КУЛЬТ ВАТРИ У ГУЦУЛІВ. ОГНЕПОКЛОННИЦТВО

21 липня 2014
Ꙗсьноокъ

"- Ой, палає ватра – гуцули, єднайтесь!".

Три речі, які характеризують життя гуцульських пастухів - це бринза, трембіта і ватра. Під полонинські наспіви ватаг запалює вогнище - ватру, а парубки танцюють гуцульський ритуальний чоловічий танець "Аркан" з маленькими топірцями в руках. Вівчарі пригощають усіх бажаючих будзом і вурдою. Дійство завершується святковим концертом. (Проводи на полонину).

Крім лікарських трав людей на Гуцульщині лікували з давніх-давен молитвами і ритуалами: відгашуванням вогню та відбиранням води до заходу сонця з дев'ятьох головиць. Напівміфологічне язичницьке минуле, коли людина визнавала два первоначала світобудови – воду і вогонь (праукраїнське "інь" і "янь") - залишилося до сьогоднішніх днів. Саме на воді і вогні по сьогодні гуцули зціляють людей і худобу. Знахарі лікують від хворoб різних: проти ружі, проти стріли, проти радикуліту, від укусу гадюки, ласок, лікують від бабиців, золотника, жонвів, нічниць. Лікують знахарі від навроків, паранини, рофії, переляку та багато інших хворіб. В усіх цих ритуалах використовується вода та вогонь. Вогонь – це вічний посередник Божої благодаті. Вогонь – це духовна сила. Люди мало знають про вогонь, про його можливості, які дають можливість зцілити розум, тіло і зробити нас духовно багатшими. Таїнство ватри на Гуцульщині має чудодійну силу:

- Вогнем на свяченому зіллі – очищають приміщення, обкурюють хату, стайню – виганяють злих духів та захищають хату від різних мольфів, примивок;
- На Купала – вогнепоклоніння. Очищення вогнем душі і тіла;
- Вогнем на лляному повісмі палять ружу. Лікують хворобу "рожа";
- Вогнем та водою знімають навроки;
- Стрітенськими свічками захищаються від громовиці;
- Свяченим зіллям на жевріючих вуглинках обкурюють дітей та людей від переляку, страху, поганих снів, неспокої, переживаннях, стресових ситуацій.

Перебування біля відкритого вогню дає духовне і фізичне очищення. Відчути силу вогню – це відчути очищаючу і зігріваючу силу любові. Вогонь спалює напругу і переживання, сум і розпач, додає приплив позитивної енергії. Вогонь наповнює людську ауру світлом , із тіла виходять негативна і емоціональна енергія. Переступання через вогонь та обкурення свяченим зіллям на жевріючих вуглинках – це найбільш дійовий ритуал на Гуцульщині. Такий ритуал додає людині сили, впевненості в собі, відганяє всі злі духи і всі негативні думки та емоції. Під час цього ритуалу відчувається приплив доброї енергії, спалюються всі страхи, душа наповнюється благодаттю, тіло життєдайною енергією, розум – світлом.

Ватра - вогнище, багаття (слово румунського і індоєвропейського вжитку). (Також) Староіранський Бог Сонця і Вогню - Atar, звідси - Ватер, Ватра. 

Гуцули кажуть: "Ми шануємо Вогонь як Бога, він нам дорогий гість" (Етн. Зб. Н.Т.Ш. ст.XXXV).

Як вогонь шанують видко з того, що коли на полонині пастухи викличуть живий вогонь, звертаються зараз до сходу Сонця, клякають і говорять за ватагом молитву, які кінчать словами:

"Допоможи мині Господи, якєс ми поміг сю ватру розкласти, її ізгасити". (В.Шухевич). Тут гуцули вирають свій одвічний світогляд.

Н.Онищук у розвідці "Останки первісної культури гуцулів" (Матеріяли до укр. етнольогії т.XV ст. 103) наводить ось таку річ:

"Ватра то є май перший Ангіль. На вогонь не вільно плювати й ногою не вільно топтати й очень треба шєнувати так як хлиб. Розгрібати не мож! Борше ше на купку згорнути, пережигнати и най так.."

Атар у староіранській релігії відносився до світлих духів, їх звали "yazata" - шанований, ясний. Персоніфікація ватри у гуцулів підчеркує цю старинність віри. Назва пасма гір у Горганах - Боржава - веде свою етимологію теж від староіранської, арійської гілки, наприклад є таке слосо "Brzisavah", що позначає вулкан. Географи вважають Горгани теж за бувші вулкани. Отже, цей староіранський, а разом з тим арійський культ Вогню добре простежується у гуцулів. У "Рикведі" гімн на честь Бога Вогню Агні: 

"Один і той же ти завжди,
Великий агні, та трояко
Являєш нам себе..."

"Ватра" - це відкритий вогонь, який здобувають тертям, за допомогою температури повітря (Сонця) і вітру. Спробуємо заручитись підтримкою санскриту і розкласти емимологію цього слова. Отож, у слові Ватра дуже чіткі два компоненти:

Вата - з санскриту перекл. як - Вітер. Ра - світло, Сонце, про яке знали ще задовго до Єгипту, наприклад Сура - священний обрядовий напій, дар Сонця. 

Мешканці Карпат ватру добували трінням деревени одна об одну, так що здобуваючи відповідної температури завдяки вітру вони розпалювались. В українську мову слово "Ватра" потрапило завдяки давньо-індійським, кельтським, іранським, що все це можна окреслити як арійским впливам. Наприклад: За Фасмером, на древньо-індійському aґtharvѓ - "жрец огня". В "Авесті" ѓtar- "вогонь". На ірландському aґith - "піч" (кельт. ati-). Подібне є й у Вірмен: airem "палити, запалювати".

"Юзько став розпалювати ватру. Йому допомагав Осипко, наносив сухого хмизу. Але головне - добувати вогонь треба тертям деревини об деревину. Це нелегка справа. Саме такий вогонь зветься "чистим". Обкурена ним маржина не зазнає пошесті. Так здавна ведеться. У цій традиції крилась своя поезія. Родилась вона в часи, коли предки, що населяли ці гори, обожнювали вогонь. А тепер все це доповнює казку дивного побуту на полонині. Осипка швидко захопила робота спузаря, і він щиро допомагав Юзькові. А коли після довгого тертя деревини показався димок і сполум'янів ворох сухої хвої, Осипко перший гукнув: - Ватра! Це слово покотилося по полонині радісними відгуками: - Ватра-а! Ва-а-а-тра-а! Запахло димом. Зійшлася вся ватага. Дивилися на Юзька, як на переможця."

Винятково значне і важливе місце займав у віруваннях і забобонних діях гуцулів вогонь ("ватра"). Тут у багатьох моментах простежується виразна генетична спорідненість із давнім культом вогню, шанування його як святості, божественного явища, сина неба - Сварожича. В контексті цих уявлень слід, очевидно, розглядати гуцульські звичаї палити ватру біля хат напередодні всіх великих свят, часте звертання гуцулів до вогню як до талісмана, опікуна дому, використання його в різних обрядах і ритуалах, зокрема як охоронного засобу від чарів, дотримання традиційних правил, заборон і обмежень у поводженні з вогнем.

У віруваннях гуцулів стикаємося з мотивами давніх уявлень про очищаючу і зціляючу силу вогню, яка поширюється і на душу людини. Цікава, зокрема, гуцульська версія відомого в інших місцевостях України і в інших народів забобонного ритуалу кидання перехожими на могилу злочинця чи самогубця сухих гілок, кусочків дерева, а коли назбирається купа, їх спалювання. В цьому вогні, за гуцульським віруванням, очищається грішна душа, яка у муках блукає по світу. Та особливо цілісно проступає архаїчна семантика культу вогню в гуцульських віруваннях, пов’язаних з "живим" чи "божим" вогнем - "живою ватрою", та в ритуалі його добування - прадавнім способом тертя кусків дерева. "Жива ватра" вважалася в гуцулів обов’язковим компонентом ритуалу заселення нової хати, її "розкручували" на святвечір, перед Великоднем. Винятково важливою функціональністю наділялася вона, зокрема, в полонинському побуті гуцулів. Урочисте розведення "живої ватри" знаменувало початок життя на полонині, своєрідне освячення взаємин людини з природою, убезпечення людей і худоби від дикого звіра, нечистих сил і чарів. Як охоронний талісман "жива ватра" повинна була постійно горіти протягом усього періоду перебування на полонині. За нею встановлювався спеціальний догляд. Погасла ватра вважалася великим нещастям, а винний у цьому вівчар був приречений на покарання.

Гуцули здобувають вогонь для запалювання пастушої ватри за допомогою швидкого верчення скалуша. Цебто шматка сухого дерева з шматочками труту, шо вправлені в загострені та розщеплені кінці його; вертять його між двома міцно вбитими в землю кілками, шо мають відповідні глибкн, куди й входять кінці скалуша з трутом. Іноді такий скалуш вставляють просто в глиб - один кінець в двері, другий у причілок чи в стіну, і натискуючи на двері одною рукою чи плечем, другою рукою, швидко вертять скалуш за допомогою, наприклад, шнура тощо. Такі самі прилади на Україні вживаються також у тих випадках, коли треба обкурити скотину, щоб запобігти пошесті. До здобування вогню тертям беруться в крайніх випадках також мисливці та подорожні, коли випадково немає спромоги здобути вогонь інакше. 

У нотатнику Коцюбинський, збираючи матеріал для твору, записує: "Живий вогонь - ватра на полонині, яка не (може) повинна загаснути ціле літо". Віра в таємничу, живу силу вогню - одна з найдавніших у світі. Вогонь допоміг людині пристосуватися до несприятливих погідних умов, він зробив їжу більш їстівною, захистив від ворогів, допоміг витворити знаряддя праці. Божественне походження вогню закарбувалося в багатьох легендах, міфах, зокрема, про Прометея. І язичник-гуцул вірить у надприродність вогню-ватри. Гуцул - дитя природи і живе з нею у більшій злагоді, ніж будь-хто. Природа входить у його душу чарівними звуками, казковими образами, якими він наділяє її явища, її рослинний і тваринний світ. І навпаки, душа людська народжує красу і вертає її природі в своїх піснях: "На що б око не впало, що б не сталось на світі: чи пропала овечка, полюбив леґінь, зрадила дівка, заслабла корова, зашуміла смерека - все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори в їх давнім, первіснім житті!".

Гуцули гордяться собою, своїм краєм та своїм походженням. Полонинська ватра є свідченням того, що гуцули свято шанують свої традиції, предків і так буде завжди із покоління в покоління...

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com