Паралелі (6,7)

6.

Четверта стояла в обіймах з величезним деревом. Горіх. Закриті очі. На обличчі – така ніжність... Слухає. Надія заплакала. Гіра захопилася спокоєм, що зігрівав душу. Я була зачарована і вмирала від нетерпіння знати, що саме вона черпає зараз від стража людського. Задіяне третє тонке тіло. Тому ми не могли напряму знати її думки та інформацію, яка заходила в неї.

Катерина відкрила очі, погладила дерево і повернулася до нас.

– Рада вас відчувати у своєму просторі. Він мені казав, треба поділитися з вами знаннями загальними.

Тут літо. Тепло. Спокійно і затишно. Ми на галявині за невеличким селом. Хатки гарненькі. Архітектура, як на диво, дотримана в одному стилі. Всюди затишний дизайн, чисті доріжки, дивні сади. Біля кожної оселі – стоянка з невеличкими машинами. Вони екологічні, на воді. Море квітів. Співають пташки. Це, мабуть, рай...

Їхні правителі, які змінюють один одного щомісяця, дотримуються плану розвитку країни, який розрахували науковці двадцять років тому. Усім бажаючим жити на живій землі, було виділено місце для заселення. Побудовані коробки будиночків, зроблені дороги і основна інфраструктура за кошт держави. Кожному була дарована машина власного виробництва. Самі жителі й будували все, отримуючи ще й заробітну плату. Звідки кошти? Були зняті усі податки для будь-якого виробництва назавжди. Забралися усі обмеження у вигляді контролюючих організацій.

Створено єдиний  орган прийому продукції. Він визначає її екологічну якість. Відкритий для аналізу будь-якій людині. Показує усі складники, просвічений променем. Усі фальсифікації щезли. Їх перестали купувати. Виробництва почали рости, як гриби після дощу. Чисті товари пішли по світу, замолення збільшувалися у геометричній прогресії. І кошти, які поверталися в країну з-за кордону, у вигляді п’яти процентів від заробітку власника, вливалися у прозору казну. Вона була на кожному екрані у вигляді кубика, в який могла заглянути людина.

Зарубіжні партнери напряму надсилали туди кошти. Таможня зникла. Красти стало неможливо. Весь дохід було видно – який, коли, від кого і куди подівся... Якщо хтось намагався купити потрібний товар дорожче, то висвітлювались пропозиції дешевші. Оскільки люди для себе будували, то і красти перестали... Казна наповнилася з лишком.

Люди, що жили в таких селах, займалися улюбленою справою... Продавали свої витвори, овочі чи фрукти за кордон і знову наповнювали казну. Створювалися наукові центри, націлені на екологічне виробництво. Їх розробки потрібні були цілому світові. Науковці їх продавали, збільшувалось багатство країни. Всього п’ять відсотків від продажу за кордон! Бо продаж у своїй країні не обкладався податком... Дива! Тож треба так любити свою країну!... Причому, тут зникла сама машина, що керувала людьми. Залишилися одні оператори, які також змінювались, і науковці.

Вони розробляли приблизні закони, які можна було видозмінювати в залежності від потреби. Щоби полегшити життя – завжди. Злочинність зменшилась у двадцять чотири рази. Зі зловмисниками працювали психологи. Визначали їхню хворобу. Всі несли відповідальність за світогляд людини. Покарання були, але у декількох варіантах, – на вибір зловмисника. Щоб не принижувати його одним, тільки чужим вибором. Та їх кількість зменшувалась щорічно...

Здавалося б, ну що людині ще потрібно? Звичайно, – тільки здоров’я. Тут розуміли причини хвороби і травми будь-якої. Знали, що тільки самі себе вилікувати можуть, працюючи над собою. Та все ж, не кожен міг без допомоги справитися.

І наша Катерина тут була, як бог. Що не заважало їй самій часом помучитися, якщо емоції свої розрядити потрібно. Обережна тоді була, не смітила навколо. Старалася усвідомити свої помилки. Знала, що для неї це урок, а не чиясь провина. Богиня, та і тільки...

Ми біля її дому. Чудовий сад. По периметру фруктові дерева. В центрі саду – скляний павільйон. Навколо нього – море з квітів. Трохи далі – спортивний майданчик біля ставка. Швидше всього – саморобний, бо дуже акуратний і продуманий. Там галасують діти. Їх п’ятеро. Найменша дівчинка плаче. Старша лупцює хлопчика, той – сміється, прикриваючись... Всі діти всюди однакові... Двоє старших  грають у шахи, не вмішуються. Катерина пригрозила пальцем. Старша заспокоїлась і пірнула у воду. За нею – молодші. Точно, рай... О, лабрадорчик підбіг. Контролює тих, хто плаває...

У павільйоні ціла лабораторія. Круглий, діаметром біля десяти метрів, конусний купол. В центрі – теж круглий великий стіл з вмонтованою плитою з одного боку. Під ним – шафки. Вздовж стін – тумби. На них – мікроскопи, колби, баночки, скляночки, купа книг, майже, як в Онії і ще більше. Тут ще тисяча всіляких травичок і апарат для якоїсь перегонки... Самогон, чи що?

Плита працює на воді. Ха-ха. У них, здається нема в житті проблем... Опалення на воді!... Світло на воді... Машини на воді. Мабуть, вода дорога... А, так це ж не наш світ! Все для полегшення життя... Воду п’ють з річки... Чиста! Повітря чисте, їжа екологічна... Все задарма... Чому хворіють? Зажиріли, мабуть, що життям не задоволені... Їх би до нас на виховання, чи до Надії... Ой, мислення моє несвідоме, чому ти заздриш? Вони просто знають більше... Треба здерти, і все...

Катерина сміялася:
– Я тебе такою і уявляла.

Я зніяковіла. Ніяк не можу звикнути, що мої думки, як дзеркало...
– Я також заздрю... Катерина мого віку? – питає Надія.
– На тринадцять років старша.
– Гарно виглядає.
– Що ти хочеш? Відьма! – прокоментувала я, сміючись.
– Я дійсно відьма в четвертому поколінні, наскільки записано. Думаю, що це було в нашому роду завжди. Тільки приховувалося від архівів.
– Чому, у вашому просторі знання також були гонимі?
– У нас було все те саме, що у вас і в Надії двадцять п’ять років тому. Я була молода, коли ми отримали від долі приз у вигляді незалежності. В нашому просторі був лідер, якого у вас було вбито. Він зміг пояснити всім, що справжня воля без боротьби неможлива. І ми почали боротися за себе, повністю змінюючи наш уклад життя. Всю систему, ставлення до прихованих артефактів, знань, до розвитку і нових цінностей.
– Ти хочеш сказати, що ми зараз в такій ситуації через те, що прийняли самостійність, як даність і не боролися за нове життя?
– Саме так.
– У нас не було живого лідера, сама ж казала... До влади прийшли злодійські клани... Надіє, а у вас?
– Не було в нас ніякої самостійності. Вони завжди керували нами, пили нашу кров, допоки ми не повстали. Знищували нашу культуру. За одну українську мову нас переслідували... Вважають нас своїми рабами без права голосу. Останні вибори були дванадцять років тому для вигляду, а потім,– навіть не тратилися... За два роки розстрілів, не знаю навіть, скільки нас залишилось... Частина служить їм, вбиваючи також. Як звірі...
– Я вами горджусь. Вам не було страшно іти на свідому поразку?
– Половина – в тюрмах. Там місць немає. Всі бази забиті. Якби не діти, давно би за волю померли відкрито... Ховаємо від них. Роблять з них машини для вбивства. Всі, хто між ними живе, – роботи з ненависті...
– А як Європа на це реагує?
– Стурбовано. Їм страшно. Відразу здалися, коли ті до них вдерлись своїх рятувати. Тепер думають, що добре зробили. Працюють на головного Звіря. Він ними править. Табори всюди також. В них домовленість – сидіти тихо і працювати. Будуть жити. Ми – зразок.
– Дуже знайомо. Вони не винні. У них же нема лідера, як у світі Катерини... До речі, чому лідер росіян настільки з’їхав з глузду?
– Після того, як втратив дітей і ноги, зовсім знесло від ненависті. Звинуватили нас, як завше... Хоча, свої і зробили. Сам їх створив... Він їх боїться, тому зганяє на нас зло. Хвороба в нього невиліковна. Йому все-рівно, що після нього буде.
– То може він помре, і ви звільнитеся?
– Може... А хто за нього захоче відповідати? Будуть продовжувати... Всю зброю зі всіх країн конфіскували...
– Чекай... А інші колишні союзні держави? Там також війна?
– Не всюди. Хто не суперечить, того не чіпають. Половина – наші союзники у підпільній боротьбі. Також страждають від нашестя нечисті. Третина ворожого війська полягла від спільного супротиву. Тому бісяться. Нових набирають із місцевих. Їх не шкода...
– Ти знаєш, що всесвіт вас вже може не врятувати? Або за наш рахунок... Все-таки, ви сміливіші у випробуваннях. Єдині вже наполовину у біді. Ми намагалися єднатися і перемогли тоді... Але потім розчарувалися, після чергового обману...  Гіро, що ти там читаєш? Чогось не знаєш? Як у вас було, що ви так вискочили?
– Якби ви тоді не виступили, то були би вже загарбані сьогодні повністю. Ваш президент вас би і здав без бою. Набрали би з ваших хлопців військо і пішли на Прибалтику, Польщу, Німеччину. Потім – східні держави від їх кордону. Стався би повтор паралелі... Ті смерті на вашому Майдані врятували весь світ. Компенсували своєю жертовністю негатив вашого простору на 74%. Вони – боги ваші. Наперед Мати до вас послала ангелів своїх... А у нас не було навіть вашої дурної революції сто років назад. Тому рухалися вперед, а не назад. Наш гетьман дав волю прогресивним думкам, всіх любить і піклується. У нас ніхто ніколи не крав.
– Що? У вас є самодержавець?
– Чисто офіційно. Як представник держави. І як контролер за нашим багатством. Він посвячений у вищі таємниці. Чистий. Розповсюдив знання серед народу...
– Стоп-стоп. Що ти несеш? Хто це? Скільки йому років?
– Не знаю. Він завжди однаковий. Приблизно триста... Може більше. Нащадок перших характерників, які жили до п’яти століть.
– А ще кажуть, історія не за лежить від однієїособистості...

Тут Катерина не витримала моєї недосвідченості й вставила:

– Хто каже? Той, хто не бачить у людині найбільшу цінність? І не знає, що вона є бог? У нас всі знають, що від однієї людини залежить розвиток чи занепад цілої цивілізації. Всіх наступних поколінь. Та глянь, хоча б на ваші з Надією паралелі. Як ви відрізняєтеся тільки за двадцять років... Хоча подібні... Все було майже однаково, поки у вас керуючий не відступив. Це вас врятувало... А там не відступив. Почалися зачистки, почало гинути загальне тіло. Всі байдужі, бо почався занепад. Тепер єдина надія на нашу Надію. Нам треба ділитися з нею силою. Саме від них у ваш світ пробирається основна доза агресії... А про нашу з вами різницю я навіть не говорю. Всього одну людину ми вберегти змогли, і щасливими стали... майже...

– Ну так, чого вам бракує? Якщо ви знаєте все, і пощастило вам несказанно?
– Наше благо далося нам надто легко, тому ми компенсуємо це здоров’ям нашим в об’ємному баченні. Небажання пережити навіть маленькі неприємності веде до величезних проблем. Нелюбов до світу, депресії, образи, бурчання... Все це приховується, бо знання відомі. Люди втрачають щирість. Це добровільне насильство над собою. Організм постійно повідомляє нам про хибне сприйняття через хвороби.

– О! Тоді зробіть життя складнішим... Я наступного разу вам привезу нашу систему управління державою, тільки закони вивчу напам’ять. Тоді люди навчаться жити тяжко і вилікуються від жиру...
– А мені була інформація, що ти справді можеш допомогти... – пробурчала Катерина.
– Я???...Гм... Отже, для спадкової відьми потрібно чогось простенького? Ти мені спочатку розкажи, що ти знаєш і чим тут займаєшся.... А я співставлю все зі своїми необмеженими відомостями і здогадаюся, як вас врятувати...
– Не розумію чому, але ти мене зовсім не дратуєш... Я постійно хочу сміятися...
– Катерино! У вас проблема з не сприйманням чиєїсь недосконалості. Якщо зазвичай тебе це дратує, то проблема знайдена... Я – бог. Через це і приховують люди ваші свої вади, – бояться роздратувати когось. Бояться видатися комусь смішними чи недостатньо освіченими... Тим самим вони себе соромляться. Це вбиває їхню силу і впевненість у своїй цінності, чи людини будь-якої... Не тільки такої, як комусь потрібно... Ви пропустили у своєму формуванні безумовну любов і прощення. Але без цього неможливо вибратися... Як вам вдалося?

Гіра знов прорахувала відповідь. Після знайомства з Онією, вона ні на мить не переставала підтверджувати свої знання формулками. Мене це постійно смішило, та я не знущалася, пам’ятаючи про її шанобливий стан. Почекаю ще рочок, а потім все скажу, – що це деградація кмітливості... Вона поважно "повіла":

– Захоплення реформами і новою перспективою на початку побудови нового життя зробило їх щасливими. 58% з них справді пробачили всіх. Це і було вираженням любові. Знання істин призвело до того, що вони почали боятися висловлювати свій негатив назовні. Якщо його не висловлювати, то і причини для прощення не буде. Не велика заслуга у тому, щоб любити того, хто любить тебе.

Трансформувати тоді нічого. У просторі через перевагу позитиву порушувалася рівновага. Невипущений назовні негатив почав роз’їдати людей хворобами. Тим самим продукуються негативні емоції для оживлення негативної енергії.

– Але ж, хвороби з'являються через надлишковий негатив! – не витримала я.
– Так і є. Тільки у них він виходить з іншого боку. Не з простору, а з їхнього невисловленого невдоволення. Людина створена для розвитку, завжди бажає більшого. Їхній розвиток почав трансформуватися у зовнішній комфорт. Зникає сила інстинкту виживання в будь-якому місці. Це дуже небезпечно. Вони б сьогодні не витримали перебування у вашому просторі навіть на 8%. Почалася деградація.
– Я так і знала, що ми герої... І Надійкині також. Тра-ля-ля-ля.... Не хочу я безплатної хатинки... Що скажеш, Катрусю? Допомогла тобі наша математичка?
– Невже ти справді думаєш, що я про це не здогадалася? Вихід шукаю. У наших людей з'явився страх перед оживленням негативу. Агітувати продукувати його не можу, тільки розповідаю про сьогоднішній стан речей...
– О, то ми не допомогли?
– Чому ж? Я переконалася у правоті своїй. Тим більше, не здогадувалася, що мене це також стосується. Я своїм діткам не забороняю битися і сваритись.
– Хіба, що трошки...
– Весела ти...
– А що робити? Нудьгую я. Давай, розказуй нам, що маєш з досвіду. Надіє, як тобі? Ти все мовчиш...
– Для мене їхні страхи недосяжні по дурості. Навіть не хочеться старатися, щоб допомогти настільки правильним..., щоб захворіти! Що діти... Тільки діти не бояться. От і вчіться в них. Правило це всім просторам доступне...
– Я згідна,– сказала Катерина, – давайте, я вам розкажу, що знаю. Може потім з’явиться варіант виходу...

Спочатку ми зайнялися очищенням Землі нашої від бруду, що накопичився з тих часів, коли окремо кожен дбав про себе. Очистили ми воду і повітря. Не використовуємо більше ні бензину, ні хімічних сполук для очистки побуту нашого. Миючі засоби робимо з попелу. Вони натуральні. Природний луг, потрапляючи у стічні води, сам очищає і дезінфікує відходи. Мило виготовляє майже кожен у себе вдома у спеціальних апаратах. Ми любимо готувати їжу на відкритому вогні з дерев, що вже постаріли чи загинули. Попіл кип’ятимо пів години. Фільтруємо і отримуємо природний луг. Потім додаємо туди жирові відходи, проварюємо і вкінці – трошки солі. Повторюємо, як треба. Дехто не кип’ятить, а заливає гарячою водою – на одне відро дає два-три кілограма попелу і залишає на шість годин. Можна і холодною водою залити кілька разів...

Потім луг вливаємо по трошки у киплячий жир – на одну частину жиру – дві частини лугу. Трохи випаровуємо, як треба, або залишаємо у рідкому вигляді. Я заливаю олією трав, які застосовую для лікування, кип’ячу у лузі. Так мило перетворюється у ліки. А потім чистить відхожі ями після використання. Реакція нашої крові – слабо лужна. Вона відповідає за очистку нашого тіла. Тому природний луг по аналогії, потрапляючи у кров Землі – воду, також її дезінфікує. Прямолінійний факт не пояснює набагато важливішої функції, яку виконує використання попелу.

Недаремно, Фенікс – символ вічного відновлення, відроджується в попелі. Він зберігає у собі властивості магії вогню. Вся інформація, всотана у дерево, зберігається, додаючи до того силу вогню. Це талісман від усякої нечисті. Ще предки наші обсипали попелом свої оселі, поля, підсипали у гнізда домашньої птиці, навіть сипали у взуття. Чужі бояться тієї енергії, що чиста. Втікають. Якщо прати з ним одежу, митися і все чистити впродоаж трьох тижнів, то людина також очищається від чужих думок. Після цього вона вже тверезо оцінює свої вчинки і їхній вплив на навколишній світ. Наші люди розуміють шкоду від свого невдоволення, тому і переборщили. Бояться випускати свій гнів, щоб не заразити інших..

– Точно-точно, – не забула вставити я, – ти була така впевнена, що заразиш мене своїм розпачем, що відклала наш контакт. Так, ніби знаєш все, що мені випало в житті... А може, я би просто посміялася над твоїми надуманими проблемами? В результаті – ти хворіла на самоті, соромилась здатися слабенькою... Я в таких ситуаціях плачу, а потім тішуся, що все перейшло. Недооцінюєш ти того, чим Мати наша наділила нас.
– Тепер шкодую, що не використала шанс...
– Сподіваюся, він в тебе ще буде... Вам же якось треба трохи жалем своїм простір засмітити...
– Правду Горіх казав... Мороз пройняв, – отже, вірно. Разом ми сильніші...  
– Розповідь про попіл для мене не новина, – вставила Гіра, – у нас його підсипають навіть при прокладанні доріг разом з мармуром...
– І наші предки також його використовували, – підтримала її Надія, – щоправда, зараз звірина зробила все, щоб люди допомоги тої не відчули. У нас – тільки хімічні миючі засоби...
– І у нас,– кажу я,– не пробитися чистим засобам через окуповані ринки збуту порошків, мила з каустичної соди, які називають натуральними. Люди не розуміють цього слова. У нас – що зверху гарне і травою посипане – те натуральне...

Отут я побачила, як щиро Катерина засміялася. У зовсім юну перетворилась.

– А якщо я скажу, що продаж натуральних миючих засобів за кордон – це третя частина доходу нашої країни? Це робочі місця на дому. Це ліки, якими ми побороли усі хвороби шкіри і внутрішніх органів? З цього почалося наше духовне зцілення...
– Так чим же ваші люди хворіють?
– Переважно внутрішнім неспокоєм, хвилюванням, – як наслідок не висловлених емоції незадоволення. Це початковий сигнал того, що можуть початися хвороби тіла знову. Хто з сорому не прийняв попередження, починає хворіти – печінка, нирки, серце, очі, травми. Не багато, але це повертається.
– І ти їм допомагаєш? Як?
– Використовую родові знання...
– Ти не ображайся, але у нас є вільний доступ до твоїх таємниць. Маса літератури, рецептів всяких, про кожну травичку все написано – що і як лікувати також. Їм не всі довіряють, бо таке лікування травами не завжди допомагає, як справжні ліки... Вмерти можна, якщо тільки на травки сподіватися. Такі хвороби є, що тільки медицина може врятувати людину. А у вас немає медицини?
– Чому ж немає? Це перша допомога. А потім ми допомагаємо шукати причину. Якщо лікування успішне, то з хворобою покінчено...

Гіра не втратила шансу пропроценитись:

– Тільки один на десять тисяч жителів планети може бути наділений справжніми знаннями. І то, не факт, що лінія життя їхніх предків не була перервана насильницьким шляхом. Вони могли не встигнути передати свої знання. У нашому світі їх завжди охороняли. Тут вони були знищені на 74%, у вас – на 89%, у Надії – на 94%.

Сумно стало. Я згадала часи інквізиції... Та і зовсім не такі далекі. Навіть сьогодні тих, хто відає більше, – називають образливо відьмами. І слугують вони не завжди для добра. Перевернуті все-таки у нас поняття... Та що їм робити було з такою до них зневагою? Тому і обернулися... У народів різних є свої обрані, яким вони довіряють, як святим. Бо ті, хто чути може не вухом, а духом своїм – провідниками послані. Кожний тримає у собі розпорошені знання наші, щоб колись додати їх до нової книги..., вірніше – давнішньої. А якщо нема когось живого тут, то будь-кому можуть присвоєні бути миттєво. Для передачі...

Катерина знала такі речі, що ніяка книга не опише. Те, що хвороба будь-якого органу залежить від хибного світогляду – не новина. Але як визначити, що і коли? Невідомо... Катерина це знаходила через підказки, які брала у певної трави, дерева, ягоди, – відчувати вміла, яка саме органічна сполука потрібна тій чи іншій людині. Трави тому і не допомагають швидко, що підібрані не для тієї проблеми, від якої людина захворіла. Якщо хворіє внутрішній орган, то можна лікуватися ягодою, подібною на нього. Можна травою, яка зовні нагадує про ту ж функцію, яку виконує хвора частина тіла.

Саме лікування – це не просте споживання ліків. Трава містить у собі інформацію, як саме потрібно змінити своє ставлення до чогось. Потрапляючи в організм, вона заряджає нею перше тонке тіло людини, яке відповідає за фізичне здоров’я людини. Уся інформація існує в просторі, не тільки у нас самих. Гіркі трави містять у собі знання, як вийняти із душі своєї гіркоту образи чи гніву нашого, який ми насильним шляхом стримали у собі й не трансформували у щире прощення. Подивіться на полинь. Вона виглядає, як наша кров’яна система. Гірка, тому є антитілом з нашим невірним ставленням до якоїсь ситуації, – за аналогією – їжі для нашого духу. У нас її застосовують при хворобах шлунку, підшлункової залози, яка саме і відповідає за вироблення організмом ферментів.

Образа – це отрута для всього тіла, включно з кров'ю. Коли ми випиваємо її, то інформація про помилку потрапляє до тонкого тіла, і без нашого зусилля намагаєтсья її виправити. Якщо ми не беремо у цьому активної участі, то цей процес може тривати дуже довго. Тому люди і не вірять у його дієвість. Якби ми намагалися допомогти своєму одужанню, то у цей момент спиталися б своїх спогадів – що нам зашкодило. Відповідь вже випита, тому – відразу б і здогадалися. Кров очистилася б від отрути, шлунок і печінка заспокоїлися, бо функцію свою вже виконали. До речі, інформація про гнів є не радісною, тому надмірне її споживання веде до отруєння від полині.



Всі хвороби крові – тиск, інфекції, які відображаються на шкірі, малокрів’я та інші – мають в основі своїй невірне користування інформацією, якою ми володіємо. Тиск говорить про те, що у нас не реалізована програма розвитку, – не вірно використаний досвід, накопичений за життя. Якщо бракує кровотворних тіл, то не бачимо блага у негативі. Інфекції – не тими думками живемо.

Надлишкова вага – та ж не реалізованість свого призначення... Все не так складно, якщо вміти розуміти аналогії.

Катерина вміла відчувати, яка саме трава може допомогти людині зрозуміти себе. Від однієї хвороби є сотні способів лікування, але і причин може бути не менше. Ніхто не зможе, окрім самої особи поставити правильний діагноз, бо не відає прихованих емоцій, які не були використані для її розвитку.

Катерина за допомогою інтуїції своєї особливої брала інформацію з вишини... Хворобу печінки однієї людини лікувала чистотілом, другої – листям вишні, третьої – хвощем чи тисячолисником... Як саме вона визначала, не можу пояснити, бо не настільки відаю такі таємниці... Мій дідусь у нашому світі знав..., та не передавалися знання такі, не прийнято було шанувати їх. Десь всередині мені часом щось говорить, що точно – це потрібно... Та пояснити поки цього сама не вмію... Може, у Катерини перепишу. Хоча, це відчуття родове, першого тіла. Нутро його не перехопиш... Це не формулки Онії.

Тут у павільйоні знаходився цілий відділ з кольоровими тестами – розтяжкою веселки. За кольорами, які вибирала людина, цілителька визначала ступінь важкості хвороби. Потім підшуковувала трави, квіти яких мають подібні кольори. Слухала якось їхню душу, співставляла форму плода з наслідками того, що турбувало пацієнта, і тільки тоді робила вибір. Потім з тією людиною спілкувалася, проводила повторні аналізи після лікування. Майже завжди рятувала. Тільки ті, які не бажали зізнаватися у своїх помилках через острах неповноцінності, ішли ні з чим. Вона не лікувала, а допомагала братам і сестрам зцілитися самим. Це – і є народна медицина! Таке лікування – це те, якими нас створили...

Ми були перед столиком, на якому стояли маленькі вазони з квітами календули. Катерина поливала їх. Світилася спокоєм. Її світло-сіра довга сукня з круговим візерунком навколо шиї підкреслювала внутрішнє сяяння нашої відуні. Аж зараз я зрозуміла, що це не візерунок, а гармонійно складені символи у формі сонця. Вона сама їх вишивала. Це вони світилися. Ми бачили це, бо контактували через відчуття. Не всі знаки були мені відомі, але деякі співпадали з символами нашої абетки. Не що інше, я звідтіля... Це було її ім’я, доповнене ще якимось знаками, що посилювали зв'язок з істинними знаннями і оберігали її від помилок.

– Навіщо тобі стільки вазонів з календулою?-- спитала я.
– Це сонячна квітка. Допомагає вірно знаходити проблему. При зануренні у себе, людина перед тим споглядає її і під’єднується до інформації, яка у ній живе. У цій квітці є майже всі знання про світло. Про правдиву рівновагу, про ставлення до гніву, про єднання причин і наслідків. Вона приносить спокій, навіть тиск падає. За складом своїм вона не може зашкодити ні при якій хворобі, як інші трави. І люди майже завжди знаходять помилки у своєму минулому...
– При спогляданні?
– На початку лікування. Я визначаю зміни у її фізичному стані. Потім підбираю ті трави, які допоможуть їй змінити своє ставлення до певних обставин. Календула обов’язково входить у збір. Її властивості допомагають організмові знаходити правильний баланс. Це природне антитіло. При виведенні хвороботворних бактерій, клітини, які створюються щохвилини, починають без перешкод працювати у напрямку зцілення духовного світу пацієнта. Він тоді сам знаходить свою проблему. У просторі це зараховується. Бо коли це моя заслуга, то хвороба може повторитися. Яким варіантом – невідомо. Але знаю, що найлегшим. Може якась втрата, чи відсутність натхнення через зменшення творчих енергій, чи травма... Однозначно, я тільки допомагаю, але не підказую.

Ці вазоночки я віддаю людям потім.

– Ти береш оплату?
– Тільки за трави. Обмінюю свою фізичну працю. А у лікуванні я сама зацікавлена, бо належу до загального тіла.

Катерина робила мазі, масла, креми, бальзами. Індивідуальні для кожної людини. Їй довіряли і поважали. Я відчувала, що люди не помилялися, бо вміст її знань виходив за межі мого розуміння і відчуття. Я не могла навчитися відчувати проблему незнайомої мені людини спиною, як вона, – не дивлячись... Не що інше, як контактувала з живою енергією, і так відчувала її вміст...

– Надіє, а в твоєму роду був хтось, хто таємниці знав?
– Мені не розказували. Але, я щойно зрозуміла, чому мій дідусь пішов від людей і двадцять років жив десь в лісі... Приходив два роки тому, щоб на нас подивитися. Старенький. Мовчав і дуже пильно дивився на мене. Я не знала, що маю йому сказати, зніяковіла.
– Він знав, що на тобі лежить участь у спасінні вашої паралелі, – вставила Гіра.
– Десь через місяць по тому почалася війна і в мене з’явився дар, який я вважала бідою.
– Він помер через три дні. А свій дар передав тобі, – з повагою сказала Катерина. – Мені про це казали. І не тому я, Галино, не кликала тебе раніше, що була в печалі. Ти повинна була привести сюди Надію. А в той період ви ще не контактували. Наші простори також, як ми із вами – рідні, належать до загального тіла. Таким чином вони допомагають своїм відображенням вижити і не загинути. Бо всім тоді буде бракувати енергії живої. Лишній тягар ляже на їхні ж плечі... Немає чужого простору. Від втрати однієї паралелі, ми всі страждаємо від непосильних випробувань для деяких наших клітин.
– Ти подібна на Онію.
– Тебе це дивує? А ти на нас не подібна? Чи Гіра, Надія?
– Справді, щось я пригальмувала. Це від недовіри до людини у нашому просторі. Треба перепрограмувати ставлення... Може маєш якусь траву?
– Коноплю...
– В тебе не слабеньке почуття гумору.
– Я не жартую. У нас з неї роблять одежу. Чудово захищає від чужих, від невіри у людину. У ній – доступ до заблокованої інформації.
– У нашому світі це була би катастрофа.

Катерина засміялась:
– Шукай іншу траву. Кропиву, може. Я не можу у всіх частотах просторів однаково відчувати вихід. Для цього там є ви.
– Чудово... Гіро, а ти мені не говорила, що відаєш інакше, ніж інші. Який талант приховуєш?
– Нічого не приховую. Постійно розказую про минуле і варіанти майбутнього...
– Я думала, що це за формулами якимись...
– Це дар нашого роду. З будь-якої точки у минулому можна відчути напрямок розвитку подій, якби не трапилося того, що було. Людство іде у напрямку свого розвитку, як дорогою. Десь вліво його потягне, десь вправо. Вирівнюється. Якщо зійшов хто із заданого напрямку, то як у потоку річки – капля попадає на берег, випаровується і з’єднується з тілом землі. Потім у вигляді дощу попадає знову на землю, як дощ. Нове життя дається, щоби потрапити у річку. Нас не залишали без підказок простеньких. Біда у тому, що люди розлінилися і не хочуть думати про єдине значення всього. Вода без свіжого притоку загниває, як людина без думки свіжої. А у воді спокійній лотос проростає – де з недр земних чиста думка водою витікає...

У вас сьогодні знову бруду накопичено через брехню. І знову простір ваш рятується через малий народ. Кримські татари жертовністю своєю добровільною заради волі страждають. Їх ви не помічаєте через турботи свої неважливі і відокремлення від тіла єдиного. Тільки вони тілом своїм з’єднані сьогодні з цілющим потоками енергій живих із центру Землі. Завжди такими були, за призначенням Матері. Це їхня територія, через себе вони пропускають світло у простір ваш. Ніхто інший цього зробити не зможе.

Звірі знають про їхню невідому людям місію. Завжди їх виганяли із Землі тієї, знищували, діючи руками слуг своїх несвідомих. Ховали це знання. Вся сила предків їхніх там зібралася у сконцентрованому вигляді. Ви мали приклад для всіх часів і народів (півтисячолітній) – чого досягти може тільки один народ, коли єдиний він і вільний. Всі землі може підкорити і найсильнішим стати. Тепер перевернулася їхня місія в зворотному напрямку. Все тіло планети залежить сьогодні від тієї купки. Якщо вони не витримають знущань над ними і відступляться, то і паралелі вашій не вижити. Чому не допомагаєте ви їм? Хоча би словом вдячним... Зупините брехливі речі на планеті – розвидниться.

– Гіро, ти говорила, як пророк. Мене морозило, це вірний знак. Я думкою своєю підтримку буду надсилати їм, і плакати від жалю і співчуття великому народу. Хай небо буде з ними і наша сила! Там вся війна, що розтеклася в паралелі нашої Надії. Просити буду інших думкою своєю приєднатися до підтримки і вдячності... Тоді обставини перебудуються. І стане та земля їхньою навічно... Ніякий рід людський більше не посягне на право татарського народу, що Матір наша дарувала їм...

Надія плакала беззвучно:
– У нас їх знищено було в першу чергу... От і маємо. Нащадки їхні сховані, щоб не зникла нація. Мені потрібно навчитися думки свої живою силою до усвідомлення людського направляти. З допомогою Онії в мене вийшло, а як самій – не знаю...
– Це у мене вийшло завдяки тобі, – не забарилася явитись Онія при згадці.
– У тебе ж суд? – вставила я.
– Закінчився.
– Кого судила?
– Матір, яка перешкодила народженню свого дитяти.
– Який вирок?
– Перебування в лісі біля озера з квітами лотоса для самостійного вигнання інфекції. Це її паралелька послала звіря несвідомо зі своєю думкою. Наш підсудний, якого ти врятувала, тепер мій помічник. Все вичислив правильно. Разом з нею поїде, щоби оберігати і піклуватися... Він ідеальний. Диво просто. Маючи багаж помилок у своєму минулому – не жалкує нікому своєї любові і щирого прощення. У всіх вірить. Його дуже люблять і поважають. Щасливий... Розуміє також сам, без допомоги, що місію свою дитинка ненароджена тим і виконала, що не народилася. Щоби після загибелі своєї – богиню-матір врятувати від загарбника, і та вільною стала. Роботи в неї ще дуже багато попереду, здоровою потрібно бути. Це дитя – жертва нашої Матері для своєї іншої дитини. Душа померлого знову народиться, нема для вічності втрати невиправної. Провину потрібно зняти розумінням помилки своєї. Так відродити силу. Такі випадки Матір допускає, щоб люди не судили інших категоричністю своєю.

Я щось пропустила... Згадала про те, чого не встигла запитати через послідовність сказаних речей.

– Гіро, а твій дідусь живий?
– Звичайно. Він буде жити ще сто років.
– Що? Тобі така інформація доступна? То ти знала, що твій коханий загине?
– Ні. Я цього боялася. А там, де страх, частоти інші. Не змогла цього прочитати.
– Тобі було набагато важче, ніж я думала. Ти себе винила?
– Так. Допоки не відпустила це почуття. Потім зрозуміла, що плану не оминути. Все має свою ціль. Навіть, якщо сьогодні нам це не доступно...

Надія не витримала затягнутого пояснення:

– Так яку науку я тобі зробила? Що сама я можу змінити? Допоможіть мені усі, хто має що сказати...

Катерина спокійно проголосила вирок:

– Допоки ти не зможеш дивитися на все спокійно, збоку – без хвилювання і осуду, то будеш страждати, як Гіра, маючи у собі знання великі. Тобі вже Онія говорила, що ти маєш стати провідником, а не суддею. Без відсторонення від тяжких думок не вийти на ті частоти інформації, що несуть світло. Скільки би ми тобі не допомагали. Спочатку передивляйся минуле зі своїм стражданням, очисти його. Думай про своє відродження і всього світу через прощення. І чим більше це буде неможливим з людської точки зору, тим більшу дію буде мати у вашій боротьбі з чужими. Коли осилиш, зможеш заразити думкою чистою свій простір. Помічники будуть. Вони вже є. Повір у них. З боком ворога, полоненого думками звірів, обов’язково потрібно з’єднатися. Коли єдині будете у намірах своїх, пробачити братам нерозумним зумієте – війни не буде.

Онія продовжила майже таким же наставницьким тоном:

– Не вміла я повірити колись так, як ти мені повірила без аналізу, по внутрішньому голосу. Ти пропустила чисту інформацію відсторонено, вірним способом, який доступний твоєму дару. Сьогодні ти його ще не усвідомила, та він працює навіть без твого особливого старання. Ніяке зло не перейде через тебе. Все, що тобі потрібно – довіритися своєму внутрішньому відчуттю. Якби простір сумнівався в тобі, то ти не була б наділена даром думки читати. Це велика довіра до тебе. Тобі їх очищати тепер.

Надія:
– Я дивлюся зараз на себе, як на когось, кого не знаю. Ну і  зарядили ви мене вірою у можливості людини... Спробую...

– Не спробую, а зроблю, – додала Катерина.
– Добре. Я вже роблю це. Бо не сама я тепер. У мені цілий світ... Бувайте, пора...
 
7.

Сьогодні я хочу зазирнути через скло.

Галявина перед великими деревами. Наче ліс, але просторий, доглянутий. Лагідне тепле літо. Нема нікого. Де я? Серед ясного неба наближаєтсья якась крапелька... Збільшується. Як аероплан. Живий! Махає крилами... Дракон?! А на ньому чоловік з малим дитям... У білих шовкових сорочках. Мабуть знову не відчуваю справжніх кольорів... Хоча, дракон явно різнобарвний... Ні, він переливається наче хамелеон... Зовсім не страшний, – величний швидше... Він для богів, як для нас – кінь? Як це?

Приземлилися на галявині. Не відчувають мене. Захищені від нас... Дракон повертає голову... і дивиться мені у вічі... Очі, як море. Я тону... Пливу, спокійно і затишно, як в лоні материнському... Вони наповнюються сльозами – мені хочеться плакати... У цей момент дворічний хлопчик підійшов до хвоста дракона і на лусці почав вимальовувати пальчиком якийсь візерунок. Той відвернув голову і завмер, щоб не злякати маля. І поки малюк не покинув своє заняття – не рухався... Це не дракон! Це – Вона! Частинкою одною. Бавить своїх дітей...

– Що це за паралель? – подумалося мені.
– Це не паралель – почула я Катерину. – Не дивуйся, мене сюди покликали. Це – початок. Перед тим, як були створені паралельні світи для розвитку різних варіантів подій. Тебе потрібно було підтримати, а то ще розплачешся...
– Я так розумію, що це не тобі потрібно дякувати?
– Правильно розумієш...
– А чому не в живому контакті? Що тут неможливого?
– Не хоче робити різницю між дітьми, що за стіною. Нема нікого особливішого – всі дорогі однаково. Тобі було показано політ, щоб ти відчула її турботу і любов.

Я озирнулась. Нікого не було. Тільки побачене, як мрія у пам’яті відбилося...

Читайте попередні частини:
Паралелі (1,2)
Паралелі (3,4)
Паралелі (5)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com