200 осіб із роду Лисенків увійшли в історію

"Авраам роди Ісаака, Ісаак роди Іакова і…" – і виходить, що Україна дуже тісна, а уся еліта Гетьманщини – родичі…

Узяти хоча б рід одного зі ста відомих українців, композитора Миколи Лисенка. За останні віки змінилося одинадцять поколінь Лисенків, із них близько 200 осіб залишили свій слід в історії.
  Започаткував рід Вовгура Лис або Лисенко-Вовгура – легендарний сподвижник Максима Кривоноса з повстанського загону "Вовгурянців". Своє старшинство Вовгура-Лис одержав із рук Богдана Хмельницького. Олекса Стороженко навіть записав переказ про цього козака, який "мав під два метри зросту й обносив камінне жорно круг млина тричі поспіль".

Гілочку Лисенків, що дала Україні великого композитора, розпочав Іван Якович Лисенко (1628-1699 рр., 71 рік), рідний прадід діда композитора, який жив за часів Руїни, був Чернігівським полковником (1669–71), у травні 1672 року їздив посланцем генеральної старшини до Москви; наказним гетьманом, Переяславським полковником (1677–78, 1690–92). Узяв участь у Чигиринських, обох Кримських (1687 та 1689) походах, а також у поході під Азовом (1696). У кінці свого життя І.Я. Лисенко отримав шляхетське звання з рук гетьмана І. Мазепи, став дворянином і мав свій родовий герб "У щиті, який має золоте поле, намальовані схрещені шабля і стріла. Щит увінчаний дворянським шоломом із дворянською на ньому короною і трьома пір’їнами страуса. Золотий колір на щиті підложений чорним".

За своє життя І.Я. Лисенко був двічі одружений, про першу дружину невідомо нічого. Другою дружиною Лисенка Івана Яковича була донька київського обозного Потреба Агафія Трохимівна (1665- 1725). Від цього шлюбу в них був син Федір Іванович Лисенко (1680 – 5 січня 1751 р., 71 рік), який мав неспокійне, войовниче життя: упродовж 13 літ був генеральним осавулом, наступні 10 років – генеральним суддею. Він узяв участь у Гилянському (1726), Кримських, Польських, Дербентському та ще одному Кримському (1735) походах. У жовтні 1746 р. Федір Лисенко увійшов до складу делегації, "обраної від народу малоросійського". Делегатами були: генеральний обозний Яків Юхимович Лизогуб, бунчуковий товариш Василь Гудович і генеральний хорунжий, мемуарист Микола Ханенко. Вони мали привітати імператрицю Єлизавету Петрівну зі шлюбом її племінника Петра ІІІ з майбутньою імператрицею Катериною ІІ.

"Вітання" розтяглись на кілька років, які українські дипломати витратили на клопотання про відновлення в Україні гетьманства. Вони домоглися обрання 22 лютого 1750 року в Глухові нового гетьмана – Кирила Розумовського.

Федорова сестра Агафія Іванівна вийшла за Данила Васильовича Забілу (бл. 1657 – не раніше 1748) – особу, яка писала доноси на гетьмана Івана Мазепу, на гетьмана Івана Скоропадського, за що його засудили до страти, але помилували. Другий донос завів Данила Забілу до Архангельська.

Лисенко Федір Іванович був одружений із Єремійович Єфросинією Опанасівною, вони мали шістнадцять хазяйновитих дітей. Серед їхніх синів і зятів було 12 козацьких сотників! У 1751 р. зятем родини став генеральний писар, дійсний статський радник Василь Григорович Туманський (1723–1809), чоловік Уляни Федорівни Лисенко (померла 1809). Їхній син Федір Васильович Туманський (+ 1805) став відомим письменником і перекладачем.

Лисенко Йосип Федорович (1732-1783 рр., 51 рік) був бунчуковим товаришем, жив собі в куковицькому родинному гнізді. Одружився він з Марфою Іванівною Себастіанович (бл. 1740-1791 рр.), дочкою бунчукового товариша Івана Адріановича, учасника Гилянського походу і внучкою Прилуцького полкового писаря (1709–14) та судді (1714–18) Адріана (Андрія) Івановича Себастіановича.

Троє представників п’ятого покоління Лисенків вирушили до Петербурга здобувати військову освіту. П’ятирічного Лисенка Романа Йосиповича (1765-1826 рр., 61 рік, дід Миколи Віталійовича) разом із його старшим братом Левом батько записав до імператорського сухопутного шляхетного кадетського корпусу. Втім, Роман Йосифович Лисенко великих зірок не мав, служив поручником (1794–1801); одружився з Уляною Немирович–Данченко. Їхній син – Лисенко Віталій Романович (1810-1890 рр., 80 років, батько композитора) мав за дружину Луценко Ольгу Єреміївну (1822-1897 рр., 75 років).

Услід за старшими батько відправив до Петербурга шестирічного сина Захарія, який сам став капітаном і своїх синів виховав військовими. Генерал-лейтенант Михайло Захарович Лисенко – командувач 9-ю піхотною дивізією – 27 серпня 1855 року від ран, одержаних на Кримській війні, помер під Севастополем.
Його молодший брат Олександр Захарович Лисенко служив у 4-му Українському уланському полку, поручником вийшов у відставку й оселився у родовому маєтку. Вславився Олександр Лисенко тим, що наспівував безліч запорозьких дум та пісень, які переписував його племінник Микола Віталійович Лисенко. Саме у дядька майбутній композитор читав у дитинстві перші видання "Енеїди", "Кобзаря".

Сестра Йосипа Федоровича Катерина вийшла заміж за Данила Григоровича Стороженка, сина відомого Ічнянського сотника, який перебував на цій посаді понад чверть віку (1715–41), одержавши його від свого батька Андрія Івановича, що сотникував понад 15 років (1700–15), і передавши його, в свою чергу, своєму власному синові – Андрієві Григоровичу ще на 11 років (1741–53). Свекор, Григорій Андрійович, у середині 1730-х років був у комісії для перекладу й зводу книжок правних.

Дідова сестра Надія Йосипівна Лисенко вийшла заміж за городницького повітового суддю Якова Яковича Лизогуба, правнука військового товариша (1708), генерального бунчужного (1713–28), генерального обозного (з 1728 до смерті 1749) дипломата Якова Юхимовича Лизогуба і його дружини Феодори Іванівни Мирович, рідної сестри видатного мазепинця Федора Мировича.

Друга сестра діда композитора Агафія Йосипівна вийшла за прапорщика Романа Костянтиновича Лизогуба, брата в других батька Якова Яковича Лизогуба, чоловіка Надії Йосипівни. Романів дід Семен Юхимович, молодший брат Якова Юхимовича, 1699 р. навчався в Києво-Могилянській академії, був бунчуковим товаришем (1715–34). Старший брат Якова та Семена Лизогубів Андрій Юхимович (1673–1737) був одружений з дочкою Стародубського полковника Прасковією Михайлівною Миклашевською.

Нарешті, сестра композитора Ірина Іванівна Лисенко 1799 року вийшла заміж за колезького реєстратора Петра Михайловича Забілу. Його прапрадід Михайло Тарасович (+ бл. 1740) за гетьмана Данила Апостола (1703) ходив у похід "під Печори", 1704 року з гетьманом Мазепою він був у поході в Польщі, Ніжинський полковий суддя (1727–29), генеральний суддя (з 1729).

Військову традицію роду першим порушив Конон Іванович Лисенко – професор Гірничого інституту в Санкт-Петербурзі, автор розвідки "Очерк современного состояния нефтяного промысла в России". Його дочка Софія – продовжила гілку Лисенків-музик. Співачка (сопрано), вчилася співу в Італії, виступала на сценах Мілана та Венеції.

Та повернемось до козацького генерального судді Федора Лисенка та його сина Романа, який мав двох синів-військових: Андрія та Віталія.

Андрій (Андріан) Віталійович Лисенко (*1851 — 8 червня 1910, 59 років), молодший брат композитора. Закінчив медичний факультет Київського університету, міг працювати лікарем, але відправився добровольцем на війну, воював на боці Сербії проти Туреччини, майже два роки був військовим лікарем на російсько-турецькій війні. Був молодшим лікарем на одному з військових кораблів Балтійського флоту. Через два роки служив лікарем 2-го Чорноморського флотського екіпажу. Плавав на кораблях "Тамань", "Буг", "Петербург", на шхуні "Саун-Су" та інших. Здійснив не одне далеке плавання, бував у багатьох країнах світу.
  Тільки у 32 роки повернувся найменший син Віталія Лисенка на рідну землю: служив флотським лікарем у Миколаєві, де працював ординатором морського шпиталю; потім 22 роки завідував залізничною лікарнею у Знам`янці (разом із дружиною Оленою Миколаївною, синами та донькою). У жовтні 1905 на Харківсько-Миколаївській залізниці почався страйк. На ранок 10 жовтня рух поїздів через Знам’янку припинився: на роботу не вийшли телеграфісти і конторські робітники, до них приєдналися паровозники. Страйковий комітет залізничників у Знам’янці очолював Андрій Лисенко. Після оприлюднення відомого царського маніфесту від 17 жовтня 1905 рух потягів через станцію Знам’янка відновився 24 жовтня. 27 грудня 1905 на квартирі Андрія Лисенка зробили трус, знайшли набої. Того ж дня хворого Лисенка оглянула медична комісія і зробила висновок: хвороба невиліковна, до роботи не придатний, утримувати себе не може. 29 грудня 1905 був заарештований і висланий до Вятки. У Вятці написав на ім’я міністра внутрішніх справ прохання про дозвіл виїхати на лікування за кордон. За допомогою старшого брата М.В.Лисенка йому це вдалося.

Жив у Швейцарії, де написав спогади "Між добровольцями 1876 року" та драму "Заспокоїлось". Весною 1910 р. А.В.Лисенко переїхав до Львова, де він працював лікарем, друкувався у газеті "Рада" і донцовському "Віснику". Хворого Андрія Лисенка старший брат влаштував у Святошинську спеціалізовану лікарню, де той і помер.

Син Андрія Юрій, небіж композитора, інженер-технолог за освітою, згодом став артистом провінційних українських театрів, створив у Луганську аматорський драматичний театр і 15 років керував ним. Юрій Лисенко – автор театральних мемуарів.
  Лисенко Наталія Андріївна (Андріанівна) (10 серпня 1884 — 7 жовтня 1969), небога композитора, донька Андрія Віталійовича, актриса німого кіно. Наталія закінчила студію МХАТу, грала у театрах Катеринослава, Одеси, Києва (у Соловцова), в театрах Корша, Сидельського у Москві. 1914 року Іван Мозжухін привів Наталю Андріївну на знімальний майданчик, вона знялася майже у 40 фільмах: "Без вини винні" (1917), "Отець Сергій" (1918), найвідомішим був "Катюша Маслова". З 1920 року Наталя Лисенко – дружина Івана Мозжухіна – разом із чоловіком виїхали до Парижа, де знялася у стрічках: "Минають тіні", "Дитя карнавалу", "Кін". Спілкувалася українка з Буніним, Купріним, Шаляпіним, згодом лишилася сама й недужою згасла в будинку для самотніх людей.

Лисенко Віталій Романович (1810-1890 рр., 80 років), батько композитора. 24 роки життя віддав військовій службі, був командиром кірасирського полку, вийшов у відставку полковником. Обирали його головою з`їзду мирових посередників Таращанського й Сквирського повітів Київської губернії. Віталій Романович любив українські пісні, часто виводив їх приємним баритоном і акомпанував собі на фортепіано. Лисенко Віталій одружений із Луценко Ольгою Єреміївною (1822-1897 рр.) – випускницею Петербурзького Смольного інституту, її мати училася в Таллінні, була професійною піаністкою.

Наприкінці 1870 року Лисенки переселилися в Київ. Голова сім`ї брав участь у діяльності Північно-Західного відділу імператорського Географічного товариства. Він опублікував розвідку "Об историческом применении во вкусах и людях народных одежд в Сквирском и Таращанском уездах". Та найбільше любив відставний вояка родинне гніздо. Тішився пан Віталій, як дружина порядкувала в маєтку у Гриньках, як спілкувалася тільки французькою мовою. Мали Віталій та Ольга Лисенки чотирьох дітей: Миколу, Віталія (він рано помер), Андрія та Софійку. Дочка Софія ледве дочекалася 14 років, щоб вийти заміж за свого троюрідного брата – письменника Михайла Старицького з княжого роду Володимира Великого. Пані Софія багато зробила для цього роду: удалася вона акторкою, затятою театралкою, допомагала чоловікові по роботі. Мали Михайло та Софія Старицькі п’ятеро дітей, син Юрій – правник, трьох дочок (четверта померла дитям). Найгарніша – Оксана. Найрозумніша – Людмила, найвеселіша вигадниця – Марія.

Далі буде...