Обмануті власною пам'яттю

27 червня 2018
Vitaliy

Одного разу з видатним нейрохірургом Уайлдером Пенфілдом - тим самим, хто колись створив детальну карту кори головного мозку - стався смішний момент. Під час однієї операції він доторкнувся електродом до певної ділянки кори головного мозку своєї пацієнтки, а вона раптом почула, як її кличе мама на складі пиломатеріалів.
Можливо, ви скажете, що нічого смішного тут нема. Ну правда, згадала пацієнтка випадок з життя. Простимулювали їй відповідну ділянку мозку і вона щось згадала. Що тут такого?
А дивовижне ось що: ця жінка ніколи ще не була на складі пиломатеріалів і навіть не уявляла, як він виглядає. Але за дві хвилини до «спогаду» Пенфілд їй розказав, що йому привезли багато дощок для будівництва нового будинку.
Власне, такими є усі наші спогади: вони нами вигадані. Традиційний погляд на спогади такий: з нами щось стається, ми це переживаємо і запам'ятовуємо. Це здається логічним. Але факт у тому, що не можна взяти і вирізати якийсь шматочок з нашого мозку, щоб ми, наприклад, забули про відпочинок на морі. Спогади не зберігаються, як фільми чи фотографії на флешці. Механізм пам'яті інший. Наш гіпокамп зберігає спогади про спогади. І коли ми щось згадуємо, то він (гіпокамп) спочатку звертається до кори мозку й запрошує відповідну історію. А далі, по суті, історія транслюється на внутрішньому екрані свідомості. 
Звичайно, що й самі ці історії не зберігаються у мозку, як книги в бібліотеці. Вони постійно переписуються. А ще трансформуються, бо пов'язані з іншими людьми, з нашим ставленням до них. А тут, як люблять писати в аккаунтах, «все складно». Є ще одна проблема - для внутрішньої екранізації наших спогадів мозок використовує елементи, що «лежать поруч» (як у випадку з пацієнткою Пенфілда), а не ті реальні обставини, свідками яких ми були. Так що помилки трапляються, як мінімум, декілька разів, а сам спогад може змінитися до невпізнання.

Нам тільки здається, що наші спогади реальні. Кожен раз ми реконструюємо своє минуле заново, проводимо ротацію з точки зору дня сьогоднішнього. Чи важливо, що наші спогади про минуле-вигадка? Так. І довела це знаменита дослідниця Елізабет Лофтус.
Уявіть собі 300 людей, засуджених за сексуальні злочини. Усі вони були засудженими по показах жертв насильства і свідків насильства. І от стає доступним тест ДНК, і цих людей досліджують. Виявляється, що 200 людей, яких ув'язнили, не були реальними злочинцями. Ще раз:дві третини були визнані винними на основі неправдивих спогадів! Що ж це за пам’ять у нас така, що навіть не здатна точно запам’ятати тих, хто зробив нам боляче?!

Елізабет Лофтус чудова жінка й легенда психології. Вона написала вже дуже багато статей і провела безліч експериментів, чим і заслужила, окрім визнання, ще скандальну репутацію. Справа у тому, що Елізабет навчилася формувати у своїх піддослідних неправдиві спогади, які суттєво змінюють їхню поведінку. Власне, у цьому і був скандал: з точки зору наукової етики такі експерименти виглядають сумнівними. Але Елізабет відповіла приблизно так: дорогі друзі, ви самі - купа неправдивих спогадів, і не більше того,так, що поганого, якщо ми додамо ще трохи таких "спогадів", які суттєво покращать ваше життя. Ми ж не будемо давати оцінок такій практиці, однак, головне, що ми маємо зрозуміти, це те, що наша особиста історія є фантазією. Вона як давньогрецький міф - річ художня і, можливо, цікава, але до реальних подій ставлення в неї не однозначне. 
Поставте собі питання: чи зможете ви засумніватися у власних спогадах, якщо ви пам'ятаєте саме так? Прийде вам у голову, що мозок не пам’ятає деталей, а додумує їх? Існує міф, що людина під гіпнозом може згадати все. Це й перевірив Білл Патман. Він показав людям фільм, де знята автоаварія, а пізніше попросив розказати, що вони бачили, уточнюючи подробиці. Ці покази були записані. Далі, увівши цих людей у гіпноз, він знову розпитав про аварію, й, справді, покази були переповнені деталями: аварія відбувалася буквально у них перед очима. Але проблема у тому, що все, що вони додали до своєї першої розповіді, -вигадка. Нічого такого у цьому відео не було. Тобто мозок сам додумав ці деталі.

Надіюся, що мені вдалося викликати у вас відчуття, що пам'ять - це штука, як мінімум, дивна. У нас нібито є спогади, які ми вважаємо цілком точними, але насправді це просто вигадка-фільм, знятий, так би мовити, за мотивами реальних подій.

[adSlot9]

Тепер уявіть, що ви з’ясовуєте, так би мовити, відносини з кимось з ваших близьких: родичами, друзями, коханими. А тут, як ніде (ну, напевно, окрім суду) важливі деталі, нюанси, подробиці.

Тепер, коли ви уже щось розумієте про власну пам'ять, задумайтеся:яка ймовірність того, що ви дійдете згоди? Припускаю,що невелика. А зараз-поклавши руку на серце:у вас хоч роз був досвід успішного «з’ясування  стосунків»? В кращому випадку ви не побилися і дізналися щось,про що раніше догадувалися. Але саме таке «з’ясування» - одна катастрофа. Нібито говорите про одне,згадуєте одні й ті же ситуації,приводите їх у приклад та аргументуєте ними свою позицію. Чому це не працює? Тому що ваш візаві пам’ятає ці ситуації по іншому:для вас ця ситуація-аргумент, а для нього - ні. І він не прикидається.

«Як таке може взагалі бути?- спитаєте ви. - Чому ми живемо разом, переживаємо щось разом, а спогади про це зберігаємо різні, а часто взагалі протилежні?»

Відповідь проста: все залежить від контексту…але про це якось іншим разом. 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

ХАЙП, МЕЙНСТРИМ ТА ЩЕ ДЕКІЛЬКА СЛЕНГОВИХ СЛІВ, ЯКІ "ВЗІРВУТЬ" ВАМ МОЗОК
Я впевнена, що ви неодноразово чули ці слова від вашої дитини-підлітка або ж навіть від "сучасного" колеги, та не задумувались про їхнє значення. Приготуйтесь, це буде повний зашквар.
Читати більше
Львів-ЛіОн. Любов крізь інстаграм. The prelude
Початок майбутнього роману "Львів-Ліон. Любов крізь Інстаграм". Молодий француз українського походження з Ліону закохується в українку зі Львова, побачивши її сторінку в Інстаграмі. Чому і як так сталося? Напевне, відповідь тут...
Читати більше