Граф Михайло Тишкевич

– Ань, глянь, що тобі цей вишкварок закидає: "Вы обозвали Антона Чехова украинцем, украли у русской культуры Гоголя, Глинку, Репина, Чайковского. Скоро нам нечего будет читать: сплошные укрАинцы!" – вулканічною лавою накрила мене Хомівна. – Чому ж воно так? Де в світі тая правда святая.

– Важке питаннячко ти піднімаєш. Звісно ж, що історію пишуть переможці для переможених; що зручніше обирати національність переможця і тільки аристократи духу обирають українство. Їх мало, але кожний із них – безцінний, бо їм дано вказувати шлях нації, бо Вони – справжня шляхта.

– Клас! А розкажи про такого, щоб у зобі дихання сперло… Згадай!

– Добре, як там у казці? Жив був у селі Андрушівка на Київщині граф Станіслав Тишкевич. Його рід був славним і багатим: далеким предком був литовський князь Гедимін; князь Костянтин Острозький.

Одружився граф із дуже небідною Оленою Кошиківною (Колішко) і знайшлося у них троє синів. Першою мовою дітей була французька, але над колискою співали пісні українські. З селянами пани розмовляли українською, польською – з комісаром або посесором, французькою – між собою. От і виросли старші сини справжніми польськими графами. Старший син Генріх одружився у 30 років і взяв Терезію Собанську, сусідку із с. Спичинці.

Він переїхав до дружини, перебудував замок, змальований колись Наполеоном Ордою.
 
uahistory.com
 
У Спичинцях у Генріха народилося двоє синів: Єржі (помер 7-літнім) та Юзеф. Пізніше граф Юзеф одружився з графинею Іриною Галобек-Єжерською. Вони мали двох синів: Генріха та Криштофа (1911 р.). У 1944-му графа Юзефа Тишкевича замучили гітлерівці у Варшаві. А його син граф Криштоф Тишкевич із Спичинців став батьком акторки Беати Тишкевич, колишньої дружини Анджея Вайди. Пригадуєш ту красуню?

– Ну, ніколи б не подумала: Беата…

– Середній син Бенидикт (1849-1939) успадкував 833 десятини, одружився з принцесою Марією Любомирською, дочкою князя Єржі Любомирського та графині Цецилії Замойської. Опікувався своїми маєтками: замок у Бердичеві, садиба в Києві та Андрушівці.

А от молодший граф Тишкевич Михайло Станіславович (1857-1930) народився 7 (20) квітня 1857 року пізніше писав: "… Я родився на Україні. Мій патріотизм розвивався помалу". До 17 років Михайло жив у Варшаві та Вільні, був захоплений живописом, із срібною медаллю закінчив Академію мистецтв у Петербурзі і далі навчався у Парижі. Віддавав перевагу історичній та жанровій тематиці, підписував полотна псевдо "Маляр Михайло Каленик" (одне з них "Сон України" маляра Каленика є у музеї Львова).
 
wikipedia.org
 
"Любов до Батьківщини прийшла сама з себе, коли після довгого перебування на чужині я вернув додому молодим ще хлопцем". Після смерті батька Михайло Тишкевич повернувся до маєтку, він зайнявся господарством: побудував цукровий завод, перебудував маєток (зробив розкішні гобеленову та бальну зали, більярдну, бібліотеку); відкрив у маєтку школу.
 
uahistory.com
 
У 22 роки вирішив спробувати долю військового російської армії, але через рік звільнився. Захопився вивченням історії. Буваючи у Києві, М. Тишкевич познайомився з істориком Володимиром Антоновичем (учителем Михайла Грушевського) та членами польської гміни, які ідентифікували себе, як хлопомани. Так аристократ Михайло Тишкевич став українцем і заявив про це в київській "Раді", мріяв про українську родину. Його наречена Софія Челмицька клялася, що вивчить українську, що їхні діти продовжать справу батька. Після одруження один за одним народилися сини: Єржі (1886 – 1956) та Станіслав (1887-1962). "Першою мовою моїх дітей була українська". На жаль, дружина швидко відійшла від українства, тому Михайло Тишкевич покинув спольщену родину.

У Львові Михайло Тишкевич подружився з Андреєм Шептицьким, вони мали схожі проблеми з нацією та мовою у родині. Тоді ж граф Тишкевич відверто писав: "Я обрав тернисту дорогу оборони запропащеного мого краю і люду, ідучи недосяжними слідами Митрополита Шептицького, і з піднятою головою йтиму дальше по цій дорозі."

Як заможна людина, матеріально підтримав творчу українську молодь: у 1888 р. при львівській "Просвіті" заснував спеціальну "Михайлівську премію" за найкращий літературний твір із минулого України, написаний рідною мовою. Завдяки Тишкевичу були видані історичні повісті О. Маковея "Ярошенко" та О. Назарука "Ярослав Осмомисл". М. Тишкевич оплачував навчання багатьом талановитим дітям із незаможних родин, передплачував часописи для селян.

У 1907 р. під гаслом об’єднання праці для добра України створив "Київське Товариство Прихильників Миру", став його головою.



М. Тишкевич пожертвував 50 000 франків для хворих митців.

З нагоди столітніх роковин від дня народження Шевченка надав 20 000 рублів для Українського наукового товариства в Києві.

Подарував 3000 франків на відкриття відділу українознавства в університеті в Лювені (Бельгія).

Михайло Тишкевич видавав українські книги й фінансово підтримував різні часописи: "Przeglad Krajowy" В’ячеслава Липинського, "Рідний край" Олени Пчілки, "Вісник" Дмитра Донцова. У київській газеті "Рада" він засудив русифікацію в Україні.

Під час Першої світової війни граф жив у Лозанні, де за його фінансового сприяння та участі виходив тижневик "L’Ukraine" французькою мовою. Він організував збирання грошей та медикаментів для українських біженців і полонених: зібрав понад 30 000 швейцарських франків, медикаменти та одяг і вислав українським пораненим і полоненим воїнам, якими в Інсбруку опікувався молодший син графа Тишкевича о.Станіслав Тишкевич.

А. Господин наводив факт: "Довідавшись, що наш землячок-комуніст Д. Мануїльський є в Швайцарії і в 1917 р. був у тяжких матеріяльних обставинах, він дав йому гроші на життя і виїзд до Петербургу. Мануїльський так розчулився, що поцілував Тишкевичеву руку". Згодом Д. Мануїльський став наркомом закордонних справ УССР, одним із засновників ООН.

Коли митрополит Андрей у вересні 1914 р. був ув’язнений царським режимом, М.Тишкевич допоміг звільнити його.

Граф писав: "… Я служу Україні вільній і незалежній, волю якої вибороли нам під час революції найкращі її сини, і яку боронити до останньої хвилини життя є моїм обов’язком". У лютому 1919 р. уряд УНР призначив Тишкевича головою дипломатичного представництва при Ватикані. Граф був особисто знайомий із Папою Римським Бенедиктом XV. У  Ватикані жив син Тишкевича, що мало позитивні наслідки для України. У записках Євгена Онацького знаходимо вдячні слова Михайлу Тишкевичу, який відвідував табори, допомагав українським військовополоненим.
 
uahistory.com
 
І знову так схоже на нашу ситуацію. У той час в Італії перебував спеціальний делегат уряду УНР для репатріації українців Олександр Севрюк. У його розпорядженні були 2 мільйони лір для українських полонених. Ці кошти О.Севрюк спрямував на себе: разом із дружиною мешкав у дорогих апартаментах, мав абонемент в опері. Полоненим нічого не дісталося.

Працюючи у Ватиканській бібліотеці, граф виявив цінні географічні карти XV і XVI століть, які засвідчили, що їхні автори були добре обізнані в різниці поміж Московією (Росією), Польщею та Україною і зробив копії з них.

22 серпня 1919 р. Михайло Тишкевич очолив українську місію при мировій Конференції в Парижі. Особисте знайомство з державними діячами Франції Ж. Клемансо та Р. Пуанкаре, допомогло отримати від французького уряду дозвіл ознайомитися з архівом міністерства закордонних справ, де зберігалось надзвичайно багато джерельного матеріалу з історії України. М. Тишкевич оплатив роботу Ілька Борщака, який зібрав цінні джерела, що стосувалися гетьмана І. Мазепи, П. Орлика.

У Парижі граф Тишкевич зібрав багато книг про масонів, дослідив, як масони працювали проти української справи під час визвольних змагань. Його антимасонська та антисоціалістична позиції стали причинами усунення першого українського дипломата від справ. Знову перемогли замалі для великої ролі сірі політики.
Використовуючи свої зв’язки, Михайло Тишкевич домовився у 1920 р. із провідним сталевим трестом Смоф і Ко про отримання фінансової допомоги для українського уряду на умовах, подібних до тих, що прийняли Литва і Латвія, але міністр фінансів X. Барановський відкинув ці пропозиції.

Внаслідок ідейних розходжень з урядом УНР М. Тишкевич вийшов з місії. Останні свої заощадження він віддав на пропаганду і підтримку української справи. З 1920 року жив у маєтку сина Жиданові (біля Познані, Польща), де й помер 03 серпня 1930 року. Михайло Тишкевич як засновник київського Товариства прихильників миру у 1910, 1911 та 1927 рр. номінувався на Нобелівську премію миру.

– І де ж тая, правда святая? Спливло стільки років, а хто згадав світлу постать графа Михайла Тишкевича?
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Фотокамера як зброя, або Інше обличчя війни
Якби не було війни, ті, хто загинув, могли б народити і виховати дітей, кохати, працювати, винайти, створити, нарешті, просто жити, бути щасливими й радувати своєю присутністю на землі рідних, близьких, друзів...
Читати більше
АПЕЛЬСИНОВИЙ МАРМЕЛАД ЗА РЕЦЕПТОМ ПАДДІНҐТОНА
​Трапляється так, що фільм дуже сильно припадає до душі. Після перегляду усю ніч сниться, як будуєш хижку на безлюдному острові, перебираєш таємничий мотлох на горищі або блукаєш Нарнією. Цього разу зі мною знову так сталось.
Читати більше