Обмануті власною пам'яттю

27 червня 2018
Vitaliy

Одного разу з видатним нейрохірургом Уайлдером Пенфілдом - тим самим, хто колись створив детальну карту кори головного мозку - стався смішний момент. Під час однієї операції він доторкнувся електродом до певної ділянки кори головного мозку своєї пацієнтки, а вона раптом почула, як її кличе мама на складі пиломатеріалів.
Можливо, ви скажете, що нічого смішного тут нема. Ну правда, згадала пацієнтка випадок з життя. Простимулювали їй відповідну ділянку мозку і вона щось згадала. Що тут такого?
А дивовижне ось що: ця жінка ніколи ще не була на складі пиломатеріалів і навіть не уявляла, як він виглядає. Але за дві хвилини до «спогаду» Пенфілд їй розказав, що йому привезли багато дощок для будівництва нового будинку.
Власне, такими є усі наші спогади: вони нами вигадані. Традиційний погляд на спогади такий: з нами щось стається, ми це переживаємо і запам'ятовуємо. Це здається логічним. Але факт у тому, що не можна взяти і вирізати якийсь шматочок з нашого мозку, щоб ми, наприклад, забули про відпочинок на морі. Спогади не зберігаються, як фільми чи фотографії на флешці. Механізм пам'яті інший. Наш гіпокамп зберігає спогади про спогади. І коли ми щось згадуємо, то він (гіпокамп) спочатку звертається до кори мозку й запрошує відповідну історію. А далі, по суті, історія транслюється на внутрішньому екрані свідомості. 
Звичайно, що й самі ці історії не зберігаються у мозку, як книги в бібліотеці. Вони постійно переписуються. А ще трансформуються, бо пов'язані з іншими людьми, з нашим ставленням до них. А тут, як люблять писати в аккаунтах, «все складно». Є ще одна проблема - для внутрішньої екранізації наших спогадів мозок використовує елементи, що «лежать поруч» (як у випадку з пацієнткою Пенфілда), а не ті реальні обставини, свідками яких ми були. Так що помилки трапляються, як мінімум, декілька разів, а сам спогад може змінитися до невпізнання.

Нам тільки здається, що наші спогади реальні. Кожен раз ми реконструюємо своє минуле заново, проводимо ротацію з точки зору дня сьогоднішнього. Чи важливо, що наші спогади про минуле-вигадка? Так. І довела це знаменита дослідниця Елізабет Лофтус.
Уявіть собі 300 людей, засуджених за сексуальні злочини. Усі вони були засудженими по показах жертв насильства і свідків насильства. І от стає доступним тест ДНК, і цих людей досліджують. Виявляється, що 200 людей, яких ув'язнили, не були реальними злочинцями. Ще раз:дві третини були визнані винними на основі неправдивих спогадів! Що ж це за пам’ять у нас така, що навіть не здатна точно запам’ятати тих, хто зробив нам боляче?!

Елізабет Лофтус чудова жінка й легенда психології. Вона написала вже дуже багато статей і провела безліч експериментів, чим і заслужила, окрім визнання, ще скандальну репутацію. Справа у тому, що Елізабет навчилася формувати у своїх піддослідних неправдиві спогади, які суттєво змінюють їхню поведінку. Власне, у цьому і був скандал: з точки зору наукової етики такі експерименти виглядають сумнівними. Але Елізабет відповіла приблизно так: дорогі друзі, ви самі - купа неправдивих спогадів, і не більше того,так, що поганого, якщо ми додамо ще трохи таких "спогадів", які суттєво покращать ваше життя. Ми ж не будемо давати оцінок такій практиці, однак, головне, що ми маємо зрозуміти, це те, що наша особиста історія є фантазією. Вона як давньогрецький міф - річ художня і, можливо, цікава, але до реальних подій ставлення в неї не однозначне. 
Поставте собі питання: чи зможете ви засумніватися у власних спогадах, якщо ви пам'ятаєте саме так? Прийде вам у голову, що мозок не пам’ятає деталей, а додумує їх? Існує міф, що людина під гіпнозом може згадати все. Це й перевірив Білл Патман. Він показав людям фільм, де знята автоаварія, а пізніше попросив розказати, що вони бачили, уточнюючи подробиці. Ці покази були записані. Далі, увівши цих людей у гіпноз, він знову розпитав про аварію, й, справді, покази були переповнені деталями: аварія відбувалася буквально у них перед очима. Але проблема у тому, що все, що вони додали до своєї першої розповіді, -вигадка. Нічого такого у цьому відео не було. Тобто мозок сам додумав ці деталі.

Надіюся, що мені вдалося викликати у вас відчуття, що пам'ять - це штука, як мінімум, дивна. У нас нібито є спогади, які ми вважаємо цілком точними, але насправді це просто вигадка-фільм, знятий, так би мовити, за мотивами реальних подій.

[adSlot9]

Тепер уявіть, що ви з’ясовуєте, так би мовити, відносини з кимось з ваших близьких: родичами, друзями, коханими. А тут, як ніде (ну, напевно, окрім суду) важливі деталі, нюанси, подробиці.

Тепер, коли ви уже щось розумієте про власну пам'ять, задумайтеся:яка ймовірність того, що ви дійдете згоди? Припускаю,що невелика. А зараз-поклавши руку на серце:у вас хоч роз був досвід успішного «з’ясування  стосунків»? В кращому випадку ви не побилися і дізналися щось,про що раніше догадувалися. Але саме таке «з’ясування» - одна катастрофа. Нібито говорите про одне,згадуєте одні й ті же ситуації,приводите їх у приклад та аргументуєте ними свою позицію. Чому це не працює? Тому що ваш візаві пам’ятає ці ситуації по іншому:для вас ця ситуація-аргумент, а для нього - ні. І він не прикидається.

«Як таке може взагалі бути?- спитаєте ви. - Чому ми живемо разом, переживаємо щось разом, а спогади про це зберігаємо різні, а часто взагалі протилежні?»

Відповідь проста: все залежить від контексту…але про це якось іншим разом. 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Неймовірні фото тварин, які вміють посміхатися
Часто для того, аби розвіяти смуток, потрібна лише посмішка. Проте посміхатися вміємо не лише ми. Про що це я? Нумо разом переглядати вдало спіймані кадри, коли тварини дарують світові свої посмішки!
Читати більше
Гемінґвей: 10 цитат письменника, що наштовхують на роздуми (фото)
Він любив котів і дайкірі, у молоді роки займався боксом, був гірськолижником, яхтсменом, мисливцем, письменником, військовим кореспондентом... а в результаті вкоротив собі віку. До вашої уваги топ-10 цитат Гемінґвея в картинках.
Читати більше