1. Храм
Про Єрусалим кажуть, що він три дні на тиждень молиться і сім торгує. Атож. П'ятниця – святий день для мусульман, субота – для юдеїв, неділя – для християн. Останніх у місті найменше, зате святинь у них найбільше. Храм Гробу Господнього – взагалі альфа й омега християнського всесвіту, його матриця. Хоч зовні він не вражає, радше справляє враження дещо хаотичної і навіть не цілком доглянутої споруди. Цьому є пояснення. Храм поділений між різними конфесіями на кільканадцять суверенних територій. Однією каплицею опікуються римо-католики, сусідньою - уже вірмени, наступною - греко-православні - і так далі. У бічній прибудові примостилася скромна ефіопська церковця, а на пласкій дахівці – ще скромніша коптська. Ну, а де сім няньок – там діти голодні.
Зрештою, Храм – це тільки форма, святість - усередині. Перше, що ви побачите, увійшовши, - камінь, який мироточить. Плита рожевого мармуру наче покрита тоненьким шаром воску. Аромат не концентрований, але якщо потерти хустку чи шалик, тримається цілий день. Далі ліворуч палахкотить благодатний вогонь. А справа два яруси займає Голгофа. Храм облягає своєю оболонкою скорботну скелю. У камені добре видно тріщину – вважають, це слід від блискавки, яка вразила гору після страти на ній Христа.
2. Шлях
Власне всередині Храму завершується Хресна дорога (Віа Долороса). Траєкторія її досить дивна, бо виходить, що Христа вели на страту не по прямій чи по колу, а з якимись непояснюваними віражами. Зважаючи на те, що за 2 тисячі років Єрусалим зазнавав і руйнувань, і перебудов, є підстави сумніватися, що це оригінальний шлях. Але тут справа не стільки в історичній достовірності, скільки в емоціях, які відчуваєш, проходячи за Ісусом його останній шлях. Щоправда, інколи емоції збиваються на грішне, бо половину Віа Долороса нині окупував буйний східний базар і прогавити потрібний поворот – легко, досить на хвилину втратити пильність. Усі 14 станцій Хресної дороги позначено відповідними знаками, але деякі майже непомітні за арабськими лахами. Набридне блукати – сміливо приставайте до будь-якої процесії. Ми, наприклад, частину шляху подолали з аргентинцями, добре пізнаваними за футболками з Марадоною. А щосереди і щоп'ятниці о 15.00. спеціально для неорганізованих паломників спільну хресну ходу організовує орден францисканців.
3. Стіна
Стіна плачу, чи як її називають євреї, Східна стіна, - це найкраще збережений фрагмент Храму Давида, який дійшов до наших днів. У суботні вечори тут чути тисячоголосе бубоніння. Наче пульсує гігантська мембрана. У четвергові ранки – галас, бубни, ярмулки в повітрі. Це парадно вбрані родини святкують обрізання своїх нащадків. Решта часу трохи спокійніше. Майже весь простір коло Стіни віддано чоловікам, для жінок відкрито лише куций закапелок збоку. Зараз дискутується можливість, щоб виділити ще одну зону, де жінки й чоловіки зможуть молитися разом. В щілинки між брилами можна вкласти папірець з побажанням.
Доступ до Стіни – тільки через металошукачі. Край-бо неспокійний. Але, щоби потрапити на територію головної єрусалимської мечеті – Скельний Купол, доведеться пройти ще суворіший фейс-контроль. Для чужинців відкрито лише один вхід (заходити з боку Сміттєвих воріт), де тебе бурують пильними поглядами бородаті моджахеди з АК навперейми. Потім – перевірка документів, без паспорта не пустять. Потім ідеш довгим коридором, схожим на аеропортову трубу, і нарешті, потрапляєш на заборонену територію. Але воно того варте. Скельний Купол - можливо, найвиразніша мечеть світу. За легендою, саме сюди прилетів з Мекки на крилатому коні пророк Магомет. Камінь, на якому він приземлився, перебуває всередині мечеті. Проте зараз немусульман туди категорично не пускають. Мовляв, досить із вас осяйної бані та орнаментальних кахель. Може, й досить.
5. Кедронський цвинтар
Одне з найсильніших вражень у Єрусалимі справляє величезне кладовище, яке займає усю долину Кедрон. Це одразу під мурами старого міста. Кладовище розпливлося нерівною дугою від Сміттєвих до Лев’ячих воріт. Тут справжній мегаполіс мертвих, цілий Домовинополіс. Кількість поховань перевищує понад 70 тисяч, деякі датуються ще минулою ерою. Щоб осягнути розміри цього "Марсового поля", спробуйте уявити Стрийський парк у Львові, весь замощений кам’яними плитами. Помножте на два. Може, й на три. Це приблизно воно.
Небіжчиків і досі везуть у Кедронську долину з усіх-усюд Ізраїлю, та й з інших місцин також. Бо бути похованим поруч зі святим містом - великі честь і благо. Під Лев’ячою брамою зосередилися ісламські поховання, які відверто поступаються єврейським за чисельністю, але займають стратегічну позицію. Саме через цю браму Христос в’їжджав у Єрусалим. Тому один з арабських правителів наказав її замурувати (свіжішу кладку на стіні чудово помітно), а поруч захоронити найвправніших воїнів, щоб не допустити другого пришестя. Наївний…
6. Оливна гора
Лавину цвинтаря змогла зупинити лише Оливна гора. Якби не вона, цвинтар наступав би і далі. Але не дозволив ландшафт. Біля підніжжя гори – Гетсиманський сад. Нині зовсім крихітний, у складі кількох старезних оливкових дерев, оцивілізований системами штучного поливу і запруджений туристами. Мабуть, тому не проймає. Але спинаючись поступово вгору, робиш панорамні знімки неписаної краси. Старе місто внизу, як на долоні. Сама Оливна гора густо забудована храмами – тут і місце, де Ісус востаннє молився на волі, і де його зрадив Юда, і де він плакав над долею Єрусалиму. В останньому пункті споруджено не стару, але оригінальну церкву у формі людської сльози. Принаймні так вважає архітектор.
Старий Єрусалим – це кам’яний айсберг, де мало приживаються птахи, дерева і навіть трава. Чесно, не найпривітніше місце на світі. Атмосферне, енергетичне, але не прихильне. Відчувається у цьому біблійному камінні якась вічна тривога, готова здетонувати у будь-який момент. Тому якщо ви скучили за свіжим повітрям і барвами, не зашкодить трохи прогулятися. Від Яффських воріт до Кнессету (ізраїльського парламенту) – приблизно півгодини пішки. Можна їхати 66-м автобусом. Але в часі ви особливо не виграєте, та й приємності не зазнаєте. Автобусний маршрут іде не по прямій і нерідко набивається по самі задні двері.
Якщо виберете піший варіант, курс такий: вулиця Gershon Agron – вулиця Ramban – вулиця Derech Ruppin. Це теж не зовсім пряма лінія, але заблукати неможливо, бо перша вулиця вливається в другу, друга – в третю, головне – нікуди не звертайте. На Derech Ruppin якраз починається все найцікавіше. Навпроти парламенту запаморочливо пахне гігантський трояндовий парк – 8 гектарів, 400 сортів, 15 тисяч кущів. З квітня по червень – це майже райські кущі. Проте на галявинках і в альтанках місця вистачає всім – мамам, песикам, фізкультурникам, закоханим. Відпочили – гайда далі. Зовсім поруч – Музей сувоїв Мертвого моря, найстаріших біблійних текстів. Зовні виглядає, неначе білосніжне НЛО прилетіло на автомийку. Споруду омиває фонтан.
На сусідньому подвір’ї – Ізраїльський національний музей з добірною колекцією сучасної скульптури простонеба. Ще далі – Монастир святого Хреста – значно більше схожий на замок хрестоносців. Зрештою, колись таким і був.
8. Голгофа Гордона
У 1883 році британський генерал Чарльз Гордон виступив із сенсаційною заявою, що справжня Голгофа знаходиться поза сучасними межами старого міста і він її знайшов. Згодом на цьому місці послідовники Гордона (т. зв. Товариство Садової гробниці) розбили щось середнє між релаксаційною й оранжерейною зоною. При достатніх масштабах уяви у цій горі справді можна помітити обриси черепа (у давньоєврейській "голгофа", власне, й означає череп).
На території є навіть печера, де Христа начебто поховали після страти. Вірити чи не вірити у цю версію – ваша справа. Але після єрусалимської метушні й велелюдності, тут просто приємно посидіти у спокої й затінку. І поміркувати над тим, що навіть прописні істини не завжди однозначні. Потрапити в сад можна, якщо стати спиною до Дамаських воріт (до речі, дуже симпатичні ворота – архітектурно виточені), перейти на протилежний бік, швиденько проминувши дешевий арабський базарчик та автостанцію, а далі вказівники заведуть. Довкола уже починаються мусульманські квартали – це видно неозброєним оком, яке одразу чіпляється за кривий асфальт, запрану білизну на балконах й облуплені фасади.
9. Млин Монтефйоре
Пам’ятаєте сюжет про Дон Кіхота, котрий змагався з вітряками. В Ізраїлі ця історія отримала дещо інший контекст. Місцевого Дон Кіхота звали Моше Монтефйоре. Він був багатим англійським крамарем і вирішив допомогти першим переселенцям, які бідували на Землі Обітованій. Для цього викупив добрячий шмат землі й спорудив на ньому величезний млин, щоб молоти борошно. Задум був благородним, але неефективним. Згідно з легендами, млин не працював жодного дня, бо а) у цій місцевості не дули вітри; б) араби щодня осипали його прокльонами.
Насправді, млин може й запустили, але скоро він не витримав конкуренції з більш продуктивними паровими машинами. Та доля жартує і по-злому, й по-доброму. Зараз млин Монтефйоре став одним із найбільш тиражованих листівкових символів Єрусалима. Від вітряка каскадами під самі мури спускаються мальовничі, заквітчані вулички фешенебельного району Ємін Моше, де облаштувалися художники, актори та інші богемісти.
10. Меа-Шеарім – машина часу
Широка вулиця Ха-Невім проведе вас від старозавітного міста через сучасний поліс прямісінько у типовий єврейський штетль ХІХ століття, якісь там Броди чи Белз, з усім його антуражем і укладом. Це район Меа-Шеарім, де живуть люди в чорному. Суворі чоловіки в крислатих капелюхах і панчохах, рабини в хутрах, жінки у спідницях до п’ят. Тільки на дітях інколи можна помітити щось кольорове. Хоч більше в око впадають їхні перші пейсики. Ніяких мобілок, сателіток і вай-фаїв. Ніяких кав’ярень і супермаркетів. За спробу зробити фото можна дістати й по шиї. І навіть, якщо ти нічого не фотографуєш, а мовчки роззираєшся – в животі шкребуть кішки.
Важко не помітити наквацяні спеціально для туристів плакати з вимогою чимшвидше забиратися звідси: все, як у тому анекдоті про "Нехай щастить". Закритий і непривітний світ, в який кортить зазирнути, але неприємно заглиблюватися. Почуваєшся так, ніби прослизнув у чиюсь спальню, а там смердить купа брудної білизни. Однак якщо пройтися трохи далі по Ха-Невім у бік від центру, штетль зникає, натомість з’являється величезна ефіопська церква-ротонда, а в самому кінці підступи до міста охороняє піднесений на постамент міномет, який євреї пестливо назвали Давидком.
*Це фото з Tripadvisora. Не моє.
Корисні нотатки
Дістатися
Ви ж у курсі, Ізраїль – це безвізова країна для українців. Настільки безвізова, що у вас навіть штампу не залишиться в паспорті. Замість візи у пункті пропуску видадуть клаптик паперу – і боронь боже його загубити. При виїзді доведеться повернути. В інтернеті ходять страшні легенди про прискіпливий прикордонний контроль в Ізраїлі. Може. Але у нас все склалося мило і швидко. Ніхто не поцікавився ні нашим бронюванням готелів, ні наявністю родичів в "Аль-Каїді".
Не уявляю, як ви доберетеся до Ізраїлю будь-яким іншим транспортом, аніж літаком. Але й літаки бувають різні. По-перше, з України на Святу Землю часто літають паломницькі чартери. Але в такому разі ви майже намертво прив’язані до групи, майже напевно не поселитеся в Єрусалимі (як правило, на околиці або в поблизьких містечках) і, зрозуміло, зосередитеся на огляді християнських святинь. Зрештою, для багатьох паломників це і є метою поїздки. Проте якщо ви хочете побачити дещо більше, точніше – дещо інше, мусите обрати й інші варіанти добирання.
Перший – менш зручний, але дуже дешевий. Упродовж жовтня-березня у ловкостера Ryanair є чудовий маршрут з Кракова до Ейлата, де за сприятливого вибору дат можна вкластися у 40-50 євро у два боки. З Ейлата до Єрусалима, щоправда, ще 5 годин на автобусі – зате яка економія! У Wizzair політ з Варшави чи Катовіц до Тель-Авіва у 2 боки стартує орієнтовно від 100 євро.
Якщо у вас нема шенгенської візи (не пустять до Польщі), доведеться вибирати серед дещо дорожчих варіантів з вильотом з України. З Києва до Тель-Авіва, наприклад, літає оператор UP - бюджетна "донька" ізраїльської авіакомпанії El Al. Якщо погратися з датами, то можна злітати туди-назад менш як за 5000 грн. У МАУ виходить дещо дороже, орієтовно на 10%. Ще один шлях може стати в нагоді немешканцям столиці. Турецький оператор Pegasus доправить в тель-авівський аеропорт Бен-Гуріона зі Львова, Харкова чи Запоріжжя. Щоправда, з пересадкою у Стамбулі. У цьому випадку ціна перельоту винесе під 200 євро, але зате маєте додатковий бонус: модна підгадати час рейсів так, щоб вистачило кілька годин на прогулянку по пишному Стамбулу.
Пересуватися
Між тель-авівським аеропортом і Єрусалимом регулярно і цілодобово (навіть у суботу) курсують шерути – це такий собі гібрид маршрутки і таксі. Бусики стоять одразу біля виходу з аеропорту й відбувають у міру наповнення. Але фішка в тому, що доїхавши до Єрусалима, водій не просто висаджує пасажирів на якійсь точці, а розвозить усіх за потрібними адресами. Коштує таке задоволення приблизно 20 доларів (можна доларами й заплатити, не обов’язково шекелями). Якщо добиратися громадським транспортом з Бен-Гуріона до автостанції чи вокзалу, а звідти відповідно автобусом чи поїздом, вийде несуттєво дешевше. І пильнуйте суботу! По суботах громадський транспорт по всьому Ізраїлю майже завмирає майже до пізнього вечора.
Ще кілька слів про навігацію в самому Єрусалимі. То таке місто, що не заблудитися в ньому бодай раз неможливо. Всередині воно поділене на християнську, мусульманську, юдейську й вірменську частини, але нині це вже досить умовний поділ.
Старе місто – хаотичний клубок вулиць, половина з яких захаращена базарним крамом і позбавлена розпізнавальних знаків. Єдина пряма, яка перетинає цей безлад, - це вулиця Кардо, прорубана по-живому, за начерком на мапі, ще римлянами. Очевидно, їх теж дістало ходіння вихилясами. Тримайтеся за неї.
А ще, будуючи прогулянкові маршрути, беріть за орієнтири міські брами. Їх у старому місті - 12, по всьому периметру. Щоправда, деякі замуровані, а деякі мають кілька назв. Якщо нічого не допомагає і ви вже зовсім втратили надію на вихід – переходьте на ламану російську. Якийсь емігрант виведе вас на світ божий.
Поселитися
Проживання у Єрусалимі в цілому дорожче, ніж середньостатистично по Європі. У старому місті поселитися взагалі без шансів – готельний фонд мізерний, ціни неадекватні. Тому мудріше - пошукати житло поза мурами, але не надто далеко і краще в єврейських кварталах. Це, як правило, на захід та північний захід від старого міста. Там не те, що безпечніше, але ошатніше. Мої рекомендації – вулиця Дерех Яффо і дотичні. Там великий вибір готелів, хостелів, апаратаментів, ресторанчиків і кав’яреньок. І все це за 10-15 хвилин ходи до Яффських воріт. Цього разу ми скористалися букінгом, щоб, у разі необхідності, показати роздруківку на кордоні. Але в інтернеті маса пропозицій подобової оренди безпосередньо від власників житла чи ріелтерських контор.
Харчуватися
Кухня в Ізраїлі – це вже не той цимес. Її рецептами нині, здається, більше користуються галицькі господині, ніж єрусалимські кнайпи. Ті більше тяжіють до європейських або арабських стандартів. Але фалафель (бобові кульки), гумус (нутове пюре) і кускус (крупа, схожа на рис, але не рис) продаються на кожному кроці. Це автентично і недорого.
Ще більше поживного колориту можна зазнати на найбільшому єрусалимькому ринку Махане Єгуда, до якого виведе згадана вже Дерех Яффо. Тут є сенс накупити салатів, солінь, маринадів – невідомого з чого, але смачно і пряно, заїсти свіжоспеченою халою, подивитися, як роблять халву і запити усе це сахлабом - напоєм арабського походження, що нагадує рідкий теплий пудинг. Його готують з кукурудзяного крохмалю й молока, а решта складників - фантазія кухаря.
Слухати
Мені під єрусалимський настрій в тему пішов такий собі британський гурт Oi Va Voi – уся дискографія, а особливо перші альбоми. Шляхетна електроніка, проникливий вокал і клезмерські бек-мотиви поєднуються фантастично.
Читати
Спробуйте відшукати книгу британського журналіста Генрі Мортона "Свята Земля". Написана вона ще до Другої світової, але й нині читається одним подихом. Хоч до відвідин Ізраїлю, хоч після. Твір спонукає під свіжим кутом поглянути і на біблійні історії, і на життєвий уклад народів, що заселили цю вузьку смужку пустельної і бідної землі довкола магнетичного міста.
Посилання
До найбільш юзаних ловкостів
www.ryanair.com, wizzair.com можна додати ще сайт турецького перевізника Pegasus, згаданого вище, -
www.flypgs.com. Він дещо дорожчий, але дає добру нагоду поєднати подорож до Єрусалиму з прогулянкою Стамбулом.
www.itraveljerusalem.com,
www.gojerusalem.com. Два сайти з досить багатою інформацією про пам'ятки й події в Єрусалимі. Живі. Інфо постійно оновлюється.
www.orangesmile.com. Мапи Єрусалима, Тель-Авіва, Ейлата стягував звідси. Сайт корисний не тільки для мандрівки до Ізраїлю, а й до інших країн також. Хоч не універсальний - буває картографія гірша, буває краща.
www.disput.az/?app=forums&module=forums&controller=topic&id=573144. Тут посилання на добірку путівників по Єрусалиму й Ізраїлю. Але це тільки дрібна дещиця. Взагалі в неті цього добра можна нагуглити тоннами. Але от видання, яке мені видалося найбільш корисним, зараз у вільному доступі вже не знайшов. Йдеться про путівник "Сім доріг" Воробйової-Кімельфельда-Магрілова. Там усе пояснено на пальцях - з картинками, схемами, коментарями.
Куди б іще податися: мої рекомендації -
ВІдень
Попрад;
Мальта;
Стокгольм;
Будапешт;
Монако.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
