В'ячеслав Гук. Щосуботи він ходив до молодшої сестри на кримський цвинтар...

27 лютого 2018
В'ячеслав Гук

***

Щосуботи він ходив до молодшої сестри на кримський цвинтар,

бездумно викурював майже пачку цигарок дорогою туди і назад,

за роки російської окупації став наче самотній біблійний митар,

увечері сидів на лавці під грушею, наслухаючи доглянутий сад;

із плином часу він опинився у тому дивному стані, коли морок

залягає в спорожнілих закутках серця, де вмерла колись любов,
як у перекладених віршах однієї невідомої поетки із Пітерборо,

що їх він, надто розчарований життям, перечитував знов і знов;

його покійні батьки мали спільну могилу; ніби пальців хрускіт,

напиналися на зеленавому морі білі вітрила прогулянкових яхт,

у його проникливо-глибоких очах чаївся жах пережитої пустки –
намальована крейдою на дверях Зірка Давида і безіменний птах;

у його чутливому серці сховався лише розлогий пташиний гомін,

той, що приймає тіло, як перемогу і невимовний душевний тягар,

із малих літ він був гидким каченям – і завжди беріг той спомин,

як носив у паперовім пакеті до пральні одіж, що на виплат брав;


згадав зі щемом у серці, як їв мацу і пив грушевий компот у січні,

як мав невдалий шлюб, як добровільно намагався позбутись крил,

та боявся заснути, бо якщо засне, то його сон триватиме вічність –
так у хистких лускатих колах ліхтарного світла спочиває мотиль;

його слова завмирали, неначе вутлі човенця у пересохлих шлюзах,

одвічна самотність мала руйнівний вплив на його душевний стан,

він гаразд тямився на хороших винах, як забутий митець на музах,

і сварив себе за те, що його мало зачіпав смак ресторанних страв;

зазвичай там бузковий горизонт розкисав після дощу, як суглинок,

як пам’ятник вершнику на площі міста і м’язистий конячий круп,

і пахло мокрою деревиною; його спогади складалися із частинок –

як школярем не склав іспит із рідної мови, як не може доїсти суп;

він намагався переконати себе, що смерть людська замінює щастя,

що в’язаний светр чоловіку личить більше, ніж святковий костюм,

ще він ходив до старої церкви на пагорбі, і туман клубочився часто

над морем, ніби кров, закована в жилах, що змагала глибокий сум.

В'ячеслав Гук, із поетичної антології "Ущільнений простір", Київ, "Фенікс", 2017
 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
XVII СТ. : ПОЛОНІЗАЦІЯ, ВІДРОДЖЕННЯ, ПОЧАТОК РУСИФІКАЦІЇ
Особлива важливість цієї епохи для долі українства та його питомої мови не підлягає жодним сумнівам, хоча в різні її періоди в різних куточках української ойкумени відбувалися відмінні навзаєм, не раз "протилежні за знаком" процеси.
Читати більше
Як слов'янки прикраси носили
Яскравим та виразним наповненням до українського народного одягу виступали прикраси. Вони виконували захисну функцію амулетів, талісманів, оберегів, які супроводжували людей упродовж життя. Основним призначенням ювелірних виробів було доповнення до костюма. Звідси і їхня художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які збереглися і зараз.
Читати більше