В'ячеслав Гук. Крим

21 вересня 2017
В'ячеслав Гук
***
Старе кримське подвір’я десь високо в поснулих горах,
яке жвавою ртуттю вщерть заповнили білі і чорні вівці, —
крізь сон було чутно, як в колодязі тихо вода говорить,
підкорившись, наче влітку нічні мотилі москітній сітці;
і поступово тьмянів розмитий обрис гірського потоку —
ніч прислухалась уважно до кожного покрику й кроку;
 
напередодні анексії вона дорікала йому щодо від’їзду,
він запам’ятав, як завмер у дворі і як капелюх мокнув
під весняним дощем, який тіло вчувало, як біль порізу,
вона повідомила, що вже посіяла ранній кріп і моркву
і що має щиру надію, що він таки знайде у собі покору,
але за нею він бачив дорогу, що пнулася стрімко вгору;
 
можливо, обмеженість її поглядів його надто вражала,
хоч ні разу не пошкодував, що колись одружився з нею,
те кохання складало його особистий світ, за душу брало,
наче рваний марлевий бинт, наскрізь просочений ржею,
а зерно, що зріло в нім дотепер, почало таки проростати,
мов життя, що завжди визначається фінішем або стартом;
 
він стояв у дверях, натягаючи на плечі пальто, спочинку
тоді чекало все його єство й одну відповідь на питання,
коли виходив надвір — рипнули двері, впустивши жінку,
тяжкі потоки зливи розмивали обриси всесвіту і кохання,
цілісний і як чоловік, і як особистість — він все пробачив,
та не міг чути, як дружина, зачинившись в кімнаті, плаче;
 
бо його тверді слова відповідали рішучим діям і вчинкам,
і здавалося, що на голих гілках мерехтіло розлоге листя,
пахло свіжим вапном, рясний дощ на калюжах бринькав
та поводився так переконливо, ніби наново жити вчився,
сон змагав диких пташок, що звили гнізда на битій цеглі,
поперемінно проводячи вбогий час то в полі, то в церкві;
 
в долині, повитій темрявою, бовванів сільський цвинтар,
де навіки полягли спочити скошені програною війною,
віночок із сухих трав почепив на двері біблійний митар,
що вчора пив на веранді запарену каву, зможений млою,
і самотня заблудла вівця біліла, мов зотліле старе вітрило,
між кущів глоду, а прощання ставало тяжким розривом,
 
чітко визначаючи марність крихкого людського щастя,
що йому, наче повітря, просто було життєво необхідне,
він мав невтоленну жадобу любові, як святого причастя,
на самоті спостерігав, як ніжний ранок у долах бліднув,
коли дорогою додому зі служби визначав досить точно,
де глід червонів під льодом, де ржавіла вода проточна.

В’ячеслав Гук


Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
XVII СТ. : ПОЛОНІЗАЦІЯ, ВІДРОДЖЕННЯ, ПОЧАТОК РУСИФІКАЦІЇ
Особлива важливість цієї епохи для долі українства та його питомої мови не підлягає жодним сумнівам, хоча в різні її періоди в різних куточках української ойкумени відбувалися відмінні навзаєм, не раз "протилежні за знаком" процеси.
Читати більше
Як слов'янки прикраси носили
Яскравим та виразним наповненням до українського народного одягу виступали прикраси. Вони виконували захисну функцію амулетів, талісманів, оберегів, які супроводжували людей упродовж життя. Основним призначенням ювелірних виробів було доповнення до костюма. Звідси і їхня художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які збереглися і зараз.
Читати більше