Василь Симиренко

1843 року Тарас Шевченко познайомився з колишнім кріпаком Федором Симиренком і вони заприятелювали. Сини Симиренка – Платон і Василь – здобували освіту в політехнічному інституті Парижа. Платон вивчив науку виробництва цукру у Франції, ознайомився з найкращими французькими та бельгійськими машинобудівними заводами. Повернувся він із дипломом інженера-технолога й став технічним керівником фірми. Як свідчить енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона, Платон Симиренко спроектував і власноручно сконструював "випарний апарат" для виробництва рафінаду. Під час посухи надавав притулок голодним, харчував їх. У дідовому саду він заснував раціональне садівництво. І земля ця одержала назву Платонів хутір.
  Влітку 1859 року до Млієва приїхав Тарас Шевченко. Кобзар відвідав городищенські заводи, садибу Платона Симиренка, Кіндрата Яхненка та Олексія Храпаля. Він побачив паростки національного капіталізму, містечко майбутнього: два корпуси цукрового заводу на сім поверхів, дві школи, технічне училище, безкоштовні лікарні на сто ліжок, церкву, театр, крамниці з недорогими товарами, бібліотеку.

Робітниче містечко складалося зі 150 окремих будиночків із садибами для сімейних і гуртожитку для самотніх. У той час три міста царської Росії освітлювалися газовими ліхтарями: Мліїв, Москва та Петербург. Близько 200 навколишніх сіл та хуторців знаходили тут роботу й порятунок у важкий час. Тут робітники мали вищу платню, ніж у сусідів, харчувалися в їдальнях і купували товари за пільговими цінами, одержували пенсії. Їхні діти мали право безкоштовно навчатися у школі й технічному училищі, користуватися бібліотекою, лікуватися. Усюди панувала доброзичливість, повага, українська мова була не тільки в побуті, а й у діловодстві.

Коли Тарас Григорович усе оглянув, він обійняв Кіндрата Яхненка і, плачучи, повторював: "Що ти тут сотворив, батьку!" Тоді ж Шевченко залишив на згадку офорт "Приятелі", а на дверях оранжереї напис у вигляді вірша з чотирьох рядків.

О люди! Люди небораки!
Нащо здалися вам царі?
Нащо здалися вам псарі?
Ви ж таки люди, не собаки!


Цей автограф родина Симиренків берегла як найдорожчу реліквію.

1860 року в Петербурзі було видано два останні прижиттєві "Кобзарі" Тараса Шевченка, на обкладинці книг зазначалося "Коштом Платона Симиренка". Цей напис було зроблено без дозволу Платона Федоровича. Один збірник був призначений для вузького кола шанувальників поета й містив вилучені цензурою твори. Платон Федорович не тільки надав Шевченкові кредит у 1 100 карбованців, а й викупив близько тисячі книжок і роздав їх своїм робітникам, службовцям.

І одна за одною потяглися катастрофи: під час нальоту банди було пограбовано касира фірми (300 тисяч карб.), влада розпочала цькування Симиренка за необачний напис на "Кобзарі". Це та негаразди із дружиною Тетяною довели 42-річного Платона до божевілля й передчасної смерті.



Справами родини заопікувався молодший із братів – Василь. Інженер-конструктор приїхав із Парижа з юною дружиною. Французьку дворянку українець полонив своїм коханням і пані Софія всупереч волі татуся пішла під вінець. Сім років її батечко не визнавав цей шлюб, а потім здався. Молода швидко перейняла козацькі звичаї родини, навчилася прясти, шити, вишивати, українські страви готувати, вивчила мову і чудово співала під власний акомпанемент улюблені чоловіком пісні. З часом пані Софія винайшла рецепт виготовлення пастили. Багато практикуючих лікарів Європи рекомендували пастилу Симиренка як смачний і дієвий лікувальний засіб. Дітей Василю й Софії Симиренкам Бог не дав, то вони й узялися після смерті брата за виховання його синів: восьмилітнього Левка та п'ятилітнього Миколки.
  Василь Симиренко – технолог, підприємець, поліглот (знав 8 мов) прожив 80 років. Він віддано, до глибин власної кишені дбав про українську культуру. Член Старої Київської Громади систематично десяту частину прибутку віддавав на українські журнали "Киевская старина", галицький журнал "Правда", першу щоденну україномовну газету "Рада", "Громадська думка", "Літературно-науковий вісник", "Наукові записки Наукового Товариства ім. Шевченка". Допомагав вигнанцю Михайлу Драгоманову. Жодне з видань творів Шевченка не відбулося без матеріальної допомоги Василя Симиренка.

До речі, саме він і тітка гетьмана Павла Скоропадського графиня Єлизавета Милорадович заснували у Львові Наукове товариство ім. Т. Шевченка, Симиренко придбав для нього добротний дім у місті та фінансував його. Багато вчених називали НТШ українською академією. Василь Федорович першим у царській Росії заснував фонд підтримки української літератури, культури і науки, який надавав допомогу багатьом українським діячам (Коцюбинському, Лисенку, Драгоманову).

Він видав В. Антоновичу лист-доручення, за яким той міг будь-коли брати будь-яку суму на українські справи, причому Симиренко ніколи не з'ясовував подробиць, не вимагав звітів. На кошти Симиренка існував хор ім. Лисенка, здійснював закордонні гастролі. Свій палац у Києві на вул. Десятинній, 9, побудований В. Ніколаєвим, Василь Федорович відписав Українському науковому товариству. До війни там містився Кабінет Українського Мистецтва УВАН, з осені 1941 – Спілка українських письменників, очолювана Оленою Телігою. Нині – посольство Великобританії. 26 вересня 1995 року на будинку з'явилася меморіальна дошка. На відкриття з Канади приїхала Тетяна Симиренко, виступав хор "Гомін" під орудою Ященка.

За кошти Симиренка київська "Просвіта" викупила у Нальчику будинок Марка Вовчка під музей. Усе майно вартістю 10 мільйонів карбованців Симиренко заповів на культурні цілі.
  17 грудня 1915 р помер Великий Хорс – Василь Симиренко, похований на Аскольдовій могилі. У некролозі А. Ніковський писав: "…майже нікому не відомий, але видатний і глибоко культурний український меценат і патріот". Радянці викинули рештки.

У 1999 р. Ліга українських меценатів заснувала премію ім. Василя Симиренка для відзначення заслуг людей, які зробили особливо вагомий внесок у формування міжнародного статусу України. Першим лауреатом став почесний громадянин Львова Збігнєв Бжезінський. Він передав грошову частину премії /5 000$/ Львівському університету.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Казимир Малевич та його "Чорний квадрат"
В 1916 році Малевич з однодумцями готують виставку. Називають її "Нуль-десять", проте на 39 картинах не зображено жодного предмета. "Чорний квадрат" художник чіпляє на покуті, де зазвичай кріпили ікони...
Читати більше