по 12 осіб - "наглядачів" і "ув'язнених". Перед цим вони пройшли тест на психічну стійкість і стан здоров'я.

Всі учасники з обох груп отримували однакову зарплатню. Очікувалось, що експеримент триватиме 4 тижні.

В'язням видали тюремний одяг і привласнили номера, позбавивши імен. Охоронців одягнули у справжню форму тюремних наглядачів, видали кийки та окуляри, що приховують очі. У них було одне завдання: спостерігати за "ув'язненими" без застосування сили.

Другого дня в'язні збунтувалися. Для припинення заворушень наглядачі застосували вогнегасники. Незабаром охоронці вже змушували своїх в'язнів спати оголеними на бетоні, а можливість користуватися душем і туалетом стала привілеєм.

Садистські нахили і жорстокість проявив кожен третій охоронець - вони відкрито знущалися над арештантами. Один учасник оголосив голодування, і його помістили в тісну комору.

Іншим ув'язненим запропонували або відмовитися від ковдр на одну ніч, або залишити заколотника в "одиночці" на всю ніч.

Експеримент довелося закінчити через тиждень замість запланованих чотирьох. Багато "охоронців" шкодували про дострокове закриття експериментальної в'язниці в підвалі університету.

Авторитет для нас вище моральних норм

Скільки страждань можуть заподіяти звичайні люди іншим, якщо це входить в їхні робочі обов'язки?
В експерименті Єльського університету "учень" повинен був виконувати завдання, а "вчитель" - перевіряти і за кожну помилку карати його розрядом струму. "Учень" був лише актором і тільки вдавав, що отримує розряд.  

"Учитель" йшов до іншої кімнати, де стояв генератор з важелями, на яких була написана напруга - тобто він усвідомлював небезпеку струму для піддослідного. Почавши з 15В, "учитель" з кожною новою помилкою повинен був збільшувати напругу аж до 450В. Коли справа доходила до найсильнішого удару, організатори експерименту вимагали, щоб "учитель" продовжував використовувати останній важіль.

Якщо "вчитель" сумнівався, організатор просив його продовжувати, знаходячи кожного разу все більш переконливі аргументи, що це необхідно для експерименту. Крім того, "вчителя" запевняли, що "учень" не отримає серйозних ушкоджень.

Результати показали, що більшість "вчителів" (26 із 40) продовжували слухняно використовувати максимальну напругу (450В) до тих пір, поки дослідник не наказав закінчити експеримент.

Це свідчить про повну готовність нормальних дорослих людей іти на будь-які вчинки, слідуючи вказівкам авторитету.

Наші переконання заважають нам сприймати реальність

Артур Еллісон, професор електротехніки та любитель пожартувати, вирішив закінчити лекцію грою. Він попросив групу добровольців (деякі з них - його колеги-професори) зосередити увагу на залізній вазі на столі. Вони повинні були дивитися на неї і спробувати зусиллям розуму змусити вазу піднятись у повітря. Їм це вдалося: ваза здійнялася над столом. Еллісон не був здивований - він допомагав їй літати за допомогою електромагніту.

Потім думки про причини цього явища розділилися. Один з учасників сказав, що бачив якусь сіру субстанцію, яка допомагає вазі здійматись над столом. Інший учасник стверджував, що нічого не сталося, і ваза не зрушила з місця.

Обидва "відредагували" реальність на догоду своїм переконанням і помилилися.

(via)