Паралелі (3, 4)

3

...Холод в серці... Як на похороні. Як плач у свисті вітру. Немає сонця, тепла. Пусто. Все мертве. Тиша страшна, тяжка. Страждання відчуваю. Це Земля плаче... Виє, як матір за своїм дитям. Не передати болю словом. Лід зі сліз... Нема життя.

Храм кам’яний, сферичний. Купол над ним ще видно. Зверху – холодна восьми-кінцева зірка. Майже доверху скований сніжною лавиною.

Життєвої енергії немає. Анабіоз. Все загинуло, тільки мати-Земля в муках корчиться. Відчуваю її рану кожною клітиною.

– Вертаємось, мені вистачило.
    
Я вдома. Спитаюся потім. Нехай відійду. Тепер розумію, чому вона мене шанувала. Тремчу, вже підозрюю, для чого все це... Невже ми причина?...
 
– Гіро, я готова, розкажи.

– Це ваша перша справа паралель. Найшвидше відображення через близькість. Майже однакові у всьому – відносинах, культурі, подіях... Це була найперша з сімдесяти однієї вашої страховки – підтримка в обміні енергіями.

Тоді, коли у вашому світі стався вибух першої атомної бомби,– ціллю було ваше тіло. За вашим же бажанням. Не випадковий постріл. Масштабну зброю ви направили на собі подібних, як дитя на брата у повторі. Тільки малесенька різниця у культурній чуттєвості допомогла вам при виборі загальнопланетарного тіла. Енергія перетекла з простору сусіда, щоб заживити рану загального людського організму і тіла Землі вашої паралелі. Ціною гибелі цивілізації, що була вашою найближчою сестрою. Ви приречені, якщо це станеться ще раз... А тоді, у вас була війна. Не було достатньо світлих енергій для компенсацій своїх дій. Ви були виснажені болем. Вбивства невинних дітей забрали всі ваші сили. У тому світі було майже те саме... Чому вибір впав саме на вас? Мені це невідомо. Але припускаю, що у вас є більше шансів виконати свою місію за обох. За два тіла вам випало боротись. Це важче, та стимул не малий, якщо совість заговорить...

– Як ти до нас відносишся?

– Хочу допомогти. Ми всі віддзеркалюємо один одного. Посилаємо вам світло, стукаємо. Без вас не виживемо також. А ну ж, ще хтось направить на нас усіх свою зброю? Ми можемо потрапити в рулетку... Невідомі мені плани вищі. Тільки знаю, що всі світи у небезпеці. Може і ви замерзнете до кращих часів... Бо чужинці вами правлять. У всіх краях вони вселяються у вами обраних...

– Мене дуже цікавить питання влади. Як їх вилікувати?

– Я відповім, але спочатку трохи тебе розвію від попередньої інформації. Бо сприйняття твоє може мати спокусу осудження тих, хто критично хворий чи мертвий навіть. Летимо! Побачиш, чому ви такі важливі.

4

Великий круглий сквер. Будинки кольорові. Радують око своїми формами, – заокруглені кути. Навіщо?

– Щоб енергія перетікала плавно,– відповіла Гіра на моє здивування.
– Звідки?
– Вона рухається в просторі. Аби потоки з двох сторін не створювали зайву напругу, і не відбивалася вона на людину.
– У вас же такого немає?
– У нас простір м’якший. Тут різкіший, ніж у нас.
– Я думала про це, коли імена аналізувала. Гіра – ім’я різкіше, значить простір компенсує... А що там, в центрі за скупчення народу?

Шатро серед доглянутих дерев. Море квітів. Людей, як на футболі... Цирк? Що це за світ? Такий комфортний!

– Це ваше вертикальне відображення між 36 і 37 гранями. Відбивається приблизно так, наче ви стоїте на дзеркальній підлозі. Коли простір прораховує, кого рятувати в першу чергу, керується  відображенням вашої душі.
– Тепер помаліше... Це і ми їх відображення пряме... Чи не так? Значить і в них щось не "альо"!

– Один одному напряму передаються як чесноти, так і зараза всяка. Тільки трансформується при переході. Каліцтво фізичного тіла – сюди у сильний дух і гарне здорове тіло, якщо людина у вашому світі вистояла із своєю недосконалістю. Коли не сприйняла життя із своїми напастями, то тут її роздирають злість і образа. І хвороба потихеньку їсть. Якщо великодушний хто, то тут його двійник самодостатній і щасливий. І сила його передається своєму відображенню до вас.

– А коли диктатор, чи вбивця, чи жорстокий хто?
– Дивись наліво. Там вони...

За двадцять метрів від людей, з боку стояв окремий павільйон. Там сиділи люди, в яких язвами покрите тіло. Проказа наче. Їх ніхто не виганяв, тільки сторонились. Боялися інші входити в контакт, щоби не заразитись. Якщо приблизно уявити, що вони відчувають, то хочеться втекти. Там безвихідь, вони приречені. Думаю, це їхнє пекло... А, що вони передають нашим, можна здогадатись...

– Вони не виліковні?
– Ліки для них шукають. Тут замкнуте коло. Бо ніхто з ваших двійників не намагається своє відношення до світу змінити і врятувати своє друге Я і себе.
– Вони ж не знають, що самі себе харчують.
– Незнання не є причиною непричетності. Така будова світу...
– Так чим ти хотіла мені підняти настрій?
– Та швидкість, з якою у вашій реальності люди забувають образи, приниження, відмахуються від втрат і неприємностей, – унікальна. Вам вдається майже на 80% переробити лихо на собі й захистити цим усі світи. Дивися, які тут гарні, сильні та життєрадісні люди. Це відображення ваших терпеливих і добрих душ. Тим ви цінні. Навіть якщо сьогодні у світі вашому межа критична, ви маєте перспективу найбільшу у швидкісному рості.

– Гіро, а ви? У вас порядок більший, знання відкриті, ставлення один до одного шанобливіше. Чому ти мене плутаєш?
– У нас свої проблеми. Від того, що знаннями володіємо, нас їсть гординя і зверхність. Це те саме, що нелюбов. Не можемо цього позбутись. Котимося назад. Себе змушуємо змінюватися, та це насилля над собою. Коло.
– Якщо в тебе, сестричко, проблема, то ти себе трошки приземли...
– Як?
– Посмійся над своєю гординею. Ви там не вмієте сміятися, чи як?
– Та ні, ми радіємо життю. Коли гуляємо на природі чи тренуємо тіло. Дітки, звірята нас тішать. Коли гарне щось зробимо чи допоможемо комусь...
– Чекай-чекай! Анекдоти у вас є?
– Не розумію цього поняття.
– Ви що, ніколи на підтрунювали над собою чи кимось по-доброму?
– Навіщо? Це ж принизливо?
– Яке принизливо, дівчино! Слухай мамку, нерозумна! Уявляй, що я говорю низьким, тягучим, страшним голосом:

"Сидів мудрець... в темній кімнаті...
Обдумував, як світ повинні врятувати ми...
Тут скрипнули двері зненацька,...
І він наклав ...  повні штани!..."


– Гіро, чому ти тужишся? Голову мені запаморочила.
– Чому він це зробив?

Я сміюсь. Це найкращий анекдот! Вона не розуміє! "Горе від розуму!".

– Чому горе? Знання потрібні!
– А ти сміялася колись до сліз?
– Навіщо плакати, коли веселишся?
– Тепер я знаю, що наша паралель попереду вашої. Просто впевнена! Вміння веселитися нас залишило живими, витягнуло з усіх бід. Та ну, ті ваші мармурові вкраплення в дорогах. Не хочу вашої розкоші, якщо у вас за це розрахувалися щирим добрим сміхом. Це ваша катастрофа. Від цього і зверхність ваша, і гординя. Бо ви гальмуєте з веселощами, хоч і живете довше... без сміху!!! Бідні люди... Допомогти вам треба. Тебе я буду чорними смішинками постачати. А ти викладай їх якось перед своїми.

– Я не вмію.
– Раз я вмію, то і ти зумієш. Підключайся.
– Може це і вихід...
 
– Тепер про цей світ. А де наша?
– Вона суддя,– сказала Гіра.
– Що? – мені світ колихнувся. – Як це можливо? Я сподівалась, що вона співачка чи знавець мистецтва... Що тут з нею сталось?
– Твоє здивування не логічне.

– Чому? У нас судді – слуги тих, кого ви проганяєте. Нас убиваючи, живуть. Коли нові потрапляють у їхнє середовище з намірами справедливими, – заражаються чужинцями, які кишать там, і також хворіти починають. Це сором людської слабкості. Коли хтось з них і показує супротив, їх атакують. Вони не спокійні і не щасливі. Не можуть допомогти навіть собі. Це люди, що ідуть на вірну загибель... Як нам Третю врятувати?

Ми у величезній залі, розміром, як два спортзали. По овальному периметру стоять різноманітні апарати. Що це за прилади? Великі екрани... Якісь рулони, креслярські дошки з виведеними на них формулами, хімічні реактиви??? Звучить Шопен. Диво дивне.

У центрі зали стоїть вона! У бірюзовій шифоновій мантії, як русалка. Довге волосся. На грудях – золотий кулон з рубіном, у формі сонця. Така гарна... Дивиться на екран, де чередуються зображення картин... Її погляд! Спокійний, сконцентрований. Де вона?  

Підключаюсь. Ведеться потужний аналіз. Паралельно співставляються результати спектрального магнітно-резонансного томографа, який визначає правду. Людоньки, вона аналізує мотиви злочину! Шукає причини появи мотиву. Неймовірно! Шукає шлях спасіння злочинця! Риється у співпадіннях підказок, щоб знайти зародок злочину...?! Спокійна. Шляхом хімічних реакцій визначає аналогію швидкості впливу на людську свідомість. Кольоровий спектр поєднує з наслідками сприйняття злочинцем того чи іншого фактору... Шляхом емоційного резонансу з картинами, визначає почуття та емоції, які супроводжували злочин... Креслення недоступні моєму розумінню... Розгортка м’яча, – всіх паралельних світів. Формули, стрілки над якоюсь сіткою, що відбиваються під кутом і трансформуються знову у формули... Вичисляє вплив з інших світів і навпаки! Тут же – процентне відношення свідомого підігрування впливу чужинців...

Я притихла... Може вона – бог?

– Ні, – чую. – Вона дуже боїться зробити невірний вирок. Може покалічити життя у всіх паралелях. Зашкодити вищому плану. Все потім відіб’ється на ній. За себе бореться.
– Ти хочеш сказати, що вся ця зала – для вироку одній людині?
– Так. Тільки обраний Першотворцем може творити суд. Це вищий ступінь усвідомлення.

Тим часом, Третя запалила вогонь з якимись травами і сіла у позу лотоса.

– Вчіться, дітки! – усміхнулась і зникла...
– Гіро, де вона?
– Вона тут. Ми не відчуваємо її четверте тіло. Вона кудись перенеслася.
– Це вона до нас зверталась?
– Звичайно.
– Чому не обізвалася тоді. Не привіталася з нами, якщо відчувала?
– Зараз вона і за нас відповідає. Невже не розумієш?
– Я їй заздрю...
– Що? Ти хоч знаєш, яку небезпеку вона відчуває?
– Здогадуюсь. А ти так можеш?
– Навіть не хочу. Боюсь. У мене не той рівень.
– Нащо ти тоді показала мені її? Тепер і в мене тривога...
– Не бійся. Вона не помилиться.
– Чому? Адже якби так було, тоді вона не стала б так все перевіряти.
– Приймає рішення, коли впевнена повністю. Коли проаналізовані всі впливи. Та і вирок ніколи не є смертельним. Вона шукає правильне лікування. Як лікар.
– Чим далі, тим я більше шокована... То це не покарання?
– Чому ж ні? Не кожен злочинець згідний, щоб його лікували. Може стати дратівливішим, жорстокішим, почати шукати шляхи помсти. Все, на що здатні чужинці, почне творити.
– Але ж у вас їх виганяють... І якось справляються.

– Це крайня міра. Справжнє вигнання – самостійне. У нас – примусове. Як насилля... Бо ми не завжди можемо знайти причину, яка спотворила сприйняття світу. Це доступно тільки самому собі. Ми керуємось тільки наслідками і мотивами. Зародок мотивів залишається таємницею. Рано чи пізно, чужинці відновлюють програму, якщо людина сама не бореться. Після насильницької чистки, людина починає жити так, як сама не заслужила. І виходить, що жити їй нема для чого... Не переробила свій досвід у розуміння, а стала користуватися тільки стороннім благом, наче паразит... Половина гине... А тут – глибше.

– Їй так довіряють? А якщо її рішення комусь здасться абсурдним?
– Можливості Третьої не піддаються сумнівам. Перевіряються на емоційному рівні.
– Я не бачу ніякої небезпеки. Ну, полікують не правильно. То й що?
– А якщо невірний підхід переробить всі вірні рішення підсудного, які вже сформували реальність? Людина зміниться і буде жалкувати, що комусь пробачила чи довіряла. Тут вміють переробляти минуле... Все повернеться на гірше у всіх світах...
– У нас на кожному кроці невірні рішення, і всі живуть.
– Як? Ґвалтівник-жертва в одному?
– Ми звикли. Є можливість втекти... Чи думати про щось інше. Не змушуй мене виправдовуватися. Хай ми ще не на тому рівні, але також вболіваємо один за одного... Чому мовчиш?
– Я толерантна...
– Ти починаєш мене дратувати...
– Це наслідок вашого сприйняття.
– Гіро, пауза!... О, Третя з’явилася...
 
– Як тебе звуть? – питаюсь.
– Онія, Галюсю...
– Ти не розкажеш нам, де була?

Сміється, кліпнула... Щаслива. Мабуть переконалась, що правильно вирішила проблему. Я це відчула...

– Кого ти судиш? – запитала Гіра.
– Злодія.
– Яка велика честь йому,– кажу.
– Це не йому,– відповіла Онія,– тобі та іншим нашим.
– Скільки тобі років?
– Яких? Світових? Кількості життів? Емоційних? Земних?
– Земних... Вважай, що присадила мене.
– Як тобі. Вибач, занесло...
– Скільки дітей?
– Троє. І не тут причина, що ми втратили своїх малят. Не моє це бажання, якщо тебе це цікавить.
– Ти нам допоможеш?
– А як же ваша страхівка? Хто місію загальну має виконувати? Щоб легше вам жилось? Я надсилаю вам свої знання через світи, підтримую... На те нас є багато, щоб кожен міг зробити свою справу паралельно, поділитись з усіма тим, що несе в собі. А хто свою антену ще не налаштував, то самотнім почувається, нас губить. Мені потрібно йти. Усі тіла приймають участь у суді. Зв'язок з усім...
 
Гіра: – Хочеш на суд?
Я: – Не знаю. Я і так всього не розумію. Додому хочу. Як надумаю, то повернусь. До речі, тут що, нема прописаних законів?
– Звичайно, ні. Якби один закон підходив для усіх, то люди мали б одинакові обличчя, однакові долі, однакове усе... Це – абсурд.
– Тоді, бувай!
– Я почекаю тут.
– Угу, чекай. Така впевнена, що мене знає... Називається настрій підняла. Розуміється на чорному гуморі!

Пройшло двадцять хвилин... Чого я неначе равлик? Повернулась.

– Ходімо, – каже Гіра.

Ми на сцені разом з Онією. Весь умовний стадіон мовчить. Вона сидить перед прозорим столом. За спиною – великий скляний екран. Посеред сцени стоїть неприємний товстун низького зросту. Викликає відразу. Онія мучиться. Не може знайти шлях для подолання упередженого сприйняття. Я зрозуміла, що суд не може відбутися, якщо суддя не дружньо налаштований щодо підсудного... Вона ще раз глянула на єхидний вираз обличчя і опустила погляд. Напружена...

– Ну, що, розумницю!– підтрунювала я. – Роби перерву.

Ситуація загострювалась. Гидота почала сміятися, явно знущаючись над суддею.

– Ах ти ж, черв’як! – мене розлютило. Виникла ідея. Якщо я відчуваю її думки, то і вона мої також. Я уявила, як той слимак пробирається домівкою, яку грабував у капелюсі з полами. Перечепився, головний убір злетів. Він нахилився, щоби підняти, озираючись навколо. Вхопив дизайнерський, аналогічної форми що й капелюх горщик з "наповненням" і насадив собі на голову. Уявила сморід, який того охопив...

Вона зірвалась від реготу. Мабуть через мудрість свою і не подумала, що можна так схитрувати. Сиділа до того, уявляла його маленьким, жалість і співчуття у собі викликала. А глянувши на нього, знову поверталась. Не виходило...

Почувся масовий видих полегшення... Рукоплескали. Онія заспокоїлась. Відкрила рот і знову почала сміятись. Злодюжка посірів, опустив голову. Їй хотілося поплескати чоловіка по плечу, та рука відсахнулась, наче правда все.

– Я вдячна,– почула до себе.
– Дуже прошу – відповіла задоволено...  
Гіра: – Навіщо ти це зробила? Це – принизливо.
– Ой, ти також це бачила?
– Такого ж не було! Чому ти обманюєш?
– Кого? Ти занадто правильна. Що було не за правилами?
– Це ж не мрії. Ти могла сформувати таку подію у просторі.
– Ну і добре. Ще хтось порегоче...
– Не смішно. Фу!
– Зате Онія зрозуміла правильно. Добре, що хоч вона не "гальмує"...

Почався процес. Онія стояла перед екраном, на якому з’явилась схема біографії. До ламаної лінії були направлені стрілки від якихось значків... Цифри, невідомі величини... Мені не хотілося уточнювати. Дуже складно. Та, хто як вміє.

Онія: – Браття мої! Зараз ми розберемо приклад падіння людини. Ця небезпека стосується кожного з нас, всього нашого тіла, сфери нашої планети і відображення нашої слабкості на усі світи. Дослідивши просторову інформацію щодо впливу вчинків підсудного на наше загальне існування, я дійшла до таких висновків.
 
1. Згідно з програмою вдосконалення, його дух був направлений у сім’ю, яка співпадала з цінностями, набутими підсудним у минулих втіленнях. Коли він був у півторарічному віці, матір’ю хлопчика була зроблена помилка. Цих причин ми не розглядаємо, оскільки розвиток і становлення особистості не залежить від окремих осіб, які її оточують. Це – декорації для духовного росту, і в різних поверхневих явищах зовнішнього впливу є однакова суть боротьби за себе.



Потрапивши з батьками на лоно природи, малюк забруднив одежину і ручки нашою чистою землею. Це сприйнялося мамою занадто осудливо. В результаті, на емоційному рівні дитина відреагувала на контакт із землею як на біль четвертого ступеня. Була нанесена 20% травма. Для порівняння, вісім із десяти дітей у таких випадках травмуються на 3–5%. Виходячи з цього, чуттєвий рівень малюка був у чотири рази вищий від загальної маси людей. Його цінність визначена простором, як один до п’яти. Конкретніше – як добро, так і зло, що виходить з нього і відображається на усіх світах та нашому тілі, становить п’ятикратну величину. Після цього випадку нашою Матір’ю був складений план відродження малюка. Простір 2384 рази надавав йому допомогу впродовж шести десятиліть з надією на усвідомлення ним своєї місії.

Ця подія була стерта з пам’яті малюка. Травма зачищена на половину шляхом відтоку творчих енергій від інших діток, що народилися з ним в один день. Вони найбільше співпадають енергетично, виходячи з положень про планетарно-космічний зв'язок. 10%-ий залишок травми став причиною розриву малюка з тілом нашої планети. Відраза до Землі потягнула за собою огиду до світу, до людей, до чистоти своїх помислів. Незважаючи на 10658674 підказки, що супроводжували його життя, через небажання своє він не дістався до жодної з причин, які формували його ставлення і погляди... Оскільки особистість хлопчика мала перспективу стати воїном світла, то негативні сутності атакували малюка з несвідомого віку. У період тієї першої атаки, було підселено першу чужорідну людині сутність...
 
2. Нагадаю, що формування свідомості підсудного у складі нашого єдиного тіла проходило в період великої депресії. Тільки одиницям з нас були відомі знання великі, та і вони мовчали. Могла бути нанесена шкода тілам їхнім, бо вороги людини тоді нами правили.

Розкажу ще одну подію з життя підсудного. Йому було чотири роки. Простір не вкладає йому у провину ці дії, бо вони були тільки прелюдією, основою для боротьби за себе. Дослівно передаю розповідь Землі про події того часу.

"Хлопчик той був під наглядом моїм. Надії великі на нього покладала. Оберігала його. Я сни навіювала теплі, обставини підставляла такі, щоб серце його добрим було. Та, не могла втручатися у волю батьків його земних. Якось через доброту душевну він їжачка приніс додому, щоби піклуватися, та був висвареним мамою. Потім іграшку дурненьку поламав, і батько дав йому штурхана... Вже заздрив хлопчику сусідському, котрого ніколи не сварили. А він, що зробить,– все не так, і критика постійно. Коли плакав, ще більше сварити його починали за слабкість. А потім почав боятись плакати, щоби не ображали, називаючи не гідним. Я плакала з ним також холодними дощами, з вітрами. Тоді його ще відпускала та образа. А як вирішив холодним до всього стати, аби не боляче було, то я безсила стала. Його воля робить вибір. Я його втрачала. Надіялася, що сильніший. Бачила, як іскри сипалися з нього, коли радів. Рукою, було, до гілочки сухої прикладеться, пошкодує,– і відживає та. За чотирьох міг світло множити... І біль відчував за чотирьох в душі одній. Відступив. Енергії свої цілющі вже використав, на контакт зі мною не ішов. Ні до кого у думках своїх за допомогою вже не звертався. Захворів. Переорієнтувався. І вірити почав, що він поганий, ненавидіти себе став. Сила тих емоцій негативних перевищувала допустимий рівень у чотири рази. Тому з прискоренням черствів. Згоріла доброта його всього за три роки. Дві тисячі однолітків невидимими токами єдналися до нього у допомозі несвідомій. Старалася я відновити його любов. Та, панцир вже було не пробити. Програми запустилися чужі, став зброєю зла.

Був написаний план новий для його рятунку. Ми завше вірили у його повернення. Не винили ні за що жорстоко... Та, от біда! Енергії чорні множив. Засмічував моє і ваше, діти, тіло. В світи інші відсилав, де двійники його страждати духом стали також. Він розповсюджував вірус навколо. У вісім років воїна світла не стало. З жертви в ґвалтівника перетворився. Ми і тоді його не покидали. Бачили, як щось шукав і сумнівався. Людей щирих йому надсилали.

Він розумів,– що добре, що погано. А потім я зраділа, коли добро робити почав. Та, зарано... В довір’я до бабусі втерся, щоб обікрасти. Йому пробачили, бо несвідомий. Так було сорок разів. Його двійник з одної паралелі також зробився злодієм. Того піймали і навішали навіть такого, що не робив. Він ще жорстокішим зробився. І вже від того пересилалося до нас лихо. Мої паралелі мене благали, щоб знищила я того чоловіка, як ракову клітину, що заражає їхніх дітей. Та, не змогла я. Після нього я чистила наш простір собою і дітьми невинними. Але те, що не можу змінити, від мене не залежить вже. Пробач мені, дитино, ти – мій біль. Не справилася, не розбудити мені тебе від сну неправедного. Я змушена коритися волі Матері нашої. Віддаю тебе на суд людський. Не можу більше захищати".
 
3. З любові до нас Земля не уточнила величину шкоди, яку наніс підсудний. Як завжди, вона це взяла на себе.

Провівши спектральний аналіз емоцій, які супроводжували дії підсудного, а також інформаційний аналіз крові, – мною було встановлено рівень усвідомлення ним своїх злочинів. Два десятиліття тому, коли знання про будову світу були оприлюднені, підсудний, користуючись своїми вродженими здібностями, ознайомився з причинами і наслідками свого світогляду. Він знав, що ним керують програми, закладені чужинцями. Більше того, сам вирахував шкоду, яку наносить просторові. Йому було відомо, що перша бабуся, яка добровільно віддала йому свої скарби, довірою своєю компенсувала його негатив у 150% відношенні. А через свої жалі опісля, повернула назад 49%. На загальному тілі людства це не відбилося. Наслідком цього злочину стало розчарування людини, яка вже не змогла більше довіряти іншим. Вона від’єднала себе від єдиного тіла нашого. Тепер енергії витрачаються на її повернення. А станеться з нею ще раз подібне, то нічим буде вже компенсувати злочин. Вірус полетить у простір. І причиною цього зараження вже буде не він.

Підстрахувався, підставивши інших. Я ставлю йому у провину це знання. Від тоді підсудний націлював свої злочини тільки на добрих і чистих людей, навіть на дітей, що є блюзнірством. Приховуючи свої злочини за чеснотами нашими, він був впевнений, що залишиться неушкодженим. У більшості випадків він був прощеним, бо люди знали шкоду від помсти. Заспокоював себе тим, що грає у команді з простором, який карає нас через нього. Та сам те колесо закручував, бо не відомі людині справжні мотиви ні Землі, ні Матері. Інакше, це не вони. Коли злодіяння якесь супроводжує думка, що не ти це робиш, а по Творця волі, то це вже є помилка. Не може людина творити непотріб по волі вищій. А тільки по волі звірюк, яким підкоряється добровільно. Бо вільний ти звільнитися від них, якщо захочеш.

Творчі енергії, що були використані на компенсацію його злодіянь становлять 608 об’ємів людських потенціалів, зібраних по крупицях. Збідніли ми, браття. Тепер нам усім свідомо треба постаратися все відновити. А то, чекай біди...
 
4. Я ставлю підсудному у провину те, що він виходив на контакт зі своїми паралельними відображеннями. У світах, де людям не відомі ці зв’язки, його двійники сприймали ненависні ідеї за своє мислення. Чим нанесли шкоду своєму оточенню з 400%-м прискоренням. Через обмін негативом в одному із світів загинули тисячі людей. Тепер і наше тіло послабшало через неповний енергетичний обмін. Наслідком його дій став розвиток обставин, через які загинули люди між 17 і 18 гранями. Це вже друга втрачена нами підтримка. А те, що наша дзеркальна паралель у небезпеці через дії двійника підсудного, загрожує нам смертельним вірусом.

Я ставлю підсудному у провину те, що йому про все відомо. Наша матір дала згоду на те, щоб ми по совісті свого співчуття зупинили людину, яка усвідомлює, що є слугою зла. Людину, яка не бажає добровільно позбутися сутностей, які керують її діями та помислами. Людину, яка для усіх світів є ворожим, агресивним включенням. Через наш вирок своєму брату ми рятуємо усіх. Він буде насильницьким, без згоди на те зловмисника. Насильство це буде трансформоване у захист людства від чужорідних включень у свідомості.

Зараз попрошу підсудного ще раз пройти спектральний аналіз. Будуть співставленні попередні й теперішні наміри нашого брата. Повідомляю вас про те, що викорінення свідомих злодіянь у найтяжчій своїй формі включає п’ятихвилинне перебування в об’ємно-магнітному спектрографі.
 
Тисячі людей жахнулися тяжким гулом. Я аж здригнулась. Що такого у тих п’яти хвилинах? Це ж не п’ять років?

Почула пояснення Онії:

– За п’ять хвилин він переживе усі зворотні муки усіх чотирьох тонких тіл. За розміром нанесеної ним шкоди у всі напрямки, він переживе аналогічний концентрований біль одночасно. Це аналог вогню у фізичному тілі, яке своїми нейронними відчуттями буде дублювати муки його оболонок. Після такої чистки свідомість повертається у нульову точку відліку. Для чужорідних сутностей стає непридатною для існування, оскільки в особистості зникає бажання для зумисного служіння їм. У просторі це називається знищенням ворожої клітини.

– Ти хочеш сказати, що він стане дурним? Це ж вбивство! Ти казала, що у вас нема смертельного покарання! Хіба він скоював вбивства, щоб його знищувати?
– Він був причиною масових вбивств у паралелях.
– Так, це ж його двійник! Не сам він. Той мав би згоріти!
– Двійник своїм четвертим тілом буде відчувати таку ж чистку, що відіб’ється і на фізичному тілі... Він не стане дурником. У нього буде амнезія. Почне жити заново з тими ж вродженими здібностями.
– А якщо наробить тих же помилок?
– Він буде під наглядом добродіїв.

Я дивилась на підсудного. У центрі шатра стояв розбитий горем старенький. Де той чоловік, що був? Чому тут стоїть інша людина? Окрім жалю до нього, я нічого не відчувала. Те ж і всі присутні...

– Оніє, чому, якщо це не вбивство, він у такому стані?
– Нове існування несе з собою не менше болю. Усім свідкам заборонено пояснювати у майбутньому причини його стану. Ця невідомість буде його мучити. Постійний нагляд буде викликати у нього аналог життя у клітці.
– Це прямий шлях до того, щоб стати знову таким самим. Ви морочите собі голову даремно. Самі запускаєте повтор.
– Вірогідність того, що він вичислить свої помилки в сліпу і виправить їх – 54%.
– А 46%? Що тут за підступ?
– Тоді іде повторна процедура уже з відповідних нових помилок.
– Але ж він постаріє. Коли йому починати нове життя?
– У наступному втіленні.
– Що? Ти хочеш сказати, що він про все це знає зараз?
– Всі знають.
– А якщо він вже змінився? Моментально, через інстинкт виживання?
– Це покаже новий аналіз його реакції на відповідні подразники.
– І що тоді?
– Покарання буде розтягнуте у часі. До доби або тижня.
– Це не закінчується амнезією? Чи він підсмажиться на повільному вогні?
– Спочатку пам'ять зникне. Потім почне відновлюватися. Дух буде очищено, щоправда насильно. Це може привести до проблем, які ми вже не в праві зупинити.

– Ти хочеш сказати, що він з чистими, новими поглядами буде згадувати свої злодіяння? Це ще гірше. Він не переживе цих спогадів. Може сам захотіти, як ви кажете, нового втілення. Там же нема спогадів? Ви підштовхуєте його до самогубства.
– Ми і ви у небезпеці. Це наш захист. Нового виходу ще не знайдено.
– А повірити, що він вже усвідомив свої помилки? Глянь на нього! Це вже інша людина!
– Я не в праві довіряти йому знову. Він може відновити службу злу.
– Онія, я зрозуміла, чому ви не боги зі своїми знаннями.
– Чому, цікаво? Ми самі ще цього не зрозуміли.
– Ти нікому не довіряєш повністю. Мені навіть не відповіла, де була перед судом. Впевнена була, що я не дотягну. Навіть не пробувала. Не хочеш навіть допомагати нам. Думаєш, що сама захистиш наших дітей? А, якщо не вдасться? А якщо в них важливіша місія, ніж у нас, і ти їх підведеш одна? Розсилаєш свої знання... А куди вони доходять, якщо ти сумніваєшся в нас?
– Ну, допустимо, дещо тобі і перепало...
– Чому тобі смішно? Ти зараз розмовляєш зі мною, як з дитям. Гіра у порівнянні з тобою – терпеливий монах, хоч і не така гуморна.

Гіра не втручалась. Вона аналізувала щось... Нарешті обізвалася:

– Вірогідність того, що використання нового способу лікування підсудного методом довіри – становить 23%. Враховуючи його чуттєвість, ця величина збільшується до 92%!

Онія затамувала подих. Стояла вже біля плакатів зі своїми формулами. Слова Гіри, підтверджені цифрами мали більший ефект, ніж мої "пусті" фрази.

– Ти звідки це взяла? – спитала я Гіри.
– В Онії почерпнула. Додала наш досвід лікування. Ми завжди даємо один шанс. Правда, у нас нема таких лякливих факторів для підсудних. Це дуже важливо – інстинкт самозбереження...
– Не заважайте,– почули ми і затихли.

Онія: – Передача енергій у просторі допускає зміну свідомості його двійників при успішному лікуванні нашого, – на 68%. Та, віддачі їхнього простору їм вже не уникнути. Хіба зможуть зачистити. Але без знань не зможуть. Зрештою, тут ми не можемо втручатися насильно. А наш побитий братик може трансформувати своє минуле при набутому досвіді. Без пам’яті він цього не зробить. Так... А, якщо не зможе? Я зроблю помилку...

– На скільки процентів? – спитала я, сміючись.
– На 8%.
– Що тобі за це буде?

Онія не знала. Це щось нове.

– Мені було сказано – судити по совісті свого співчуття. Довіру можна так трактувати. Моя помилка через довіру не буде мати значення. Довіра у вісім разів сильніша, ніж насильство. Все ж, ризик...
– А ти спробуй,– сказала Гіра. – Аналіз вже проведений?
– Зараз перевірю...

Онія звіряла дві роздруківки. Потім звірила емоційний план через картини. Зображення на екрані чередувалися своїми спокійними тонами і чарівними барвами. Зовсім не такі важкі, як у попередньому гортанні.

– Це добре. Його покинули чужі від страху бути знищеними. Тільки б не повернулися... Добре, я підстрахуюсь.

Ми знову у шатрі на сцені. Перед нами стоїть тихенький старший чоловік. Поважливо схилив голову. Не боїться вже. Згідний витримати все, що заслужив добровільно. Щоб не померти потім...

Онія довго дивиться на нього. Вже не сумнівається.

– Що скажете, підсудний?
– Я згоден. Готовий.

Суддя стояла перед ним із сяючими від радості очима.

– Підсудний! Проаналізувавши ваш сьогоднішній стан, я прийшла до висновку, що зараз перед нами стоїть інша людина. Не та, яку ми судили... Я проявляю вищу ступінь довіри до вас. Скасовую раніше призначений спосіб покарання!

Присуджую вам перебування у вільному просторі самостійно з ціллю зачистки вами усіх ваших негативних діянь і їхніх наслідків. Зобов’язую вас – зцілити свої відображення від нав’язаних вами помислів. З ціллю страховки від можливих ризиків повернення вас у свою попередню сутність, над вами буде здійснюватись спектральний контроль один раз в місяць впродовж двох років. У разі невиконання плану вашого зцілення, попередній вирок буде відновлено. Дякую за довіру.

Онія сяяла. Тиша... Знову тиша... Прощений чоловік помолодів. Він дивився на неї, як у нас дивляться на чудотворну ікону – зі сльозами, руки тремтіли, слів не було... Це вже були інші сльози. Такі, як у матерів бувають, коли вони дивляться на своє новонароджене немовлятко...

І люди почали плакати. У мене пішов морозець по шкірі. Це подих Матері. Така мовчазна радість, як перемога над злом.

Онія витерла сльозу. Ми відчували те саме. Тремтіли. Невже, так і треба було, щоб легко стало? Неймовірно!
 
Вдома.

– Я знаю, чому він насадив горщик на голову! – почула Гіру.
– О, боже! І чому?
– Випадково! – з тріумфом повідомила та.
– Ти молодець,– сміялась я.
– ... Тільки, випадковостей же не буває! Як це вплине на простір? Що ти задумала?

Я була холодна.

– О-ох... Я нічого не задумувала. Нічого не відіб’ється. Я слідувала за емоціями, то і все. Ти ж бачиш,– вийшло на добре. Значить, все правильно. А не віриш – шукай сліди... Формулки застосуй,– ті, що в Онії здерла. Зрештою, за собою чистиш... А я хочу спати...

 Ранок.

– Галю, нічого немає. Щоправда, одне відображення відчуло себе аналогічно...
– І тобі доброго ранку. Так, яка шкода?
– На 3,7% від наслідків діянь самої паралельної особистості.
– Так це ж мало! Треба би на 100%! Може збільшити?
– Та, ну тебе, – Гіра зникла.
– Все-таки почала розуміти гумор,– подумалось мені. 

Читайте продовження:
Паралелі (1,2)
Паралелі (5)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com