Кілька аргументів на доказ того, що собаки — члени сім'ї

14 листопада 2019
Сергій Присяжнюк

Для багатьох із нас собаки, як діти. Ми робимо пости з їхніми фото, пишаємося успіхами і разом відзначаємо дні народження. Психолог і фахівець із поведінки собак Стенлі Корен досліджує цю тенденцію і наводить цікаві цифри в доказ того, що собаки дійсно стають повноправними членами сімей.

Стенлі Корен користується авторитетом у всьому світі не тільки як дослідник людської психології, а й як зоопсихолог і автор безлічі бестселерів про собак. Його стаття присвячена цікавій тенденції — сприймати собак у сім'ї, як дітей.

Таке ставлення широко поширене не тільки в Північній Америці і Європі, але й по всьому світі.

Посилаючись на результати дослідження, проведеного в США компанією Kelton Research, яка включала 1000 учасників, Корен пише: «Статус собак у сім'ях змінюється. Судячи з відповідей, у свідомості американців собаки займають все більш вагоме місце, стаючи членами сім'ї, фактично —  дітьми».

Самі респонденти відзначали різницю в тому, яке значення собаки грали в їхньому житті десятки років назад, у дитинстві, і яка роль відведена їм тепер. Двоє з трьох опитаних визнали, що набагато більш уважно і дбайливо ставляться до вихованців, ніж це робили їхні батьки.

Найбільш цікавим результатом дослідження виявилося підтвердження того факту, що межа між дітьми і собаками в родині багато в чому стирається. Повноправними членами сім'ї собак назвали 81 % учасників. Їхній статус прирівняли до дитячого, і 54 % американців тепер називають себе «батьками», а не «господарями» своїх вихованців. Дійсно, для багатьох з нас це ще одна дитина в сім'ї.

Як показало дослідження, 58 % власників охоче називають себе собачими «мамами» і «татами», причому не тільки відповідаючи на питання вчених, але і в звичайному спілкуванні зі знайомими і незнайомими людьми. При цьому 35 % готові назвати саму собаку сином або дочкою.

Той факт, що 10 % респондентів відзначають День батька і День матері зі своїми хвостатими «діточками», також підтверджує, що у свідомості людей поширюється сприйняття себе як «собачих батьків». Вихованці — часта тема для наших розмов, і 77 % опитаних визнають, що обговорюють з іншими людьми своїх собак, кажучи про них як про членів сім'ї. Корен додає: «Ба більше, інше дослідження показало, що, звертаючись до своїх собак, ми часто використовуємо те ж мовлення і темп мови, що і в спілкуванні з дітьми».

Цікавим є і такий факт. У звичайних сім'ях у дітей є різні варіанти імені, які батьки використовують в залежності від ситуації. Що стосується собак, то і для них у «мам» і «тат» є не менше двох різних прізвиськ, вибір яких також залежить від обставин. Це підтвердила третина опитаних.

Отже, у тому, що стосується комунікації, ми безумовно сприймаємо собак як дітей. Але Корен наводить докази того, що їхній статус за останні десятиліття зріс від просто тваринного до повноцінного члена сім'ї, який володіє не тільки дитячими перевагами і правами, а й обов'язками.

Близько 72 % учасників опитування, котрі мають і собак, і дітей, повідомили, що і до тих, і до інших однакові вимоги щодо дисципліни в сім'ї. І в той же час, хоча від собак і чекають гарної поведінки, вони в будинку володіють особливими привілеями. Все те ж дослідження показує, що у 62 % з них мають в будинку власне крісло, диван чи ліжко.

Аналогія між нашим ставленням до собак і дітей підкріплюється і тим фактом, що 81 % «собачників» знають дні народження своїх вихованців. Ба навіть 77 % святкують і купують хвостатим іменинникам подарунки. Традиційні сімейні обіди і вечері тепер також не обходяться без собак. 74 % опитаних сказали, що, як мінімум, раз в день їдять разом з вихованцями, переважно ввечері.

«Приходячи в гості, легко зрозуміти, що маєш справу з батьками, які пишаються своїми дітьми», — пише Стенлі Корен про будинки, де на стінах розвішані дитячі та сімейні фото. І знову ж таки, у наші дні поруч неодмінно будуть висіти близько 7 фотографій собак, іноді навіть в офісі, де працюють «батьки». А в 23 % власників є фотоальбом, повністю присвячений улюбленцю.

Крім того, якщо важко уявити хороших батьків без фотографії дітей в телефоні або гаманці, так і в собачих «мам» і «тат» обов'язково знайдеться хоча б одне фото з «дитинкою», яке вони носять із собою.

Аналітика розмов усередині пари показує, що головною темою дуже часто стають діти, якщо вони є. Але при наявності у пари собак їхнє обговорення займає левову частку часу бесід наодинці. Наприклад, 79 % учасників опитування заявили, що говорять зі своєю половиною про вихованців набагато більше, ніж про політику, а 55 % обговорюють їх частіше, ніж друзів.

Для 48 % людей собаки — набагато цікавіша тема, ніж робота. І, що вже навіть не дивно, близько 57 % пар зізналися: про волохатих і хвостатих вони між собою говорять більше, ніж про секс.

 Дослідження не ставило метою зрозуміти причини, за якими собаки сьогодні стали нашими «дітками». Можливо, це відбувається тому, що в Північній Америці, як і в деяких інших країнах, у багатьох пар мало або зовсім немає дітей.

За іншою версією, у зв'язку з великою тривалістю життя, багато батьків досить довгий час переживають «синдром спорожнілого гнізда». Подорослішалі діти переїжджають, іноді навіть в інше місто, і собаки задовольняють емоційний голод людей, яким потрібно про когось піклуватися і проявляти батьківські почуття, закладені природою.

Хоч би якими були причини, собаки дають нам те, чого ми потребуємо, — теплі стосунки, надійну симпатію і щиру любов.

Здійснено переклад.

Зображення — pinterest.com. 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

24 українські емігранти, які прославили Україну на весь світ
Нашого цвіту — по всьому світу. Тисячі українців були змушені шукати кращої долі за кордоном. Але навіть у чужих країнах вони пам'ятали про своє походження та змогли вразити світ своїм талантом.
Читати більше