Наймення українців: прізвища, імена по батькові

23 жовтня 2017
Любов СЕРДУНИЧ
Запрошую вас до розмови про рідну, українську, мову. Зокрема, про сучасні імена українців, сьогодні – дещо про ПРІЗВИЩА Й ІМЕНА ПО БАТЬКОВІ в українській мові. 

Отже, шановний читачу, вирушаймо у подорож до мови, і хай вона поглибить наші знання з історії українських наймень, а ще – навчить пізнавати досі не зрозумілі й таємничі ймення краян і співвітчизників.

ПРІЗВИЩА в сучасному розумінні цього слова вперше з'явилися в українських пам'ятках ділової мови, зокр., у грамотах 14 – 15-го сторіч: кн. Іван Васильович Чорторийський, Юрій Глібович Белзький (1369 рік), Юрій Васильович Жаславський (1466 р.), Самійло Богданович Зарудний (це – з Універсалу Б. Хмельницького 1652 року). 
У праці М. С. Грушевського «Про старі часи на Україні», виданій 1907 року, на стор. 47 читаємо: «Князь Константин Іванович Острозький», найсильніший з українських князів та панів». Були й инші Острозькі. У грамоті 1585 року згадано Костянтина Костянтиновича Острозького.
Відомий мовознавець Петро Одарченко у книзі «Про культуру української мови. Зб-к статей» (К-в: Смолоскип. – 1997) пише: «Це не прізвища і не назви династій, а назви по батькові. «Отже, в 16-у сторіччі на Україні вживалася форма по батькові». Так само і в Київській державі вживали імена по батькові. Спочатку відомі з літописів особи мали тільки імена: Олег, Святослав, Мал, Добриня. А пізніше до імен додавали ще й назву по батькові: Давид Ігорович, Давид Святославович. Синів Ярослава Мудрого називали Ізяслав Ярославич, Всеволод Ярославич, Святослав Ярославич. Сина князя Ігоря називали Святополк Ігорович. Сина князя Олега Святославича називали Ігор Олгович. Сина князя Мстислава – Ізяслав Мстиславович. Пізніше деякі назви по батькові стали й назвами родів: рід Ізяславичів, рід Ростиславичів
Все це – незаперечні факти, які свідчать, що форма по батькові існувала в Україні задовго до часів поневолення її Москвою. 
А згадаймо Добриню Мики́тича, давньоукраїнського героя, персонажа д.-руського народного епосу, богатиря, другого за популярністю після нашого Іллі Муромця! Уже в свій час він мав ім'я по батькові!

Як пише мовознавець Петро Одарченко, "за часів Петра І дика Московщина зазнала великих культурних впливів України та Білорусії. Тоді ж під українським впливом з'явилися на Московщині українські форми по батькові на -вич. Як свідчить К. Харлампович, "священики-москалі в 17 сторіччі звалися тільки по імені: поп Іван, або з додатком прізвища на -ов, -ев, - Грігорьєв. І аж 1697 року Петро І дозволив князеві Довгорукому називатися "Юрий Федорович Долгорукий". Отже, пише мовознавець П. Одарченко, не українці від москалів запозичили форми по батькові на -вич, а навпаки – москалі запозичили від українців ці назви по батькові". А я сказала б: не запозичили, бо позичають – це по-доброму і коли позичають, то треба віддавати, а просто перейняли, поцупили, не маючи своєї назви по батькові, перейняли в нас як гарний вияв пошани до людини.

Частина українських прізвищ утворилася з форм по батькові: Максимович, Герасимович, Трохимович із наголосом на суфіксі, тобто на -óвич. Водночас існують і форми по батькові з наголосом на корені (-и): Максúмович, Герасúмович, Трохúмович, що є граматично правильно, як зауважує мовознавець О. Пономарів.
 
Потребує окремої уваги і питання ВЛАСНІ ІМЕНА ТА ЇХ ПРАВОПИС. Тож дещо про них. Тема, яку порушив мовознавець Петро Одарченко 20 років тому, нині стала особливо актуальною. Читаємо про московин: Кіріл, Владімір і т. п.. Таку форму імен бездумно повторюють журналісти, мабуть, не знаючи, що так вживати не правильно. Цитую мовознавця П. Одарченка: "Транскрибовані, скальковані імена на зразок Артьом, Даша, Маріна, Наташа, Мітя, Лєна (Альона), Діма суперечать українському правописові. (Детальніше – П. Одарченко, "Про культуру української мови. Збірник статей". – Київ: Смолоскип. – 1997, 285).

"В наш час у ЗМІ, не кажучи вже про побутове повсякденне мовлення, часто читаємо і чуємо жахливо спотворені імена людей: Татіана, Татяна, Тат'яна, Пьотр Грігоренко, Наташа, Міхаїл, Міхаїл Горбачов, Павєл Літвінов, Ніколай Бухарін, патріарх Кіріл, Владімір Путін. Часто трапляються і такі дивовижні сполучення: Ольга Попов, Олена Худий, Тетяна Погорілий, Зоя Петрів, Олександра Чабанівський і т. п. (поєднання імен і прізвищ – випадкові, нікого конкретного не маю на увазі (Л. С.)).
В українській мові існує давня традиція завжди писати і вимовляти українською мовою східнослов'янські імена людей", навіть якщо вони іншомовного походження: Петро, Микола, Тетяна, Павло, Михайло, Олександр. У Словнику Б. Грінченка, в Російсько-українському словнику О. Ізюмова (1930), в академічному Словнику власних імен людей (1976), у друкованих творах наших найкращих знавців мови (С. Єфремова, М. Зерова, А. Кримського і багатьох інших) – всюди власні імена людей пишуться українською мовою, якщо вони стосуються представників сх.-слов'янських народів.
У "Кобзарі" Т. Г. Шевченка читаємо імена московських державників: Петро, Катерина, Микола (а не Пьотр, Єкатєріна, Нікалай). В "Енциклопедії українознавства" (1955 – 84), у працях А. Кримського й инших виданнях читаємо: Оександр Пушкін, Олексій Шахматов, Олексій Толстой, Олександр Герцен, Володимир Ульянов, Микита Хрущов. Отже, треба писати не Міхаїл Горбачов, а Михайло Горбачов. Так само, як ми пишемо Гоголь, а не Ґоґоль. Бо прізвище Гоголь походить від українського слова гоголь (назви дикого птаха родини качиних). Так само треба писати Горбачов, бо це прізвище походить від українського слова горбач, яке означає горбату людину. Московинський відповідник – горбун. Звідси й московинське прізвище Горбунов. (Перший звук і в слові Горбунов вимовляється й пишеться як г, а не ґ, бо асоціюється з українським словом горб) (Петро Одарченко, "Про культуру української мови. Збірник статей" (Київ: Смолоскип. – 1997).

І, якщо ми вже дбаємо про відродження всього українського, що зазнало лінгвоциду й ув імперські та радянські часи набуло ознак московинства, то ще один нюанс. 
Власні та загальні назви, які позначають істот чоловічого роду, у Давальному і Місцевому відмінках однини повинні мати закінчення -ові, -еві (-єві), а не -у (-ю): Петрові, братові, директорові, чоловікові, водієві, секретареві, зятеві, прем’єрові, президентові, професорові, коневі, змієві... Якщо в тексті ужито два іменники і обидва – загальні назви, власні назви, то в обох цих іменниках потрібно писати закінчення -ові, -еві (-єві): Панові Президентові,  братові, сусідові, добродієві Іваненкові. Адресуючи щось особі чоловічої статі за ім'ям по батькові, у давальному відмінку однини ім'я вживаємо із закінченням -ові, -еві (-єві), а от ім’я по батькові – із закінченням -у: Вікторові Андрійовичу, Юрієві Петровичу, Володимирові Семеновичу, Анатолієві Федоровичу. Не останню увагу  приділяймо і наголосу. Щоправда, у друкованих виданнях та електронних оглядачах це не грає визначальної ролі, а от на радіо і телебаченні є чи не найвагомішим показником справжнього знання мови, позаяк тут усе сприймається здебільшого на слух.  


ЯК ТВОРИЛИ ПРІЗВИЩА? Прізвищеві наймення українців створені з розмовної, побутової, мови, з живого мовлення простого народу. Пізніше для ідентифікації дітей до патронімів (батьківських імен) додавали суфікси -енк-, -ик, -ук, -ак, -чук, -ич, -ович. Про це читаємо у художніх творах, у спогадах, чуємо в сучасному мовленні старших людей. Ось приклади з таких першоджерел.
В історика Леоніда Ленчевського: "Згодом Роман Ружинський писався Наримунтовичем, тобто потомком литовського князя Наримунта" (Ленчевський Л. Історія минулогого Ружинщини. Іст.-краєзнавчий нарис. – Житомир: Полісся. – 2000).
Мовознавець Алла Коваль: "У козацькому реєстрі читаємо: Павелъ Ташанский, 1649 р., а це значить, що родом цей козак був із Ташані. В основі назви села – тюркське слово таш (камінь)" (За А. П. Коваль, кн. "Знайомі незнайомці. Походженняня назв поселень України". – К.: Либідь, 2001).
Згадує очевидець голодомору 1930-их років Євдокія Василенко з с. Паплинці (Хмельниччина): "Був такий чоловік, що їв дітей людських, – Петро. По-вуличному Лук’янчук, бо батька звали Лук’яном"...

І про те, ЯК СПОТВОРЮВАЛИ ПРІЗВИЩА. Ось свідчення про спотворення в наш час: подільський письменник із м. Хмільник Василь Остапов оповідав про своє вкорочене прізвище: "Мого діда Василя Остапóвича під час його служби в царському війську якийсь московин записав "Остапов", пояснивши, що, мовляв, "на аднаво хахла будєт мєньше". Тож у цьому випадку, як бачимо, творення прізвища штучне.

Згадує Савич (Лук'яненко) (Рідні мої Савинки // Літ. Україна. – 1997, 4 гр.): "Коли розпусниця Катерина ІІ "доконала вдову сиротину", савинці стали кріпаками. Деякі родини залишились вільними. Так з'явилися Лук'яненки-Кріпаки і Лук’яненки-Козаки". Тобто це вже нам так "допомагали" творити прізвища.

Не забуваймо й те, що і малописьменний паспортист або дяк записував немовля, як йому дозволяла його нефахова освіта, інколи не розуміючи значення слова через своє неукраїнське походження, іноді недочувши або, нерідко, на свій копил. І тому зустрічаються цілі прізвищеві парадокси, анекдоти на зразок: Марина Неприцький, Ганна Зарицький, Орися Захарків і т. п.. Вони й досі так і не виправлені. І таких граматично спотворених прізвищ, як, до речі, й імен, дуже багато. Найгірше – що це нікого не турбує, навіть їхніх носіїв...

Нині, на жаль, дуже  часто деякі ЗМІ поширюють не властиві українській мові варіанти московинських імен у записі й вимові українською. Напр., у моск. мові існує правило перекладати українські імена моск.-ю мовою і вимовляти їх згідно з законами моск.-ї орфоепії. А тому імена і прізвища українських письменників і вчених по-моск.-му звучать так: Міхаїл Кацюбінскій, Павєл Ґрабовскій, Владімір Сасюра, Нікалай Зєрофф, Пьотр Магіла, Тарас Ґріґорєвіч Шевчєнко.

Отже, московини потворять наші імена й прізвища, проте своєї вимови і правопису не калічать, пишучи і вимовляючи українські імена і прізвища. А чому ми, українці, нині нерідко омосковщуємо свою мову, правопис і вимову, пишучи і вимовляючи моск.-кі імена і прізвища на їхній манер? Чи не тому, що багатьом бракує елементарних знань, недоотриманих ще у школі або у виші, комусь ліньки взятися за книжку, декому просто поміркувати, а більшості – таки не вистачає почуття гідности, аби не повторювати за кимось почуте, але неправильне?

Згідно з нормами української літературної мови жіночі прізвища, які мають форму прикметника, завжди пишуться так само, як усі прикметники жін. роду: Ольга Попова (а не Попов, бо первісно  чия?), Олена Худа (яка?), Любов Кирилкова, Віра Чабанівська, Людмила Старицька-Черняхівська, Ярослава Хитра, Ольга Драгоманова і т. д..

Авторитетна думка ще одного відомого мовознавця Ірини Фаріон"Мова імен громадян України, відповідно до законів української фонетики та морфології, обов’язково мають набувати адаптованих до української мови форм: Міхаїл стає Михайлом, Дєніс – Денисом, Дарья – Дарією, хоча б тому, що українська Ірина в Росії буде Іріна, а в Польщі Іrenа" (І. Фаріон, Проект "Закон про мови" – право на деградацію, дегенерацію і яничарство // Слово Просвіти, №39, 30 вер. – 6 жовт. 2010).

Давньоукраїнська мова не знала звука "а" на початку слова, і це написання збереглося в іменах: Олександр, а не Александр, Олексій, а не Алексій, навіть Азовське море називали Озівським (Павло Загребельний. На Вкраїні милій / Українська г-та. – 1996. – №4). І тому (хтось запримітив) імен українського походження на букву А є всього три: Ардагост, Аттила, Атті.

У давнину теж застосовували різні методи творення, а зачасту – й потворення наймень. Ще Сократ зізнавався: "Щодо імен, то тут перш за все треба мати на увазі, що до того слова, яким ми хочемо щось назвати, ми часто додаємо одні букви, відкидаємо инші, а також міняємо наголоси" (С. Піддубний, "Веди України-Руси. 2014". – Вид-во "Бедрихів край", 2013. – с. 306). Тому й приписують імена Олександр, Олекса грекам, тим часом, як вони – давньоукраїнського походження, стверджує перекладач і коментатор Велесової Книги Сергій Піддубний. "Ім’я Олександр носив цар сколотів (давніх українців) Колоксай (Олоксай) задовго до появи на мапі світу греків" (С. Піддубний, "Веди України-Руси. 2014". – Вид-во "Бедрихів край", 2013. – с. 312).

Щодо НАГОЛОШУВАННЯ прізвищ. Походження багатьох прізвищ важко визначити через спотворення їхніх наголошень. Напр., прізвище Співáк повинне зберегти наголошений суфікс -áк, а натомість невиправдано наголошуємо корінь, спотворивши пр.-ще: слóва з таким наголосом в українські мові нема. 

Від топоніму Калúнівка утворено прізвище Калúнівський зі збереженням наголосу на корені (калúна). Нині часто це прізвище звучить з наголошуванням суфікса -ів, що неправильно, як і инші подібного творення: Малúнівський (бо село Малúнівка), Грýшівський (від "Грýшівка"), Дрóздівський, бо Дрóздівка. Усі вони вживаються з наголошенням суфікса -ів-. Багато прізвищ українців – це колишні й нинішні імена, які мають у собі пестливі суфікси -к-, -ик, і свідчать про лагідність, пестливість нашої мови та чесноти наших предків. Напр.: Світко, Бучко, Скорик, Бабко, Величко, Мудрик, Журко, Чуйко.
 
З такої великої кількости імен, які переважно вживали у зменшено-пестливій формі, можна зробити висновок: якими ж люб'язними, чемними і лагідними були наші давні й ще не давні предки! Прилучімося до вивчення наших прізвищ, принаймні – власного. Це вельми цікавий процес! Позаяк у прізвищах – не лише історія одного роду, а й усього народу. У них – стан української мови і мовлення наших предків, яке без збереження давніх слів, у т. числі й прізвищ, уявити й досліджувати важко.

Вивчаючи прізвища, вражаєшся тим, якою ж багатою була наша мова і мовлення простих людей, адже всі вони, прізвища, кілька сторіч тому були загальновживаними словами. Мало того! Є чимало прізвищ, значень яких ми, нинішні, не можемо з'ясувати, а ще недавно вони були вживані й зрозумілі всіма. Тож робимо і невтішний висновок, який може спонукати нас до кращого вивчення рідної мови і збереження її лексики. А ще (і це головне!) – до збереження наших прізвищ правильними, з українським правописом. Поринувши у таїну прізвища, варто пам'ятати, що у їх дослідженні важливий і географічний аспект. Адже багато прізвищ – це діалекти, говірки тієї чи іншої місцевости. 

Лінгво-географічне дослідження мовної території дає змогу виокремити ще одну групу наймень (прізвищ), які завдяки розумінню діалектних явищ допомагають збагнути фонетичну структуру і походження деяких прізвищ, напр.: Ґулий, Дєдик, Когут, Приндилас, Семак, Чура. Тож обізнаність із українськими говірковими рисами сприятиме кращому розумінню значень багатьох прізвищ.
 
Ще відвіку люди помічали, що ім'я людини впливає на його долю і грає важливу роль у становленні вдачі людини. Дізнавшись ім'я людини, можна дізнатись і багато деталей його життя, наприклад, походження, національність і яка у нього віра.
Навіть просто звучання імени дає велику кількість інформації. Ім'я може звучати благозвучно, ласкаво, піднесено, приємно, а може – насторожуюче, страхітливо, неприємно.

Поет Василь Слапчук зауважує: "Куди б серце не закинув, по всьому світі – соловейки з прізвищами українськими". Дбаймо разом, аби українські соловейки були українськими. І щоб вони були соловейками, себто співучими, красномовними, голосистими й самобутніми, зі власними, не спотвореними, прізвищами й іменами. Вибираючи ім'я, поцікавмося його походженням і значенням. А тим, кого вже нарекли чужим іменням, варто дбати передусім про те, що є найголовнішим: аби людина прикрашала ім'я своїми гарними, шляхетними справами. Але як справжні патріоти всього українського, поширюймо українські імена, рідні нам, не випадкові, такі красиві, зрозумілі й милозвучні. Міркуймо, вивчаймо, досліджуймо власні ймення. Це нас ідентифікує як націю.
"Свого не цурайтесь!" – закликав наш Великий Поет-Пророк. А для цього треба бути українцями в усьому. І духом, і змістом, і найменням, і правописом, і звучанням, і, звісно, нашими справами й іменами.
(© Любов СЕРДУНИЧ)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Львівський студент створив розумний велошолом, що за нахилом голови показує сигнали поворотів
Студент Українського католицького університету Маркіян Зубрицький створив аксесуар для велошоломів, який, реагуючи на нахили голови, показує сигнали поворотів.
Читати більше