Золото партії російських більшовиків

Велика афера всіх віків під умовною назвою "Світова революція" після кривавої громадянської війни практично завершилася у 1922 році, коли російські більшовики остаточно подолали будь-який опір в Українській Народній Республіці, встановивши там комуністичну колоніальну адміністрацію і перейменувавши її на УРСР. Найбільш ефективною зброєю проти українського села, яку застосували російські більшовицькі колонізатори, був голодомор, який поставив крапку у війні Совєтської Росії проти незалежної України. Оскільки у Леніна не вистачило духу довести задуману операцію "Голод" в Україні до кінця (померло з голоду "всього" декілька мільйонів чоловік), це підтвердило похмурі побоювання його спільників, що Ілліч, як вождь світового пролетаріату, більше не годиться…

Не існувало цифри, здатної в якійсь мірі підвести фінансовий результат цієї "афери" ХХ століття. Все національне надбання величезної і багатої Російської імперії пішло в один гігантський зливок "Золота партії". Однак це був ще не кінець. Попереду чорною хмарою йшло ще більш похмуре майбутнє…

Справа Шелехеса. Спусковий гачок ВЧК

Оголошення НЕПу, тобто переведення країни на рейки більш-менш цивілізованого життя, був сприйнятий ленінським оточенням як капітуляція, зрада і сигнал "підготуватися до втечі". Як не намагався Ленін довести зворотне, всі вже дуже добре знали його безпринципність, азіатську хитрість і підступність. В лабіринтах ВЧК шиплячої змією поповзла "думка": "Ілліча треба прибрати"...

ВЧК почала операцію з вивезення цінностей "Гохрану" в свої секретні сховища. Іншими словами, ті, хто хотів залишитися, брали свою частку у тих, хто хотів втекти. Однак влада Леніна була ще досить сильна, та й в самих ЧК і ЦК не було єдності, в результаті чого до ВЧК надійшов донос Юровського, що викликав досить бурхливу реакцію у Леніна. А хвилюватися вождю світового пролетаріату була причина, і досить вагома…

Слідство було доручене Глібу Бокию. Відразу ж був заарештований і звинувачений в розкраданнях оцінювач "Гохрану" (Держсхову) Яків Шелехес – друг Юровського, який до революції, як і Шелехес, був ювеліром і годинникарем. З Шелехеса чекісти швидко почали вибивати потрібні свідчення.

Юровський негайно звернувся до Леніна, і той одразу ж зробив спробу витягнути Шелехеса з лап ВЧК. 8 серпня 1921 року він надіслав секретну записку Уншліхту - заступнику Дзержинського і безпосередньому начальнику Бокія:

"У ВЧК, тов. Уншліхт. Прошу повідомити про причини арешту гр. Шелехеса Якова Савелійовича і чи можливо його звільнення під час слідства на поруки партійних товаришів або переведення з місць позбавлення волі ВЧК до Бутирської в'язниці.

Голова РНК В. Ульянов (Ленін)"

Арешт Шелехеса викликав справжній переполох в рядах ленінської гвардії. Але ВЧК, можливо, вперше з моменту свого створення, зробила вигляд, що не почула криків переляканих вождів. На ленінській записці Уншліхт написав резолюцію: "тов. Бокій, надішліть мені терміново довідку".

На цій же записці Бокій написав Леніну ціле послання, нагадуючи, що той сам наказав розпочати слідство, Бокій висловив здивування, чому ж Ленін зараз, коли винуватець розкрадань викритий, заарештований і називає спільників, тисне на нього, Бокія, з тим, щоб вивести Шелехеса з-під удару. Про Шелехеса, роздратовано підкреслив Бокій, у нього запитують по десять разів на день, заважаючи працювати. В кінці листа Бокій переконливо попросив Леніна дозволити йому не звертати уваги на всілякі клопотання і тиск у справі про "Гохран", відповівши Леніну по суті: "Звільнення до суду, по ходу слідства, не вважаю можливим".

Після такої відповіді Ленін оскаженів, намагаючись вплинути на знахабнілих виконавців через самого голову ВЧК Фелікса Дзержинського. Але Дзержинський і Бокій були старою і загартованою командою. Випускник єзуїтського коледжу Дзержинський, чудово розуміючи, чого від нього хочуть, продовжував пити з Леніна кров ...

Секретне листування між Леніним і ВЧК закінчилося тим, що чекісти вибачилися перед Володимиром Іллічем, запевнивши його, що вони зовсім не збираються його підводити. Вождю світового пролетаріату нагадали, що ще в квітні 1921 року Ленін надіслав до ВЧК наступну записку:

"Цілком таємно.

т. Уншліхту і Бокію!

Це неподобство, а не робота! Так працювати не можна. Помилуйтеся, що там пишуть. Негайно знайдіть, якщо буде потрібно, разом з Наркомфінансів і тов. Баша витік інформації.

З огляду на секретність документу, прошу негайно мені повернути його разом з додатком і вашою думкою.

Голова РНК Ленін"

"Додатком" була вирізка з газети "Нью-Йорк Таймс" з уже зробленим (особисто Леніним, судячи з почерку, перекладом): "Метою" робочих "лідерів більшовицької Росії, мабуть, є маніакальне бажання стати другими Гарун-аль-Рашидами з тією лише різницею, що легендарний каліф тримав свої скарби в підвалах власного палацу в Багдаді, в той час як більшовики, навпаки, вважають за краще зберігати свої багатства в банках Європи та Америки. Тільки за минулий рік, як нам стало відомо, на рахунок більшовицьких лідерів надійшло:

Від Троцького - 11 мільйонів доларів в один тільки банк США і 90 мільйонів швейц. франків в Швейцарський банк.

Від Зінов'єва - 80 мільйонів швейц. франків в Швейцарський банк.

Від Урицького - 85 мільйонів швейц. франків в Швейцарський банк.

Від Дзержинського - 80 мільйонів швейц. франків.

Від Ганецького - 60 мільйонів швейц. франків і 10 мільйонів доларів США.

Від Леніна - 75 мільйонів швейц. франків.

Здається, що "світову революцію" правильніше було б назвати "світовою фінансовою революцією", вся ідея якої полягає в тому, щоб зібрати на особових рахунках двох десятків людей всі гроші світу. З усього цього ми, однак, робимо поганий висновок про те, що Швейцарський банк все-таки виглядав з точки зору більшовиків набагато більш надійним, ніж американські банки. Навіть покійний Урицький продовжує тримати свої гроші там. Чи не випливає з цього, що нам необхідно переглянути свою фінансову політику під кутом її більшої федералізації?"

Чекісти почали слідство з того, що в Москві за звинуваченням у шпигунстві була арештована американська кореспондентка агентства "Ассошіейтед Прес" Маргарита Гаррісон, а трохи пізніше - американський журналіст Адольф Карм, який прибув до Москви в якості делегата на III Конгрес Комінтерну від Американської соціалістичної робочої партії. Було схоплено ще кілька американських громадян. Всім їм висунули стандартне звинувачення в зборі розвідувальної інформації військового і політичного характеру. "Нью-Йорк Таймс" - американська газета, отже і відповідати повинні американці.

Незважаючи на залізну логіку такого твердження, у Леніна все-таки з'явилася думка, що в даному випадку ВЧК шукає не "витік", а просто таким нехитрим способом намагається зірвати його майбутні переговори з американським сенатором Френсом, інженером Вандербільда, якого Ленін, до речі, згідно з довідкою ВЧК, помилково вважав мільярдером Вандербільдом, і ділком Хаммером. У геніальній голові вождя виникла думка продати російські надра, і він почав посилено пропагувати свою ідею про "концесії".

Американці завжди робили все можливе, щоб виручити своїх громадян, котрі потрапили до в'язниці за кордоном. Вони більше говорили з Леніним про звільнення Гаррісон і Карма, ніж про суть справи, хоча ця "суть" була для них вкрай цікава і фантастично вигідна. Виявилося, що Маргарита Гаррісон є сестрою губернатора штату Меріленд, а американець Франс, який вів переговори, був сенатором від цього штату. Все це змусило Леніна взяти слідство під свій особистий контроль і швидко переконатися, що чекісти клеять "липу". Американців звільнили, і Леніну стало зрозуміло, що "витік" інформації йде з надр самого ВЧК. Тепер в якості "витоку" йому підсовували Шелехеса ...

Ленін зрозумів, що поступово втрачає золото і владу. Партія і її бойовий загін ВЧК, оминаючи Леніна, розкололися на два табори, гуртуючись навколо двох потужних політичних фігур - Троцького і Сталіна, який почав набирати силу. Ці дві постаті уособлювали дві протилежні тенденції всередині ВКП(б): втекти з награбованим і залишитися, щоби будувати соціалістичну державу, з якої вичавлені далеко ще не всі можливості. Противників об'єднувало тільки одне: різке неприйняття НЕПу (нової економічної політики).

Ленін все це прекрасно бачив і робив постійні спроби якщо не примирити, то хоча б знову об'єднати ворогуючі клани навколо себе. Але справа Шелехеса явно вибила вождя з колії. Він нервував, вимагав, щоб йому надіслали протоколи допитів, але ЧК явно не поспішало виконувати вказівки вождя...

При цьому золото продовжувало спливати з більшовицької імперії двома шляхами: за кордон і в таємні сховища ВЧК. Обидві сторони при цьому робили все можливе, щоб викрити одна одну, організовуючи витік в західну пресу…

Газета "Нью-Йорк Таймс" в номері від 23 серпня 1921 року написала: "Банк "Кун, Лейба і K°", який субсидував через свої німецькі філії більшовицький переворот в Росії 1917 року, не залишився у програші від своїх вдячних клієнтів. Тільки за перше півріччя поточного року він отримав від Совєтів золота на суму 102 мільйона 290 тисяч доларів. Вожді революції продовжують збільшувати внески на своїх рахунках в банках США. Так, рахунок Троцького всього в двох американських банках за останній час зріс до 80 мільйонів доларів.

Що стосується самого Леніна, то він наполегливо продовжує зберігати свої "заощадження" в Швейцарському банку, незважаючи на більш високий відсоток річних на нашому вільному континенті"

У жовтні 1921 року Шелехеса розстріляли. Судила "бідного ювеліра" Військова колегія Верховного трибуналу при ВЦВК, начебто він був одним з вождів революції або класик марксизму.

Але Ленін вирішив продовжувати боротьбу. 18 листопада 1921 він послав наказ до ВЧК, МЧК та Наркомфінансів: "З метою зосередження в одному місці всіх цінностей, що зберігаються в даний час в різних державних установах, пропоную в триденний термін з часу отримання цього повідомлення здати в "Гохран" всі цінні речі, що знаходяться нині в розпорядженні ВЧК.

Голова Ради Народних Комісарів

В. Ульянов (Ленін)"

Ніхто не зреагував. Більш того, до Леніна перестала надходити інформація з Гохрану, яку замінили гасла типу "Гохрану - ударну працю". Чекісти відкритим текстом сказали: Володимир Ілліч, займайтеся своїм НЕПом, а ми вам більше не довіряємо. Ми теж хочемо бути в долі…

2 грудня 1921 Ленін послав свого вірного секретаря Горбунова із секретною місією в ВЧК до самого Менжинського. Горбунов вручає йому записку від Леніна:

"Цілком таємно.

Прошу надіслати мені таємно, через тов. Горбунова, доповідь про те, в якому стані справа в Гохрані. Голова Ради Народних Комісарів В. Ульянов (Ленін)".

"У Гохрані все йде по-ударному", - відповів Менжинський і, пославшись на справи, випровадив Горбунова.

Логіка дій підказала Леніну, що об'єднати спільників навколо себе він може тільки одним способом - підняти їх на новий масовий розбій...

19 березня 1922 року Ленін направив секретний директивний лист членам Політбюро, керівництву ГПУ, Наркомату юстиції і Ревтрибуналу, що готувалися до наради з приводу оптимізації і координації дій різних служб у виконанні Декрету про вилучення церковних цінностей:

"На цій нараді, - вказував Ленін, - провести секретне рішення з'їзду про те, що вилучення цінностей, особливо найбагатших лавр, монастирів і церков, має бути здійснене з нещадною рішучістю, безумовно, ні перед чим не зупиняючись і в найкоротший термін. Чим більше число представників реакційної буржуазії і реакційного духовенства вдасться нам при цьому розстріляти, тим краще. Треба саме тепер провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків років ні про який опір вони не сміли і думати.

19. III. 1922 р. Голова Раднаркому В. Ульянов (Ленін)"

Ще ніколи, навіть за часів давніх деспотій, глава держави не наважувався ставити свій підпис на документах подібного роду. Рішучість Леніна, який в переважній більшості випадків особисто санкціонував всі злочини свого режиму, служила предметом заздрості й у Сталіна, і у Гітлера. Сталін завжди із захопленням відгукувався про ленінську рішучість, явно підкреслюючи власну нерішучість: сам він боявся ставити свій підпис навіть на наказі про вибух мостів Ленінграда і підприємств Москви в разі захоплення цих міст німецьким вермахтом взимку 1941 року, хоча це і диктувалося військовою необхідністю.

Рішучість вождя, що брав своїм підписом відповідальність за злочини своїх підлеглих, які мають право послатися на отриманий наказ, не могла не викликати у них поваги і захоплення. При цьому виявилися задоволені всі: і ті, хто, гуртувався навколо Троцького, мріючи про втечу з СРСР, які могли цією акцією лише збільшити свої багатомільйонні рахунки в західних банках; і ті, хто, гуртуючись навколо Сталіна, вирішили залишитися, щоби, безбідно живучи в завойованій Росії, перетворити її в базу для своїх майбутніх авантюр, ідеологічний розбій - в державну релігію, а самого Леніна - в язичницького ідола нової релігії. А нова релігія завжди передбачає знищення старої.

Церкви були розграбовані, як і наказав Ленін, "з нещадною рішучістю" і "в найкоротший термін". Було розстріляно 40 тисяч священиків, дияконів та ченців, а також близько 100 тисяч віруючих, що входили в церковні "двадцятки" і громади. За скромною оцінкою істориків епохи перебудови і гласності чистий прибуток склав два з половиною мільярда золотих рублів. На думку західних фахівців, цю цифру слід було б збільшити втричі, бо храмів і монастирів було дуже багато, а існували вони, в середньому, по 300 років.

Ленін. Фінал великої афери

У грудні 1922 року Леніна чекала неприємна новина. Швейцарський банк оголосив ленінському поручителю Ротштейну, що гроші основного капіталу, представленого його фірмою (а представляв Ротштейн російську партію більшовиків) за вказівкою власників (або уповноважених ними осіб), які знали складну комбінацію девізів і шифрів, переведені на три окремі рахунки з новими гаслами і комбінаціями шифрів. Гроші ж на особистих рахунках залишилися недоторканими. Ленін одразу зрозумів, що його обікрав Парвус…

Парвус був тією ключовою фігурою, яка з'єднувала Леніна з німецьким урядом – спонсором більшовицького перевороту в Росії. Власне кажучи, частина "ленінської гвардії" - Троцький, Урицький, Володарський, Ганецький та Іоффе – були представниками "гвардії" Парвуса при Леніні. Саме Парвус дав зрозуміти Леніну досить просту істину, що, перш ніж зробити світову революцію, потрібно спочатку зібрати достатньо грошей на її проведення, а виконавці завжди знайдуться…

Старий Парвус продемонстрував Леніну, що жодна справа, особливо фінансова, не терпить дилетантизму. Ляльковод вождя показав цим, що його ідея про "світову революцію" є простою маячнею. У Леніна стався серцевий напад…

Оговтавшись від нападу, Ленін, всупереч протестам лікарів і рідних, наказав, щоб його відвезли в Кремль, де переконався, що всі його найгірші побоювання підтвердилися. Він виявив, що в його кабінеті був проведений ретельний обшук. Розкритий сейф, звідки вилучено всі "архісекретні" документи, включаючи банківські поручительства, чекові книжки та цілу колекцію закордонних паспортів.

Разом з документами зник і вірний секретар вождя Горбунов ...

До 1920 року цілком оформилося "Задзеркалля" ленінської номенклатури, яка одразу ж показала свою нескінченну розбещеність і жадність. Члени ленінського ЦК жили, як правило, в старовинних особняках, проявивши хворобливу слабкість до дорогих меблів, столового золота і срібла, дорогоцінних сервізів і килимів, а також до картин старих майстрів в масивних золотих рамах.

Подібне життя, звичайно, дуже подобалося ленінській гвардії, і розлучатися з ним не хотілося. Тому, знаючи про ленінський первинний план переказу всіх цінностей за кордон в ім'я "світової революції" і подальшу втечу, номенклатура постійно тиснула на вождя, що для цього немає ніяких підстав. Треба продовжувати будувати "соціалізм" в Росії по чудово відпрацьованій методиці: конфіскації і розстріли. Ленін незмінно погоджувався, гучно запевняючи ще в березні 1921 року своїх спільників, що не буде ніяких послаблень і змін в доктринах і політиці партії…

Троцький, наприклад, привласнив собі Юсуповський маєток під Москвою. Ленін обрав маєток московського генерал-губернатора, великого князя Романова Сергія Олександровича, п'ятого сина Олександра II, в підмосковному селі Горки, Все населення села було виселене. В спорожнілих будинках жили охоронці-інтернаціоналісти.

Воїни-інтернаціоналісти цілодобово несли варту навколо розкішного двоповерхового маєтку в селі Горки, де останні роки свого життя перебував Ленін. У морозну різдвяну ніч 1923-го року вони почули страшне виття, що лунало, здавалося, прямо з-під будинку. Стояла глибока ніч, в небі світив повний місяць. Охорона вирішила, що до особняку підійшли з лісу вовки. Яким же було їхнє здивування, коли вони побачили на заскленій веранді першого поверху в кріслі-каталці Леніна, який сидів одягнений в тілогрійку і валянки. Піднявши виснажене обличчя до місяця, він протяжно і дико вив. Злий дух волав до своїх побратимів в космосі, просячись на волю.

Він зробив свою справу, справу злого генія. Навіть у хвилини, коли до нього повертався ясний розум, його обличчя не відрізнялось від обличчя божевільного. В останні місяці свого життя він з жахом зрозумів, що нічого не вийшло, його викинуто на узбіччя, він вже був нікому не потрібний, результатами його зусиль скористались інші. Він знав хто, але немічний вже не мав фізичних сил щось змінити. Та весь жах полягав навіть не в цьому, а в тому, що своїм геніальним розумом він передбачив страшний розвиток створеного ним суспільства на десятиріччя вперед. Держава, підвалини якої він заклав, не могла довго існувати, бо самі підвалини були злочинними і творилися злочинцями.

Згідно офіційній версії, що була висунута швидше за все з політичною метою, Ленін вмирав від перевтоми і внаслідок хвороби, яка загострилась після отримання ним на заводі Міхельсона поранення. Сам же Ленін не повірив в те, що стріляла в нього напівсліпа і майже інвалід есерка Фанні Каплан. Це був заколот його найближчого жидівського оточення, спрямований на усунення його від керівництва партією. Щоб не загострювати й без того критичний стан вождя, його залишили напризволяще зі своєю давньою хворобою у підмосковних Горках. Листи Леніна, які він писав у Горках до партійного з’їзду, зачитували не на пленарному засіданні, а на зборах окремих делегацій. Найближче оточення Леніна  намагалося приховати від населення правду про ленінське вовче божевілля.

Головною причиною хвороби Леніна було не поранення, а застаріла, занедбана форма сифілісу. Згідно офіційної версії, цією хворобою Ленін був заражений побутовим шляхом, начебто у Польщі, в 1906 році, коли знаходився декілька місяців у в’язниці. Але всюдисущі журналісти випадково підняли списки постійних відвідувачів паризьких публічних будинків, серед яких і знайшли прізвище майбутнього вождя жовтневого перевороту в Росії. Ленін був там частим і бажаним гостем, оскільки завжди при собі мав партійні гроші. Цей факт був підтверджений архівними даними і у спогадах чисельних соратників закордонної юності вождя, зокрема, Ю.Мартова.

У тріскучі морози січня 1924 року робітники заступами і ломами копали котлован під тимчасовий мавзолей. Ломом була пробита каналізаційна труба, але пробоїна, схоплена морозом, не була помічена. В першу ж відлигу труба лопнула, заливши своїм вмістом мавзолей з муміфікованим тілом вождя. Дізнавшись про це, перебуваючи під домашнім арештом патріарх Тихон скорботно зауважив: "По мощам і єлей"…

Сталін. Золото партії Зміна правил гри

Відправивши Леніна - творця РСДРП-ВКП(б) - у могилу, Сталін отримав у спадок порожню казну і доклав немало зусиль, щоб її наповнити та запобігти подальшому розкраданню.

Ще в 1919 році Ленін створив з награбованих діамантів, коштовностей і золота "алмазний" та "золотий" фонд Політбюро, що був розділений порівну між його членами. Призначення фонду було досить прозаїчне: в разі катастрофи більшовицького режиму в Росії, члени Політбюро, захопивши кожен свою долю, пробиваються за кордон і використовують коштовності для влаштування на новому місці. Оскільки зразу стало зрозуміло, що золота з собою багато не візьмеш, а діамантів можна було взяти набагато більше і на більшу суму, золото поступово було переправлене у західні банки, а діаманти залишилися у "фонді" в Москві, столиці світової соціалістичної революції.

Похмуро оглядаючи отриману ленінську спадщину, Йосип Віссаріонович Сталін мав усі причини бути незадоволеним. По-перше, як ніхто інший, він відчував себе обкраденим. Справді, він - член ЦК, член самого першого ленінського уряду, який робив найбруднішу роботу, мотаючись по фронтах громадянської війни, ризикуючи щохвилини бути застреленим чи розірваним на шматки, був обманутий.

Виявляється, поки він, потопаючи по коліно в крові й в непролазному бруді різних інтриг, посилав до Москви з усіх кінців колишньої імперії ешелони з золотом і хлібом (який був часом дорожче золота), все це добро за його спиною розкрадалося, перекидалося за кордон, переводилося на особисті рахунки. Він, звичайно, знав про це, але про справжній розмах не здогадувався, як не здогадувався і про те, що його законна частка виявиться до смішного мала.

Викинутий з "кремлівської кухні" і від Комінтерну на посаду наркома національностей та голови бутафорського "Рабкрина", Сталін далеко не відразу почав розуміти, що ж відбувається в завойованій більшовиками Росії. Втім, йому тільки здавалося, що він щось розуміє…

Уже з 1922 року Сталін розпочав особисте розслідування шляхів відтоку з Росії на Захід величезних багатств, які були колись національним надбанням імперії. Але апарат колишнього ЧК в той час ще не був у його руках. Слідство велося таємно і обережно, не даючи фактично ніяких результатів. Знайдені кінці золотих ниток швидко обривалися у фантастичних лабіринтах міжнародних банків. Якщо і вдавалося знайти канал, який колись отримував російське золото, той канал, який викинув це золото на світовий ринок, вже знайти було неможливо.

Поки в Москві били в барабан всесвітньої пролетарської революції, тихо і непомітно сталася всесвітня фінансова революція, яка готувала світову гегемонію тієї країни або групи країн, які більш розумно скористалися наданими цією "революцією" політичними та економічними можливостями.

Сталін був серед тих, хто нічого не знав про це, хоча нутром старого кримінальника відчував щось недобре. Відсутність елементарної політичної та економічної освіти не давала йому можливості провести хоча б поверхневий аналіз того, що відбувається. З іншого боку, у нього просто не було на це часу. Що стосується Леніна, то, швидше за все, він знав не більше інших, ставши маріонеткою в чужих руках. Зате про це знав Парвус, який вправно зіграв на його хворобливих фантазіях про "світову революцію"…

Ніхто з ленінського оточення ніколи не був відвертий зі Сталіним. Все, що отримував майбутній "вождь народів" - це зневажливі погляди і поблажливі посмішки "соратників по партії". Здобувши посаду секретаря ЦК ще за життя Леніна, Сталін вилучив з фонду всі діаманти. З неймовірними зусиллями і ризиком йому вдалося перебазувати і сховати частину цінностей "Гохрану" (Держсхову), використовуючи при цьому різкі протиріччя у верхівці ГПУ. Сталін вважав, що ГПУ - це організація, якій довіряти не можна. Він передав цінності на зберігання вдові Свердлова Клавдії Новгородцевій. Вдова набила діамантами чотири величезних ящика старої масивної скрині та ще одну скриню середніх розмірів. Члени Політбюро спробували влаштувати скандал, звинувативши Сталіна в простій крадіжці. Майбутній вождь всіх народів та Генералісимус, ховаючи усмішку в своїх вусах, пояснив, що діаманти переміщені з метою гарантування їх зберігання, бо у "Гохрані" занадто багато крадуть…

По-друге, продовжував Сталін, немає ніяких об'єктивних причин на те, що найближчим часом доведеться втікати за кордон і розгортати там підпільну чи іншу діяльність. В разі, якщо хто-небудь з товаришів по партії має бажання виїхати за кордон "на постійне місце проживання", то нехай оголосить про це на Політбюро. Питання буде обговорене і в разі позитивного рішення від’їжджаючий отримає свою частку. Хоча особисто він, Сталін, проти. Оскільки свою частку кожен член Політбюро вже отримав і сховав, де хотів. Фонд Політбюро не є особистим, а існує для конкретної організаційної роботи в умовах підпілля.

Коли шеф Комінтерну Зинов'єв запитав у секретаря ЦК: "Хто наказав?", Сталін пихнувши трубкою в обличчя майбутньої своєї жертви, відповів: "Я наказав!". Генсек дав зрозуміти ленінській гвардії і майбутній компартійній номенклатурі, що всі члени організації повинні підкорятися залізній дисципліні і правилам поведінки, які, звичайно, диктував сам Сталін.

Смерть Леніна розв'язала Сталіну руки. Те, що Ленін забрав із собою в могилу, нехай залишається на його совісті, вирішив він, але з його найближчими спільниками – "ленінською гвардією" - треба розібратися…

Розбиратися Сталіну довелося в смертельному клубку кремлівських інтриг, де нічого не можна було загадувати навіть на половину дня. Здавалося, могутні суперники зі старої більшовицької гвардії зітруть "недоучку-семінариста", як казав Троцький, в порошок так, що про нього ніхто і не згадає. Теоретично так воно і повинно було статися, але на практиці виявилося, що всі вони вже давно не бійці. Вони відвикли не тільки від боротьби, але навіть і працювати відучилися…

Лише Троцький проявив якусь твердість. Вирішив поїхати за кордон. Втомився від порожніх дискусій: кого слід знищити в першу чергу, а кого - потім. Чи слід бійцям трудармії щось платити, чи просто тримати на пайку? За ленінським планом, мала відбутися така довга і кривава робота, що дух захоплювало, а сил вже не було. Краще спокійно жити на Заході, витрачаючи від душі награбовані мільйони доларів.

Сталін тільки зрадів такому рішенню потенційно найнебезпечнішого суперника. Оформив йому висилку за кордон за ухилення від генеральної лінії партії і з задоволенням випустив разом з усім архівом. Нехай собі тихо спокійно працює над теорією перманентної революції. Але чекісти вже не спускали з нього очей. Мічений атом може і приведе до слідів викрадених коштовностей. А коли зрозуміли, що не приведе, то прибили, як муху…

Напередодні розпаду імперії. Таємна операція КГБ

Наприкінці січня 1991 року новий міністр фінансів СРСР Володимир Орлов здійснив триденну поїздку до Швейцарії з дотриманням всіх застережних заходів. Його супроводжував один із заступників голови КДБ СРСР з фінансових питань. В Женеві та Цюріху він зустрівся з фінансистами Європи та США, яким

повідомив про намір кремлівського керівництва продати значну кількість золота, діамантів та платини. Міністр фінансів обговорив також питання про методи та процедури переказу на Захід коштів, що знаходилися на рахунках спільних підприємств, створених КПРС на території СРСР спільно з іноземними партнерами. Це означало, що партія швидкими темпами продовжувала здійснювати таємну крупно-масштабну операцію з трансформації КПРС у фінансову олігархію – фінансовий всесвітній клуб вузького кола партноменклатури, до якого увійшла лише вища партійна еліта Радянської імперії.

В цій операції саме Швейцарії відводилася центральна роль. Ще наприкінці 1990 року тодішній міністр фінансів СРСР Валентин Павлов таємно відвідав Швейцарію з фальшивим паспортом, не входячи в контакт ні з радянським посольством у Берні, ні зі швейцарською владою. Тоді в Цюріху Павлов зустрічався з керівниками швейцарських, німецьких, французьких і британських банків, які висловили бажання без зайвого розголосу і галасу придбати велику кількість радянських рублів для подальшого вкладення їх в економіку Росії та радянських республік-колоній. Згодом після цих переговорів радянським керівництвом були таємно продані 100 млрд. радянських карбованців за 5,5 млрд. доларів США. Більша частина валюти осіла на приватних рахунках швейцарських банків, а частина коштів була переведена в австрійські та канадські банки.

Ця крупно масштабна таємна операція і стала тією першою пружиною, що дала поштовх до знецінення радянського карбованця, по суті грабунком керівною Комуністичною партією свого власного народу, трампліном для майбутнього процвітання партноменклатури в якості буржуа…

Золото партії. Останні місяці горбачовської перебудови

З травня по липень 1991 року Держбанк СРСР продав західним банкам близько 140 млрд. радянських карбованців. За цей же період останнього року горбачовської перебудови з СРСР правлячою партією було вивезено за кордон золота на суму близько 4,5 млрд. доларів США, яке спочатку було розміщене у декількох англійських банках, а пізніше переведене до Швейцарії.

Контейнери з вантажами, що належали Управлінню справами ЦК КПРС, без особливих перешкод покидали межі Радянської імперії, яка знаходилася напередодні свого розпаду. Безпеку транспортування контейнерів забезпечувало КДБ СРСР. Конспірація цих операцій була на такому високому рівні, що можна було лише здогадуватися, що, власне, таємно переправлялося за кордон. В той час, коли совєтський народ був заклопотаний проблемами власного виживання, керуюча партія турбувалася про збереження награбованого золота, коштовностей і документів, які у майбутньому повинні були забезпечити спокійне і безбідне існування компартійної номенклатури. Якщо в роки громадянської війни ленінська РСДРП привласнила золото царської російської імперії, то в останні роки горбачовської перебудови її правонаступниця – КПРС незаконно привласнила собі золото Радянської імперії, яке врешті-решт опинилося у Швейцарії.

Золото КПРС, як і золото німецької націонал-соціалістичної партії, повинне було стати мостом у майбутнє. В надрах Управління справами ЦК КПРС йшла таємна робота по перевезенню цінностей (фінансових документів, списків довірених осіб, золота, коштовностей, тощо) в більш надійне місце, ніж неспокійний і непередбачуваний євразійський простір Росії. Партія, як справжній капіталіст, турбувалася про безпеку награбованого (у власного народу) капіталу. З іншого боку, продаж за кордон 280 млрд. радянських карбованців через Держбанк СРСР та вивезення золота за межі Радянської імперії, в майбутньому повинне було ускладнити для незалежних колишніх союзних республік задачу вступу до Міжнародного валютного фонду, оскільки для членства у валютному фонді необхідно мати не тільки власний золотий запас, але й вказати місце його знаходження. Оскільки місце знаходження золота, яке КПРС незаконно привласнила у союзній казні, було невідомим, разом з цим було невідоме і місце знаходження частини золотого запасу кожної республіки, які обікрала злочинна партія російських більшовиків, що захопила владу у Росії в 1917 році. Згідно із задумом Кремля, відсутність золотого запасу у союзних республіках в майбутньому, – після проголошення незалежності, – повинна було утримати їх в "єдиному економічному просторі" – сфері життєво важливих інтересів Росії…

Москва. Сліди "золота партії"

За повідомленням російської газети "Комсомольская правда", один з банківських службовців бачив фінансові документи, що свідчать про проведення чотирьох великомасштабних банківських операцій, до яких мають безпосереднє відношення КПРС і Держбанку СРСР. Мова йшла про трансферні операції з переводення 280 мільярдів радянських рублів у долари США. При цьому рубльова маса залишилась у Союзі, але вже на рахунках невідомих іноземних ділків, а близько 12 мільярдів доларів сконцентрувались на таємних спец рахунках закордонних банків. Причетність до цих операцій підтверджена представником американської фірми "International Business Communications".

06 жовтня 1991 року, в неділю, покінчив життя самогубством ще один високопоставлений працівник ЦК КПРС – 80-річний Георгій Павлов. Він, як і керуючий справами ЦК КПРС Микола Кручина, вистрибнув з вікна власної квартири, що знаходилася на восьмому поверсі. Родичі загиблого, занепокоєні його тривалою відсутністю, відчинили замкнені двері кабінету і побачили, що кабінет порожній, а вікно відчинене. Тіло Павлова знайшли на траві під вікнами квартири. Як відомо, Георгій Павлов і його наступник Микола Кручина знали занадто багато про фінансові операції КПРС, зокрема, були причетні до переказу партійних грошей і золота за кордон – у західні банки.

За дев'ять місяців 1991 року відбулося лавиноподібне зростання грошової маси з 989 млрд. руб до 1,7 трильйона руб. Згідно з прогнозом Держбанку СРСР на кінець року грошова маса зросте до 2 трильйонів рублів. На аукціонах курс радянського рубля становить 100 рублів за 1 долар.

28 жовтня 1991 року припинив своє існування Зовнішекономбанк СРСР. Разом з крахом банку його клієнти – республіки колишнього Союзу – втратили 7 млрд. доларів США.

26 листопада 1991 року слідчий Прокуратури Російської Федерації Володимир Лобанов зробив обшук в кабінеті співробітника Міністерства іноземних справ РФ Анатолія Смирнова, котрий працював до розпуску КПРС в Міжнародному відділі Центрального Комітету.

Під час обшуку у Смирнова був вилучений рукопис книжки "Таємниця депозиту номер 1", підготовлений ним разом у співавторстві з редактором відділу політики щотижневика "Россия" Олександром Євлаховим, - колишнім співробітником Ідеологічного відділу ЦК КПРС, якого вигнали з партії напередодні серпневого путчу за перехід в команду Бориса Єльцина.

У Смирнова були також вилучені оригінали документів, що свідчили про перекази за кордон значних грошових сум у валюті, зокрема робочий зошит одного зі співробітників Міжнародного відділу ЦК КПРС, який здійснював операції з переказу грошей закордонним комуністичним партіям.

У вилучених зошитах містилися тексти постанов Політбюро ЦК КПРС щодо питань фінансування закордонних партій і рухів комуністичного спрямування, зокрема, пряма вказівка Держбанку СРСР про виділення "на спеціальні цілі" секретарям ЦК КПРС Борису Пономарьову, Анатолію Добриніну, Валентину Фаліну, котрі відповідали за зв'язки з міжнародними організаціями, від 15 до 22 мільйонів доларів США щорічно. В зошитах також містився перелік розписок, отриманих від закордонних партій і рухів з вказаними вихідними номерами КДБ і "особливих папок" Загального відділу ЦК КПРС, де зберігались розписки клієнтів.

Головний редактор газети "Россия" Олександр Дроздов, у минулому підполковник Першого Головного управління (зовнішня розвідка) КДБ СРСР, розцінив цю акцію спрямовану не просто проти газети, в якій останнім часом було надруковано багато матеріалів про переказ грошей КПРС і КДБ за кордон, а проти гласності.

Цей факт свідчив про те, що вчорашня компартійна номенклатура нікуди не пішла, вона залишалася в Росії і колишніх колоніях-республіках при владі й ретельно оберігала свої партійні таємниці, особливо – фінансові…

Після смерті Єльцина, якого постійно і методично труїли, номенклатура розпочала свою чергову аферу, але вже з іншим вождем, яким став пітерський чекіст Путін. Власне кажучи, Єльцин обрав його в якості "сторожового пса" своєї "сім'ї", бо добре знав дикунські звички нащадків московітів розправлятися з сім'ями колишніх правителів. "Сторожовий пес" Єльцина почав нову гру, формуючи навколо себе номенклатуру. Новітню російську номенклатуру цікавило лише власне збагачення і влада, а об'єднувала з минулою деспотичною владою відсутність будь-якої моралі, поваги до прав людини, а також зневажливе ставлення до власного народу, який вона продовжувала обкрадати, як це робили попередні більшовицькі вожді…

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

УКРАЇНСЬКІ РОБІН ГУДИ
В історії України відомо чимало славетних імен народних месників та благородних розбійників, які намагались відновити соціальну справедливість, грабуючи багатих та роздаючи награбоване бідним. То чиї це імена та що відомо про цих персон?
Читати більше