Шляхетний сад Івана Корсака

14 лютого 2018
Ольга
Що таке сад? Це передовсім його господар, а, отже – його самопосвята і одержимість працею у прагненні, аби його саджанці мали найбарвистіший цвіт і найрясніші плоди. Одначе не кожному таланить побачити плоди, декому доля дарує тільки щасливу нагоду посіяти зерня (а його сходи і плоди судилося споглядати іншим). Попри те найбільше цінується саме садівник, адже та праця накропіткіша і найвідповідальніша. Переважно про це й говорили усі, хто нещодавно завітав у Музеї літератури України на вечір пам'яті Івана Корсака і презентацію книжки літературно-критичних статей "Із кореня дужого. Путівцями героїв історичних романів Івана Корсака", що побачила світ у видавництві "Ярославів Вал".

"Є класичний вислів: "Література – це труд волів". Ми дивились і дивувались тому, з якою швидкістю Корсак видавав на гора романи з різних епох і з різною фактографією. Іван Феодосійович був людиною шаленої самопосвяти. Його романи – великою мірою археологічні і реставраційні за суттю, адже саме в час, коли українці були тривало відлучені від своєї історичної традиції (яка була перервана і сфальшована), саме історичні романи Корсака формували і продовжують формувати світогляд нації", – наголосив у вступному слові ведучий вечора Михайло Слабошпицький.

Віктор Корсак (син незабутнього пана Івана) згадав про батька з позиції формули, як стати видатною людиною: "Для того, аби стати великою людиною, необхідно мати хист і поєднати його з працею. Втім, самого хисту замало, він мають перейти в здібності. У батька була універсальна комбінація людських рис, яка включала в себе увагу, уяву, мислення і неймовірну пам'ять. Він міг пам'ятати десятки фактів і дат. У дитинстві він ночами читав книжки, а його батько (мій дід) забирав у нього гасову лампу, однак малий Іван примудрявся підсвічував собі сірниками чи свічками".

Згадав Віктор Іванович і про особливості характеру батька: "У ставленні до себе він був дуже вимогливий, а у ставленні до людей енергодайний, – віддавав неймовірну кількість енергії. Він навіть насварити умів так, що людина не ображалася. Я не буду зайве говорити про його патріотизм, адже той, хто читав твори Івана Корсака, той не міг його не помітити – ним пронизана вся його творчість. Цікавився природою, і коли я запитував, чому, то чув у відповідь: "Без знання природи я не можу писати про природу людини".

Професор філології Національного університету біоресурсів та природокористування України Сидір Кіраль розтаємничив причину такої прихильності до матінки-землі, – виявляється в дипломі Івана Корсака значилося "учений-агроном": "Саме тому я приніс символічні яблука з його символічного саду, де він саджав зерна правди, які проросли і ще проростуть", – зауважив пан професор. Згадав добродій Сидір і про шкільну характеристику Корсака – "наполегливий у досягненні поставлених завдань", а ще – про те, що з усіх предметів ув університеті пан Іван мав "відмінно", тільки з "Історії КПСС" – "задовільно": "І тут серце моє усміхнулося", – поділився емоціями пан Кіраль.

Микола Жулинський зацитував лист, який він адресував І. Корсаку до його 70-ліття: "Вшановую Вас приємністю читання Ваших романів. Читав "На розстанях долі" і роман "Діти Яфета", цими творами Ви допомагаєте формувати у нашої молоді національну ідентичність… Для кожного роману Ви шукаєте і знаходите свій неповторний ключ".

Коли мова зайшла про премії і визнання, Михайло Слабошпицький нагадав присутнім, що Іван Корсак був номінований на Шевченківську премію ще за життя. У цьому контексті ведучий навів аналогію, згадавши, що 1931 року поетові Еріку Карл Фельду (який також був висунутий на здобуття премії за життя, однак через півроку помер) було присуджено Нобелівську премію і це не вважалося порушенням: "Якби я був членом Шевченківського комітету, я б голосував за І. Корсака, і, користуючись нагодою, закликаю вчинити так само нинішніх членів Комітету".

Доктор богослов'я Дмитро Степовик зауважив, що після романів З. Тулуб "Людолови" і П. Панча "Гомоніла Україна" романи І. Корсака "Гетьманич Орлик" і "Таємниця Святого Арсенія" продовжують важливу прозову традицію, розширюючи поле творів історичної тематики.

Віктор Корсак, реагуючи на виступи промовців, пригадав слова батька, з вуст якого рефреном звучала фраза: "На превеликий жаль, ми не маємо ні повноцінної інтелігенції, ні аристократії", саме тому він, за словами панв Віктора, мав на меті воскрешати наших славетних аристократів минулого, компенсуючи їхню відсутність в сучасному житті.

Валерій Гужва сфокусував увагу присутніх на книжці оповідань та новел "На межі", резюмувавши, що, якби Корсак не обрав собі тяжку стезю історичного роману, то був би одним з першорядних новелістів, адже був дуже ощадливим у слові.



Любов Голота наголосила на ролі книжок і ролі громадянської позиції Івана Корсака. А ще зупинилася на романі "На розстанях долі": "Я вважаю, що тут автор вийшов за межі усталеного ставлення до життя і за межі лише просвітництва, адже тут ідеться про місію українського державотворення (чи то пак – боротьби за державу як передмови до державного будівництва). Його герої не є жертвами обставин, бо навіть, коли вони у боротьбі віддають життя, то знають задля чого вони це роблять".

Доктор фізико-математичних наук і літературний критик Микола Григорчук зупинився на романі "Мисливці за маревом": "Існує відома картина нідерландського художника Герарда Давида "Суд Камбіса". Передісторія її створення дуже повчальна, адже за отримання хабаря і винесення несправедливого вердикту із судді Камбіса здерли шкіру і оббили ним крісло для його спадкоємця. І вже колега покійного навіть думати забув про хабарі, бо пам'ятав на чиєму місці він сидить. Отак і романіст Корсак написав антиоду хабарництву в книжці "Мисливці за маревом", уплівши в канву твору актуальні й нині вірші Данила Братковського".

Михайло Ватуляк (голова Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини), згадуючи про товариша і побратима, зауважив, що Іван Федосійович завжди поспішав підставити своє дружнє плече, і сприяв усюди, де тільки міг.

Поет Павло Щириця зазначив, що Корсак був благодійником і меценатом багатьох важливих україноцетричних проектів. Зокрема, підтримав дослідника українсько-польської сторінки нашої історії Івана Ольховського, автора "Кривавої Волині" і "Засновника УПА". А ще пан Павло висловив переконання, що Іван Корсак сам працював, як окремий інститут національної пам’яті, формуючи пантеон українських героїв у свідомості українців.

Письменник Сергій Козак наголосив, що творчість І. Корсака дуже добре надається до наукового осмислення, за романами Корсака можна написати не одну дисертацію. І перша тема може звучати так: "Український слід у світі очима Івана Корсака".

Упорядниця і авторка передмови до збірки "Із кореня дужого" Олеся Ковальчук витягла зі споду пам’яті таке доречне діалектне слово, як "пам'ятúни". Пані Олеся перелічила різні іпостасі таланту, згадавши Корсака-історика, Корсака-краєзнавця і Корсака-мецената, які всі були похідними від його людяності: "Корсак був невтомним українізатором. Це був виходець із повстанського краю, національний романтик, який умів донести ідею до читача в художньому творі".

У вечорі-спомині також взяли участь Олександр Скіпальський, Сергій Грабар, Жанна Куява, Микола Берник, а також – вдова письменника Марія Корсак та члени його родини. Актори Олексій Богданович та Наталя Коломієць зачитали уривок із роману І. Корсака "Запізніле кохання Миклухо-Маклая".

Наостанок Віктор Корсак підсумував: "Мені здається, ми з видавництвом "Ярославів Вал" зробили важливий крок, заснувавши Премію імені Івана Корсака, яка має продовжити його справу, справу підтримки української еліти, в даному разі – літературної".

Твори Івана Корсака приречені на довге життя, оскільки автор повертав нам історію, творячи із літературної пустелі квітучий сад на ім’я пантеон українських героїв. Як відомо, історії не існує, натомість є наратори, які подають свої версії. Версії Івана Корсака переконливі і правдоподібні. Як і шляхетний книжковий сад, який залишив нам український Дюма.

Іван РОМАНИЧУК
Літературна Україна від 08.02.2018р.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Фотокамера як зброя, або Інше обличчя війни
Якби не було війни, ті, хто загинув, могли б народити і виховати дітей, кохати, працювати, винайти, створити, нарешті, просто жити, бути щасливими й радувати своєю присутністю на землі рідних, близьких, друзів...
Читати більше