ЯРИЛО ~ БОГ СЕКСУАЛЬНИХ РАДОЩІВ. ЯРИЛКИ

24 квітня 2014
Ꙗсьноокъ
Ярило (Ярун, Яровит) – Бог весняного сонця, кохання (зокрема "плотського"), земних радощів, дітонародження, буяння, розквіту, любові, пристрасті, шаленості, чоловічої сили, зростання. Ярило - символізував родючість і плідність, був символом сексуальної потужності і покровителем рослинного світу. Один із проявів Дажбога. Весною вночі, і вдень Ярило в білій полотняній одежі, з босим ногами (щоб землю не пом'яти) на білому коні їздить. Весняне, юне Сонце, що "ярить", запліднює Землю, насичує її життєтворчою силою (яр'ю). Символ Ярила: Свастя, а також фалічні символи (що відображається у ритуальних ляльках). Слово «Ярун» вживається для позначення тварин «в пору тічки і плідності», будь-кого, хто «ярує», тобто перебуває у збудженому стані. «Ярити», «наярювати» - у значеннях «робити щось швидко і невтомно», «знаходитися в статевому зв'язку». «Вибіг Ярило через пічний стовп, зачав бабу ярити, тільки палиця стукає». У білоруській традиції ім'я Ярила збереглося в обрядовій пісні:

"Валачывся Ярыло 
Па усему свету, 
Полю жито радзив, 
Людзям дзеци пладзив. 
А гдзе ж он нагою, 
Там жито капою, 
А гдзе же он ни зырне, 
Там колас зацвице".


Практично всі джерела про свято Ярила (Ярилки) вказують на їх широкий розгульний характер. Гуляння супроводжувалися не тільки танцями, ряженими, але й пияцтвом, буйною поведінкою, виконанням непристойних, сороміцьких пісень, вільними відносинами молоді. Сімейні люди на Ярилки не допускалися. Особливістю святкування були запалювання багаття на «Ярилину пліш», виконання пісень «з Причинки», тобто явного еротичного змісту, безперервними оргіями, які закінчувались тільки до ранку. Так, на Поліссі на Ярилин день до сходу сонця хлопці з дівчатами, розбиваючись на пари, каталися по житу, що пояснювалося наступним чином: «З хлопцем так покатаєшся - хлопець буде любити <...> щоб взяв мене заміж».

ЯК ЗОБРАЖАВСЯ ЯРИЛО

Ярило зображувався хлопцем на білому коні з великим вінком весняних польових квітів на голові, у лівій руці тримав пучечок житніх колосочків – знак життя і щастя, доброго врожаю і благополучності, у правиці – мертву чоловічу голову, на поясі меч двосічний - нагадування про те, що кожного чекає смерть, а тому треба жити яро… Ярило роз'їжджає полями, садками і лісами, куди не зайде – там жито горою, куди не погляне – там враз колос цвіте і множиться. А як гляне на дівчину, її серце коханням спалахує, на хлопця – кров у жилах закипає, шабля сама до рук стрибає. 

СЛАВА ЯРИЛІ

Боже Ярило, Сонце наше яре, ти по небу на коневі білому скачеш, весну на землю роду Православного приносиш. Немає просвітлення ні в небі, ні в душі моїй без життєтворного проміння твого. Яви лик свій в Небі Синьому, а дух твій хай в душі моїй забринить. Ти бо, Боже наш, Отець хоробрим та звитяжним, ти є витязь могутній, що з юнака мужа робить. Молю тебе Отче, віджени басурів від родини моєї, освіти дім та благослови родичів! Хай в єдності перебуваю, Яриле, з Предками та Богами, Тобою натхненний по шляхові своєму ступаю, сміло та переможно! Слава Ярилі! 

ЛЕГЕНДА ПРО ЯРИЛА

Одного разу Люди зустріли у щойно засіяному полі босоногого, дуже гарного юнака-Бога верхи на білому коні, прикрашеному дзвониками, в білому плащі і вінку з трав і квітів. У лівій руці він тримав пучок стиглих колосків; кінь під ним так і грав, а часом піднімав голову і іржав голосно, заклично , виглядаючи молодих кобил.

- Бач ! - Здивувалися Люди, коню аще більше юному вершнику. - Куди ступить ногою, там жито копою, куди гляне, там колос зацвітає!

Дійсно, саме так все і було. Потім Люди придивилися:

- А що це в тебе в правій руці? Череп? жах який! Та хто ж ти такий?

Юний Бог назвався Ярилом - нестримною силою насіння, що сходить і ніжних пагонів, здатних зламати важкі камені, затятою силою живої плоті, натхненням любові, що відбулась. Це його ім'я сурмлять олені в лісі, погрожуючи суперникам і кличучи до себе олениць, це його голосно славлять лебеді , ідучи до рідних гнізд. Яровий, затятий, яскравий і лютий - це теж про нього, що виник з сонячного жару і земного тепла.

- А для чого ж тобі череп? - Запитали, поцікавились люди.

- Самі зрозумієте, - посміхнувся юнак і поскакав собі геть, а людям помстилось, ніби за час короткої розмови його хлоп'ячий, ломаний голос зміцнів по-чоловічому. Інший раз його зустріли кількома днями пізніше. І знову здивувалися: Їхав на коні вже не безбородий молодик - а дорослий хлопець, сажень в плечах, золоті кучері, як хміль. Дівчата тоді озирнулися потайки на хлопців, і ті раптом здалися їм схожими на Ярилу. Такі ж статні, такі ж затяті на роботу, на танець і на поцілунки. Женихи! Через час Ярило приїхав зрілим чоловіком, вже з сивиною в півбороди... а пізніше - старим старцем, з погаслими очима і серцем, з тремтячими руками, які не зберегли навіть пам'ять про колишню силу. І кінь під ним ледве ноги переставляв.

- Поховайте мене в Землі, - прошепотів старець-Ярила і повалився на руки Людям, розсипаючись на порох на льоту.

Люди виконали його прохання. Поховали у вологій землі, напекли рум'яних млинців, зібралися пом'янути. Але чомусь нікому не хотілося плакати і горювати на цих похоронах; люди похилого віку і ті по-молодому жартували, розправляли згорблені плечі, а молодь і зовсім грала, точно на весіллі. Танцювали, подекуди вставали груди на груди. І раптом не то з вогню багаття, не то з самої Землі почувся знайомий юнацький голос:

- Чому дивуєтеся, Люди? Ви ховаєте в землю зерно, але хіба воно помирає? Воно проростає високим стеблом і дає нове насіння. Немає смерті, поки народжуються діти, поки не переривається Рід! Я знову прийду по весні ярити все живе на світі. Та не згасне затяте полум'я, та не переведеться Життя на Землі! Всякий рік з тієї пори зустрічають і проводжають Ярилу, і ніхто не думає плакати, розвіюючи його тіло по полю. Заплакали б, якби одного разу не довелося його ховати. 

І ось ще, що заповідав людям Ярило. Звелів, щоб у пам'ять про нього сіяли жито-хліб одні лише чоловіки, не підпускаючи жінок і близько. Щоб голими вступали на теплу ріллю, щоб виносили насіння-зерно в особливих мішках, скроєних зі старих портів. Тоді здійсниться між ними і полем священний, таємничий шлюб, зовсім такий, як між Землею і Небом на самому початку часів. І блискавки Перуна скріпили цей заповіт. Ось чому хліб священний, ось чому, рятуючи його від пожежі, люди донині не шкодують власного життя, немов захищаючи дитя. 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com