В'ячеслав Гук. Щосуботи він ходив до молодшої сестри на кримський цвинтар...

27 лютого 2018
В'ячеслав Гук

***

Щосуботи він ходив до молодшої сестри на кримський цвинтар,

бездумно викурював майже пачку цигарок дорогою туди і назад,

за роки російської окупації став наче самотній біблійний митар,

увечері сидів на лавці під грушею, наслухаючи доглянутий сад;

із плином часу він опинився у тому дивному стані, коли морок

залягає в спорожнілих закутках серця, де вмерла колись любов,
як у перекладених віршах однієї невідомої поетки із Пітерборо,

що їх він, надто розчарований життям, перечитував знов і знов;

його покійні батьки мали спільну могилу; ніби пальців хрускіт,

напиналися на зеленавому морі білі вітрила прогулянкових яхт,

у його проникливо-глибоких очах чаївся жах пережитої пустки –
намальована крейдою на дверях Зірка Давида і безіменний птах;

у його чутливому серці сховався лише розлогий пташиний гомін,

той, що приймає тіло, як перемогу і невимовний душевний тягар,

із малих літ він був гидким каченям – і завжди беріг той спомин,

як носив у паперовім пакеті до пральні одіж, що на виплат брав;


згадав зі щемом у серці, як їв мацу і пив грушевий компот у січні,

як мав невдалий шлюб, як добровільно намагався позбутись крил,

та боявся заснути, бо якщо засне, то його сон триватиме вічність –
так у хистких лускатих колах ліхтарного світла спочиває мотиль;

його слова завмирали, неначе вутлі човенця у пересохлих шлюзах,

одвічна самотність мала руйнівний вплив на його душевний стан,

він гаразд тямився на хороших винах, як забутий митець на музах,

і сварив себе за те, що його мало зачіпав смак ресторанних страв;

зазвичай там бузковий горизонт розкисав після дощу, як суглинок,

як пам’ятник вершнику на площі міста і м’язистий конячий круп,

і пахло мокрою деревиною; його спогади складалися із частинок –

як школярем не склав іспит із рідної мови, як не може доїсти суп;

він намагався переконати себе, що смерть людська замінює щастя,

що в’язаний светр чоловіку личить більше, ніж святковий костюм,

ще він ходив до старої церкви на пагорбі, і туман клубочився часто

над морем, ніби кров, закована в жилах, що змагала глибокий сум.

В'ячеслав Гук, із поетичної антології "Ущільнений простір", Київ, "Фенікс", 2017
 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Чоловіки та дружини: 5 книг "сімейного" чтива
... іноді в книжках цих авторів, чиї сюжети ніби вимандрували із "живого" життя, стаються речі, які перевертають світ героїв та героїнь догори дриґом. І тоді звичайна мелодрама стає психологічним трилером, соціальна проза — справжнім детективом, а родинне життя — справжнім театром бойових дій. У жартівливому (чи не дуже) сенсі.
Читати більше
Жінка, яка змінила світ: як Тамара Чікунова рятує життя людей від смертної кари
У світовій спільноті не припиняються дискусії на тему смертної кари. Це пережиток минулого чи ефективне покарання за правопорушення? Сьогодні 102 держави, серед яких і Україна, на законодавчому рівні повністю відмовилися від смертної кари, на відміну від північного сусіда — Білорусі.
Читати більше