Поет боротьби і поет-лірик

Михайло Коцюбинський. Іван Франко.
 
У грудні 1906 року Коцюбинського обрали головою Чернігівського товариства "Просвіта". Він хотів використати свої публічні лекції для пропаганди прогресивних ідей. Характерним у цьому плані є лист до Володимира Гнатюка від 19 грудня 1908 року: "Переживаємо підлі часи. Суспільність забита, залякана, втомлена – сидить над розбитим коритом і апатично, без мрій дивиться на мур, що стоїть перед нею".

Наприкінці 1907 року, під час розгулу реакції, Коцюбинський прочитав реферат про Франка. Місцева влада була занепокоєна подібним демаршем. Губернатор виключив Коцюбинського і його дружину з "Просвіти". Причиною був саме цей реферат про Франка, а зачіпкою стало те, що письменник виступив проти проведення у Чернігові археологічного з’їзду, який назвав "наполовину хуліганським".

Цей реферат є розширеним варіантом однойменного нарису, написаного російською мовою, аналіз якого я вже зробив у статті "Путівник у внутрішній світ письменника". Тут же торкнуся лише тих тем, про які Коцюбинський не згадував у рефераті.

Якою була література в Галичині у той час, коли почав писати Франко (1874 рік)? Коцюбинський дає відповідь на це запитання:

"Щоб краще це пояснити, вернімось трохи назад та подивімося, чим жила і інтересувалась галицька інтелігенція в 70 роки минулого віку (дев’ятнадцятого – А.В.). Цей час в Галичині був самим мертвим, як свідчать історики. Ще з кінця 60 років серед галицької інтелігенції почались суперечки, чи ми самостійний народ, чи тільки частина російського. Чи наша мова окремий "язикъ", чи "нарєчіє" великоруського. Ці суперечки ділили людей на два ворожі табори і розкололи вкінці галицьку інтелігенцію на москвофілів і народовців. Були навіть такі, що визнавали галичан за окрему "рутенську націю", окрему од українців і великоросів. Москвофіли хотіли писати мовою Пушкіна, якої, звісно, не знали, а виходило у них так зване "язичіє", мішанина українського, російського і церковно-слов’янського.

Опріч язикових спорів, галицька інтелігенція займалася високою політикою, а та політика зводилась до того, щоб як-небудь запобігти ласки правительства, що-небудь, хоч дрібницю, випросить у нього. Це була політика рабів. Ідея абсолютизму, бюрократичне "чинопочитаніє", затхлість, байдужність до живих народних інтересів, повне безсилля в духовній сфері, схоластичність, теологічний та догматичний спосіб думання – от чим характеризується тодішня, навіть краща, частина галицької інтелігенції. Коли пізніше, в 1876 році, російський уряд видав указ, що забороняв українську літературу, це викликало цинічну радість серед галицьких священиків. Молодіж, знеохочена безконечними і безплідними суперечками про мову, без світлих традицій старшого покоління, виявляє той самий реакційний дух, ту ж інертність і нічим не цікавиться. В студентських товариствах по цілих ночах іде гра в карти".


Не кращою була ситуація і в літературі:

"Одірваність од народу, од його життя і інтересів – викликає у галицьких українців бажання створити вищу, делікатну, немужицьку літературу. Уважається добрим тоном писати тільки про бояр, князів, з життя вищих класів. Що б ви не взяли до рук з тодішньої літератури – скрізь реакційний дух, мертвота, засмічена московщиною те церковщиною мова".

Михайло Коцюбинський пише:

"В літературних напрямках скрізь панує польська романтика, підмішана німецьким сентименталізмом ХVІІІ віку. З новішою європейською літературою ніхто не знайомиться, демократичний напрям тодішньої російської літератури до них не доходить. Взагалі галичани з тих часів мали на літературу чудні погляди. "Одні вважали літературу, – пише Франко у своїх споминах, – забавкою і жадали од неї поперед усього легкості і забавності. Для других се мала бути школа панського життя і аристократичних манер і через те [їх] різало по душі всяке хоч крихітку різке змалювання справжнього життя, особливо мужичого. А всі разом вважали літературу за найкращий спосіб моралізувати народ. Для того література повинна, на їх думку, представляти людей вищих, ідеальних, таких, якими повинні бути всі. І мова повинна бути делікатна, без грубих, мужицьких, вульгарних слів".

Тому не дивно, вважає Коцюбинський, що перша повість Франка "Петрії і Довбущуки", написана для журналу "Друг", "не дуже далеко одійшла от тодішньої галицької белетристичної продукції". У значній мірі Коцюбинський правий, хоча вже в цьому творі Франка ми бачимо паростки стилю, що народжувався під його пером.

Далі Коцюбинський із явним перебільшенням, як на мене, пише про роль Драгоманова для України, а також про вплив професора на Франка.

"Тепер Франко, 50-літній сильний мужчина, всі сили оддає українській літературі і науці і ще немало може зробити для рідної культури. На його творах, в його ідеях виховалось уже ціле покоління. І хоч тепер, дякуючи Франковій праці, стало трохи ясніше, все ж темрява ще й досі густа і не раз завдає рани благородному серцю".



Визначальними для Франка були його слова: "Не люблю Русі-України!". "… і не дивуєшся цьому, читаючи його одповідь усім тим, хто підхопив цей крик наболілого серця і кинув його в лице України.
 
Ти, брате, любиш Русь,
Як хліб і кусень сала, –
Я ж гавкаю раз в раз,
Щоби вона не спала.
 
Ти, брате, любиш Русь,
Як любиш добре пиво, –
Я ж не люблю, як жнець
Не любить спеки в жниво.
 
Ти, брате, любиш Русь,
За те, що гарно вбрана, –
Я ж не люблю, як раб
Не любить свого пана.
 
Бо твій патріотизм –
Празнична одежина.
А мій – то труд важкий.
Гарячка невдержима.
 
Ти любиш в ній князів,
Гетьмання, панування, –
Мене ж болить її
Відвічнеє страждання.
 
Ти любиш Русь, за те
Тобі і честь і шана, –
У мене ж тая Русь –
Кривава в серці рана.
 
Ти, брате, любиш Русь,
Як дім, воли, корови, –
Я ж не люблю її
З надмірної любови…".
 
Коцюбинський пише про новаторство Франка у галицькій літературі:

"Не тільки в формі, в літературній манері, а і в своїх відносинах до фактів життя, які він малює. Село цікавить його не з етнографічного боку, як попередніх письменників, він не ідеалізує сільського життя. Його інтересують соціальні і економічні сторони того життя, гніт, страждання і всяка кривда. Наскрізь гуманний, чоловічний – Франко оддає своє серце і всі свої симпатії тим, хто "в поті чола" добуває хліб не тільки собі, але й другим, тим, що самі не роблять".

Коцюбинський вважає, що Франкові найбільше вдаються короткі оповідання. Щодо більших за розміром (мова йде про "Для домашнього огнища" і "Перехресні стежки"), то Коцюбинський має іншу думку: "Гарно задумані, написані з великим розмахом, з прекрасними деталями, вони часто не задовольняють читача: рядом з високоталановитими сторінками попадаються бліді, нецікаві, так наче робота робилась наспіх, аби скінчити".

Найбільш значимою із поетичних збірок Франка для Коцюбинського є "Зів’яле листя". "Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв".

Виголошення свого реферату Коцюбинський завершив такими словами:

"Така колосальна фігура заслуговує на більшу увагу, потребує більшої праці. Але я був би дуже щасливий, коли б отсих кілька моїх слів змогли викликати у вас інтерес до Франка, і ті, хто його не читав ще, самі познайомились з борцем-поетом. Тоді до них заговорив би могучим голосом сам Франко, заговорив би не моїми блідими словами, а своїм дзвінким, як кованим, словом. Тоді він розгорнув би перед ними все багатство своєї душі, всю красу свого таланту і загрів би їх вогнем свого неспокійного, великого духа!".
 
Анатолій ВЛАСЮК
5 серпня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

ХАЙП, МЕЙНСТРИМ ТА ЩЕ ДЕКІЛЬКА СЛЕНГОВИХ СЛІВ, ЯКІ "ВЗІРВУТЬ" ВАМ МОЗОК
Я впевнена, що ви неодноразово чули ці слова від вашої дитини-підлітка або ж навіть від "сучасного" колеги, та не задумувались про їхнє значення. Приготуйтесь, це буде повний зашквар.
Читати більше
Львів-ЛіОн. Любов крізь інстаграм. The prelude
Початок майбутнього роману "Львів-Ліон. Любов крізь Інстаграм". Молодий француз українського походження з Ліону закохується в українку зі Львова, побачивши її сторінку в Інстаграмі. Чому і як так сталося? Напевне, відповідь тут...
Читати більше