Як селяни по сіль у Борислав ходили

21 вересня 2017
Анатолій Власюк
Стефан Ковалів. Зваричі.
 
Захотілося Тимкові Дурноті мати капусту на зиму, але по-панськи. А для цього потрібна була сіль, якої бідні люди не мали.

І пішов він по дешеву сіль до Липи Шмільоса, "що мешкає в галицькій Каліфорнії (так називали Борислав – А.В.) й виварює сам сіль таку білу, як би й на жупі в Дрогобичі або в Стебнику".

Зголосилося з ним ще п’ятнадцятеро односельчан. "Повів Тимко Дурнота свою ватагу понад дебри-вертепи, де хіба дик, медвідь або тічня вовча криється, взнісся старий верховинець у постолах, наче в воздухи хоче летіти, а то все гусаком за ним, денекотре не дрібочить, а таки по правді біжить, щоби не лишитися…".

Вкотре у своїх оповіданнях Стефан Ковалів описує Борислав. Ось яким він видався селянам, які прийшли по сіль:

"Посідали нарешті спочивати на тім копацькім долі, дивляться, уже недалеко призначеної мети, тілько надолину спуститися. Невісти, дівчата ще такого на своїм житю не бачили: рівнина непроглядна, непроходима, а на ній потоки, ріки, як срібні гальони на святочній сукмані, а понад тими потоками, ріками села з корчмами, містечка з жидами, як мушачі плями на тих срібних гальонах, а галицька Каліфорнія – милостивий Господь! така собі дивоглядна, така широка з своїми тисячними садибами, з своїми тисячними горівчаними шинками! А тут усюди по три височенні ялиці, як гвери в піраміди поуставлювані, понад цілою Каліфорнією взносяться, наче шибениці; то такі примітивні вежі вертничі так страшно, так дивно виглядають. А тут ще й фабрики з червоними дахами, немов кров’ю мужицькою помащені, покрашені, лиш стій та дивися, зітхай, подивляй, кілько хочеш. А тут ще й заходяче сонечко Господнє озарило всю тую площу каліфорнійську, освітило своїми лучами золотими навіть людей, видно, як вузькими вуличками рояться, купаються в грязі, в болоті, шукають у нім за святим насущним".

Липа Шмільос варить сіль на Потоці (історична частина Борислава – А.В.). Заробляє гроші, "і є уже й на хлопців у гімназії, й на кухлик сабашовий, і на свічечку Єгові… має Липа Шмільос свою солеварню з трьома котлами, до котрих сировиці попід землю з тої найбільшої ями, скілько треба, стілько рурою напустить у кожній хвилі. Хоч цілий потік, цілу Дебру, цілу Каліфорнію сходіть, ліпшої солеварні не знайдете, як Липи Шмільоса".



Свою сіль він продавав дешевше, ніж деінде, тому до нього люди йшли навіть із далеких сіл. Мусили чекати ніч, аби зранку купити товар. Ось так під вечір прийшов і Тимко Дурнота зі своєю ватагою, попросилися переночувати у єврейського шахрая. Той довго віднікувався, а таки впустив. "Подорожився Липа, поцертолився з новоприбулим, помістив навпослід і Тимка Дурноту з його челядкою таки в солеварні, велів їм у куті за котлами покластися спати, заки остатня варка скінчиться і магазин з солею отворить…".

А опівночі прийшло повідомлення, що мають прийти ревізори. "… зараз почали всі солярі-зваричі сипати до всіх трьох котлів із мішків віск полоканий; затріскотіло то, зашваркотіло в розпаленій до червоності судині, неприємно вонючі дими вдарили на цілу кошару, ані дихнути не можна".

Ревізори, звісно, не знайшли солі й швидко пішли, бо не мали чим дихати. Відтак почали роздавати товар, який приховали. "Прийшла черга і на Тимка Дурноту і на його товариство: дістав і міру добру і ще на причинок дві пригорщі зліпків кам’яної солі з воском, щоби на другий раз не оминав його хати".

На радощах всі пішли до шинку і витратили ті гроші, які зенокомили на солі.

Але на цьому пригоди селян не закінчилися. "Була уже третя година попівночі, як Тимко Дурнота вивів свою ватагу із сеї содоми на гору під ліс і почав прямувати дальше горі потоком на козацький верх, як ненадійно чотири сторожі фінансові заступили дорогу і першого проводира цапнули в руки, а другі порозскакувалися в корчі, тілько зашуміло".

Вдалося Тимкові Дурноті та селянам утекти, але покидали сіль, за якою мандрували в далеку дорогу. Поводир потовк голову об каміння, та ще й поранили його під праву лопатку. Але знайшлися всі втікачі. Пішли без солі додому.

"Дурнота йшов знов передом, не показував свого невдоволення, що голова, як макітрище, спухла від нічного потовченя по каміню і що шроти пекли в лопатці; старому бакуняреві соромна була така пригода. Прийшов додому без солі, капуста тимчасом у сіннику і в мішках від бульби зігрілася; мусив таки набивати як давніше без солі".

Знову маємо виразне прізвище – Дурнота, яке саме по собі промовляє і говорить про селянина, який захотів купити дешеву сіль у зварича-солевара. Цікаво, що це прізвище досить поширене у Бориславі й нині. Маємо також у цій місцевості й доволі поширене прізвище Зварич.
 
Анатолій ВЛАСЮК
21 вересня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

7 порад, як вибратися з депресії
Мабуть, у кожного з нас були часи, коли робота не йшла, самопочуття було погане, а настрій тільки нагнітав. Коли справа доходить до депресії, потрібно оговтатись! Адже життя прекрасне. А весь час, коли жалієте себе, витрачаєте сили на смуток, можна провести, як мінімум, із користю. Давайте розбиремо 7 пунктів, як можна вибратися з депресії, якщо вона таки прийшла.
Читати більше
Собаки: які породи найкраще адаптуються у квартирі
Якщо ви мрієте завести вірного пухнастого приятеля, але переживаєте, що собачка не адаптується до квартирних умов, не засмучуйтесь. Сьогодні ми розкажемо вам про породи собак, які прекрасно підходять до таких умов та стають справжніми членами сім'ї.
Читати більше