Таня Фецуляк

13 лютого 2018
Марина
Здається, мене поглинає журба.
Допиваю останній келих червоного вина,
Під акорди мелодії дощу.
Ніч. Вугільно-чорний колір. Душа …
Здається, що вже все пройшло
І догорає полум'я надії.
Це гріх. Він як темна вуаль затуляє світлі тіні,
Мов чорний ангел, що хоче скверноти.
Ти опираєшся йому. Кричиш.
Безодня…
Лунає голос тиші з безкінечної пустелі.
І тільки звук удару долинає з висоти.
Це впала віра, а разом з нею й ти.
Прости. Але таке життя.
Воно не дає тобі шансів чи запасних спроб - 
Ступив крок, а там безодня,
Й вертатись вже немає куди.
І в тебе залишилась лише Любов,
Яку позаду стереже Софія-Мудрість.
Іди… Прошу, не згуби і їх
На своєму тернистому шляху.
Ховай, як останній скарб,
Як зіницю ока ти бережи їх (оберігай).
Люби. Бо інакше пропадеш.
Світ затисне в свої міцні лещата,
Поглине як малу й непомітну комаху,
І не залишиться й сліду.
Не покладайся на фортуну.
Ні, вона зрадлива.
Щастить лиш новачку,
А далі йдуть суцільні падіння,
Й не має вороття,
Бо ти ж пам’ятаєш, що світ наш зрадливий.
А світ це - ми.
Задумайся над цим.
І спробуй зрозуміти,
Що ми приречені у цьому вихорі подій,
І лиш любов нас може врятувати.
Скажи це всім.
Душа. Гріх. Ніч. І той зрадливий темний фатум.

© Таня Фецуляк


 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com