Ейфорія

4 жовтня 2017
Яна Пизинцали

Тобі – тому, хто вчить мене любити.
 
Люди, що заперечують існування драконів, найчастіше бувають тими, кого дракони пожирають зсередини.

Урсула Ле Гуїн
 
Ейфорія (з давньогрец. εὐφορία – "плідність", з εὖ "добре" та φορέω "несу, ношу", тобто, достеменно, "така, що добре несе") – позитивно забарвлений афект або емоція. Відчувається як раптове почуття щастя та захвату, що заповнює людину повністю. Згідно з сучасними дослідженнями мозку та психіки, музика є одним з найсильніших джерел ейфорії у здорової людини.

Частина перша

Розділ 1

Лінда. Аколада

 Аколада – дужка, за допомогою якої поєднуються дві чи кілька систем нотних ліній, які граються одночасно двома чи декількома інструментами. Рядок пов'язаних дужкою ліній також називається аколадою, вони поєднуються спільними тактовими рисами.

Також аколадою називалася церемонія посвячення у лицарі та прийняття нового лицаря до ордену. Сам термін походить від французького слова accolade, що означає "обійми".
 
– Й ви справді це робите?

– Що саме?

– Ну, займаєтеся сексом за…

– Займаюся сексом за?..

Двоє чоловіків сиділи у невеликому просто обставленому кабінеті з двома великими вікнами, що виходили у маленький двір, повністю зарослий зеленню та достоту схожий на старий занедбаний французький сад. Буремна рослинність, що ще кілька років тому, здається, мала досить очевидні чіткі форми, що їх їй запропонував дбайливий садівник, нині втратила їх, перетворившись на подобу смарагдового моря, що було раз і назавжди захоплене легкою бурею, що, вірогідно, призупинялася лише зі зміною пори року, коли насичена зелінь хвиль поступалася місцем рудувато-коричневій та бурштиновій млості. Один з чоловіків – той, що задав перше питання, – на хвилину відволікся від розмови та повернувся до вікна, неуважно блукаючи поглядом переплетінням листя та гілок. Після доволі тривалої паузи, підчас якої його співбесідник терпляче чекав, поки він сформулює думку, що він її, здається, й сам не до кінця усвідомив, чоловік відірвався від споглядання кущів і дерев та повільно вимовив:

– Я міг би сказати, що ви займатєтеся сексом за гроші, та щось зупиняє мене.

– Чи можу я дізнатися, що це? – його співбесідник був й надалі бездоганно ввічливий.

Чоловік знову замислився й раптом розсміявся.

– Я й сам не знаю. Мабуть, те, що…

Він завмер, знову намагаючись зібрати докупи думки та почуття, які, схоже, від втоми, чи злості або хвилювання, щораз вислизали від нього.

– Мабуть, те, що вона сказала мені того вечора, – нарешті, резюмував він.

– Того вечора? – чоловік, що сидів навпроти, був явно заінтригований.

– Того вечора, коли я прийшов до неї та сказав… – чоловік на мить зупинився, явно зніяковівши, – коли я запропонував їй цю угоду.

– Іншими словами, коли ви вирішили шантажувати її, – піднявшись зі свого місця, його візаві пройшов до столу, що був розташований у протилежній частині кімнати, та дістав зі скриньки пачку сигарет. – Не заперечуєте? – він питально подивився на свого співбесідника та, отримавши у відповідь нетерплячий кивок, закурив.

– Так, – чоловік дивився, як хазяїн кабінету так само неквапливо підходить до вікна, та, привідкривши одну з шибок, присідає на підвіконня, щоби дим, наскільки це можливо, виходив на двір.

Пригнічений чи то навмисною ввічливістю цього жесту, що межувала з витонченим знущанням, чи то самою ситуацією, що мучила його, вочевидь, впродовж, якнайменше, кількох днів, чоловік кинув на співбесідника злісний погляд:

– Вона - майстер створювати незручні інциденти. Я й не очікував від неї іншого. Але навіть я не міг припустити, що одного разу вона знайде собі повію й настільки полегшить мені життя.

– Як ви вважали, полегшить вам життя, – зручно влаштувавшись на своєму місці, адресат його репліки благополучно проігнорував образу. – Втім, якщо ви тут, це означає, що щось порушило ваші плани.

Різко піднявши голову у відповідь на ці слова, чоловік, що сидів у кріслі, знову уп'явся очима у свого мучителя. Цього разу він мовчав доволі довго, а коли наважився порушити тишу, з його вуст зірвалося одне-єдине слово:

– Чому?

Потягнувшись до столу за попільничкою та повернувшись до тієї ж пози безтурботного та задоволеного життям сибариту, його співбесідник струсив попіл з сигарети та посміхнувся:

– Чому що?

Нова тиша не була напруженою, – скоріше, в ній почали проступати тонкі контури розуміння, так само, як вони виднілися в обрисах старих дерев за вікном, наче давній задум садівника, що вони його довго та болісно намагалися збагнути, раптом відкрився їм у яскравому та чарівному осяянні.

Чоловік, що сидів у кріслі, неквапливо піднявся та, зробивши декілька кроків, зупинився прямо навпроти свого нового знайомого. Тепер його погляд ковзав по обличчю та статурі співбесідника, як раніше, не оминаючи жодної деталі, але зараз вони не були доказами чи рядками обвинувального вироку. Кілька разів мигнувши, він раптом відчув себе всередині процесу… пізнання, і неочікувано це примусило його відчути себе гостем на чужій території – більше, ніж за минулі півгодини, коли він хотів бути й залишався обвинувачем.

Відкинувшись на світлу стіну в отворі вікна, він уважно роздивлявся чоловіка, що сидів перед ним.

Високий, худорлявий, великі подовжені кисті рук, хвилясте світле волосся, що попереду легкими кільцями спадає на чоло так, що йому періодично доводилося відкидати його назад, коротким рухом пальців чи просто струснувши головою, зеленувато-блакитні очі, що цієї миті здавалися майже прозорими, й вуста, що були надто явно позначені, аби виглядати гармонійними.

Абсолютно неприваблива зовнішність.

Питання, що так довго терзало його, те, через яке, – він щойно зрозумів, – він насправді прийшов, народилося саме собою:

– Як вам це вдається?

Чоловік не став уточнювати, що він має на увазі. Замість цього він загасив майже допалену сигарету та, зробивши запрошувальний жест, перемістився знову до крісла Дочекавшись, поки його співбесідник приєднається до нього, неквапливо заговорив.



– Але, послухайте, містере Террінгтон…

– Бенедикт, якщо хочете.

– Бенедикте, – чоловік змірив його важким поглядом. – Це неможливо. Я хочу сказати, – те, що ви цим займаєтесь зараз, незалежно від того, як із цим пов'язана Лінда або хто завгодно з її кола, про що я навіть не хочу знати, не означає, що вам це… ви…

Чоловік, що представився Бенедиктом, усміхнувся й весело подивився на свого співбесідника.

– Містере Еттінгер… Ви дозволите називати вас Едвардом?

Той лише нетерпляче махнув рукою.

– Тож, Едварде, якщо я правильно розумію ваше питання, ви хотіли би знати, чи є моя робота результатом, скажімо так, вимушеного вибору, чи це є моє покликання, про яке я мріяв з дитинства?

Едвард похмуро кивнув. З виразу його обличчя було видно, що, якщо б його ласка, він волів би використати інші слова, але загалом зміст його роздумів переданий вірно.

– Коли я був підлітком, у мене були інші інтереси, – хмикнув Бенедикт.

Едвард запитально подивився на нього.

– Приватна школа, у якій я вчився, заохочувала до значно більш… жорстких експериментів, – ухильно відповів той.

– Алкоголь? Наркотики?

– Мені б не хотілося вдаватися до подробиць, – Бенедикт поворухнувся у кріслі, змінюючи позу. – У будь-якому разі, те, про що я говорю, було не правилом, а виключенням, хоча роль у моєму житті у певний період зіграло значну – не як стежка, що направляє, а, скоріше, як противага, – посміхнувся він, помітивши очманілий вираз обличчя свого співбесідника. – Тим не менше…

– Тим не менше, не маючи можливості чи не бажаючи мати багато жінок у двадцять, ви з лишком надолужили цей недогляд у тридцять.

– У тридцять два, – ввічливо поправив Бенедикт. – Загалом, я не став би вибудовувати такий жорсткий причинно-наслідковий зв'язок, але, якщо вам так зручніше…

– Я вже не знаю, що мені зручніше, – зітхнув Едвард, – я просто хочу зрозуміти.

– Так чи інакше, – люб'язно кивнувши у відповідь на його репліку, продовжив Бенедикт, – до початку 2009 року я опинився в ситуації, коли мені захотілося, – без якихось особливих причин, – стати тим, кого ви так барвисто в запалі нашої розмови назвали повією.

Едвард випростався.

– Я зовсім не мав на увазі…

– О ні, ви мали, – Бенедикт усміхнувся так променисто, наче слівце, що його кинув Еттінгер кілька хвилин тому, було чимось на кшталт професійної похвали, а не розрахованою образою. – Тим цікавішим є той факт, що ви вгадали: моя робота полягає в тому й виключно в тому, щоб займатися з жінками сексом. Інша справа – як і для чого. Заради цього я й створив агенцію.

– Щоб займатися сексом безкарно, – не стримався Едвард.

– У якомусь сенсі, – розсміявся Бенедикт. – Хоча, насправді, так лише простіше.

– Простіше?

– Звісно, – Бенедикт піднявся й, прихопивши зі столу попільничку й пачку сигарет, повернувся назад до вікна.

– Наявність офіційно існуючої агенції дозволяє не тільки надавати послуги, але й робити це правильно, – м'яко сказав він.

Едвард стрепенувся.

– Що ви маєте на увазі?

– А хіба Лінда вам не говорила? – Бенедикт подивився на нього з цікавістю.

Той знітився.

– Ні, вона… Тобто, я хочу сказати…

– Ясно.

– Знаєте, що є найкумеднішим, містере Еттінгер? – Бенедикт відвернувся до вікна та подивився на чудернацький хаос зелених гілок, що хиталися за склом. – Те, що, коли я починав, ця ідея здавалася мені настільки ж безглуздою, як і вам.

Він прослідкував очима за невеличкою білкою, що перестрибнула з однієї гілки на іншу, й знову подивився на Едварда. Той здавався збитим з пантелику, але як на людину, що прийшла з'ясовувати стосунки із працівником ескорту, до якого звернулася близька йому жінка, загалом, тримався непогано. Бенедикт хмикнув.

– Зараз смішно про це згадувати, – сказав він, – але коли ми з моїм другом Тоні вирішили спробувати себе в цій справі, то – з урахуванням того, що жоден з нас як слід у цьому не тямив й усьому доводилося вчитися в процесі, – ми наробили стільки помилок, скільки їх взагалі можна було наробити. У всякому разі, так це бачиться мені тепер.

Бенедикт глибоко затягнувся й замовк. Едвард слухав уважно, не намагаючись задавати питань: він відчував, що час для них прийде, але цієї миті із подивом зауважив, що воліє слухати, а не говорити.

Бенедикт тим часом вів далі.



– Першою помилкою, яку ми зробили, було переконання в тому, що жінки, які звертаються до хастлера, знають, чого вони хочуть.

– А хіба ні? – Едвард миттєво забув про свій намір не втручатися.

– Ні, – Бенедикт усміхнувся з розумінням. – Частіш за все – ні. І це цілком нормально, – додав він, дивлячись на здивованого Едварда. – Розуміння того, для чого жінка приходить до мене, – це не її, а моя робота.

– Ваша… – Едвард остаточно заплутався.

– Так, моя, – Бенедикт піднявся й відчинив вікно навстіж, впускаючи до кімнати свіже осіннє повітря. – Вся справа в тому, – продовжив він, присідаючи на підвіконня, – що зрозуміти це, не маючи досвіду, неможливо. Перші кілька місяців я і Тоні повністю покладалися на бажання жінок, пропонуючи їм просто подзвонити до агенції й буквально замовити сесію зі мною у будь-який зручний для них час. В результаті до кінця року в нас було три заяви до поліції про спробу зґвалтування та одна справа про захист честі й гідності, що практично дійшли до суду.

Едвардові очі розширилися.

Бенедикт розсміявся.

– На щастя, жоден з цих випадків не мав серйозних наслідків, – заспокоїв він свого гостя. – Але вони навчили нас тому, що, по-перше, наша робота передбачає необхідність обговорення абсолютно всіх деталей, починаючи з того, що ми обидва розуміємо під словом "мінет", і до типу презервативів, а, по-друге, що якщо ми хочемо, щоб наші клієнтки отримували те, що їм потрібно, нам варто краще цікавитися їхніми бажаннями.

Едвард насупився.

– Я все ще не розумію.

Бенедикт кивнув і, піднявшись з підвіконня, попрямував до дверей. За хвилину він повернувся з невеликою папкою сірого кольору, з коротким написом на палітурці, не більше двох слів, як зміг побачити Едвард зі свого місця, й простягнув її йому.

Едвард автоматично взяв папку до рук й, поглянувши на палітурку, сполотнів.

– "Лінда Сілвертон", – прочитав він. – Це…

Бенедикт жестом зупинив його.

– Це не те, що ви думаєте, – спокійно сказав він. – Не компромат на неї та не перелік її кореспондентських рахунків у всіх країнах, резидентом яких вона є. Це всього лише стандартне досьє.

– Досьє? – Едвард, котрий стискав папку тремтячими руками, подивився на Бенедикта, не розуміючи.

– Так, досьє, – підтвердив той. – Звичайне й нічим не примітне, одначе таке, що має величезну цінність для того, хто хоче не тільки подарувати жінці декілька приємних годин, але й максимально виключити можливість спричинення їй шкоди. – Він зробив паузу, даючи Едвардові перетравити інформацію, та продовжив: – Тут є все, що треба для прийняття заявки, з якої я починаю знайомство з жінкою. Прочитайте, – сказав він, дивлячись на те, як Едвард нерішуче поглядає на досьє, яке все ще лежало в нього на колінах. – Зараз тут немає нічого особистого, самі лише порожні форми для заповнення, – заспокоїв його він. – Від реального досьє тут тільки ім'я клієнтки та палітурка. Ви не дізнаєтесь нічого, чим міс Сілвертон не хотіла би з власної ініціативи поділитися з вами. Але уявлення про те, як я працюю, ви отримаєте.

Почекавши одну мить, Едвард відсторонено кивнув та, опустивши погляд, рішуче, хоча й надалі з деякою осторогою відкрив папку.

Всередині було декілька файлів, один з яких являв собою анкету, що містила десять запитань, які торкалися кількох найрізноманітніших тем, – в основному, як не дивно, таких, що не мали стосунку до сексу. Едвард уважно продивився документ. Професія, вік, опис себе, особисті захоплення. Він здивовано підняв очі на Бенедикта.

– Але де ж… – почав він, та Бенедикт зупинив його.

– У самому кінці, – він не потребував уточнень для того, щоб зрозуміти, про що йде мова. – Одразу після питання про харчові уподобання.

Едвард вирішив не запитувати про те, навіщо Бенедиктові знати харчові уподобання своїх клієнток, й занурився у читання тексту внизу сторінки.

За кілька хвилин він відірвався від документу й похитав головою.

– Неймовірно.

– Що саме? – Бенедикт зачинив вікно й відійшов до столу. – Бажаєте чаю? – наче нічого не сталось, торкаючись кнопки виклику секретарки, спитав він, та Едвард вкотре за час їхньої зустрічі з роздратуванням подумав про те, що цю людину, здається, нічим неможливо збентежити.

– Ерл Грей, без молока та цукру, – проговорив він та повернувся до тексту. – Вони насправді відповідають на всі ці питання? – спитав він із недовірою.

– А чому ні? – Бенедикт продиктував секретарці "замовлення", додавши від себе молочний улун і печиво, та повернувся до крісла.

– Не знаю, – Едвард у роздумі закрив папку. – Не знаю, – повторив він. – Напевно, уся справа в тому, що мені складно повірити у те, що можна відповідати на настільки відверті питання незнайомій людині.

– Ну, по-перше, відповідають вони не мені, а собі, – кивнувши дівчині, що увійшла із підносом, сказав Бенедикт, – а, по-друге, – він почекав, поки секретарка розставить на кавовому столику посуд та вазочку з печивом, простягнув руку до найближчої чашки й налив собі трохи світлого гарячого напою, – це єдиний спосіб почати думати про те, чого вони насправді хочуть.

Едвард насупився.

– Тобто, ви хочете сказати, що це… – він кинув погляд на папку у своїх руках.

– Не більше, ніж начерк, опис, спираючись на який, я та мій помічник можемо зрозуміти, чи варто працювати з цією дівчиною в принципі, і також – куди у її випадку може бути потрібно рухатись. Відповіді на питання цієї анкети вкрай рідко відображають повну картину жіночих уподобань, проте непогано характеризують загальний напрямок.

Едвард кивнув. Тепер він зрозумів. Деякий час вони мовчки сиділи, потягуючи чай, й ніхто з них не намагався порушити тишу. Едвард – тому що потребував того, щоб усвідомити та якось визначити своє ставлення до того, що він побачив, а Бенедикт – просто не бажаючи заважати останньому.

– То, значить, вона… – за декілька хвилин мовчання сказав Едвард, – вона прийшла… – він не договорив, але цього й не було потрібно. Відповідь була очевидною, так само, як і запитання.

– Її рішення прийти до мене не було спонтанним, – підтвердив Бенедикт. – Так майже ніколи не буває. У всякому разі, я зробив все для того, щоб звести такі ситуації до мінімуму.

Едвард сидів, не говорячи ані слова. Те, що Лінда звернулася до хастлера, саме по собі становило для нього неприємне відкриття, але те, що це стало результатом не раптового поклику чи сплеску випадкового настрою, а усвідомленим та зваженим рішенням, змусило його зовсім засмутитися.

– Це нічого не означає для вас, – тихо сказав Бенедикт, і Едвард зірвався, забувши про те, що пообіцяв собі тримати себе у руках і нізащо в світі не видавати справжньої причини своєї появи тут.

– Як ви?..

– Тут немає нічого складного, – не роблячи жодної спроби виправдатися чи ухилитися від його можливого гніву, сказав Бенедикт. – Чому б вам шантажувати жінку, яка є вам байдужою, та, тим більше, приходити до мене, якщо ви дійсно хотіли знищити її?

Після цих слів Едвард раптом знітився.

– Ви праві, – сказав він за декілька секунд. – Ви в усьому праві. І що ж мені тепер робити? – піднявши на Бенедикта очі, майже у відчаї запитав він.

Бенедикт посміхнувся.

– Мені здається, це вам вирішувати, але, якщо питання стосується мене, то нічого.

– Але Лінда…

– … жінка, яка знає вас достатньо добре, щоб розуміти, що стоїть чи може стояти за вашими спробами її скомпрометувати, – перервав його Бенедикт. – А це означає, що у вас непогані шанси.

– Чому? – Едвард виглядав так, ніби від відповіді на його запитання залежав, як мінімум, добробут усієї Британії.

– Тому що ми з вами розмовляємо приблизно дві години, а ви ще жодного разу не поцікавились, звідки я дізнався про те, що ви її шантажували, – знову посміхнувся Бенедикт.

Декілька секунд Едвард тупо дивився на нього. І тут до нього дійшло.

– Вона сказала вам…

– Жодного слова, – Бенедикт налив собі ще чаю та підняв на Едварда очі, в яких сяяли щирі, майже хлопчачі пустощі. – Єдине, що я дізнався від неї, – це що певній людині в її оточенні – важливій для неї людині – стало відомо, що вона скористалася послугами хастлера, і тепер вона ризикує втратити водночас репутацію та прихильність цієї людини.

Едвард розгублено трусонув головою.

– Але як же ви тоді мене знайшли? – спитав він, одразу ж зрозумівши безглуздість власного здивування. – Ну, звичайно.

Бенедикт кивнув.

– Я дуже люблю дешеві детективи, – весело сказав він. – Вони змушують сприймати життя як виключно просту та передбачувану реальність. Хто ще, крім ділового партнера, міг спробувати зіпсувати життя чарівній молодій жінці, що від неспроможності зрозуміти, що їй треба, замовила послуги хастлера?

Едвард зовсім засмутився.

– Я все зіпсував, – жалісно сказав він. – Я втратив її.

– Зовсім ні, – Бенедикт допив свій чай та поставив чашку на стіл. – Я сказав би, що у вас нарешті з'явився шанс нормально поговорити з нею.

– Після того, як вона побувала у вас?

– А це щось змінює?

– Це змінює все! – вибухнув Едвард. – Вона… вона… Вона сказала мені, що їй ще ніколи не було так добре – з болем у голосі сказав він, знову втрачаючи увесь свій запал, – ніколи не було так добре, як з вами.

Витримавши довгу паузу, він підняв очі та поглянув на Бенедикта. Той дивився на нього без тіні жалю чи співчуття.

– Так, я можу в це повірити, – сказав він. – Але я також знаю, що це не тільки про те, що робив я, а в першу чергу, про те, чого хотіла вона. Я лише допоміг їй це побачити. На цьому наші відносини вичерпуються. Якщо ви прочитали договір моєї агенції до кінця, то бачили, що я не призначаю більше однієї сесії, зрідка – двох. Це означає, що…

– Не продовжуйте, – Едвард примружився. – Я все зрозумів. Краще розкажіть мені, як вам вдалося уникнути суду й поліції, – він розсміявся. – Мені треба розрядитись.

– Із задоволенням, – відповів Бенедикт. – Але спочатку, якщо ви не проти, я попрошу Мері принести нам іще чаю. Це довга й доволі виснажлива історія.

Едвард кивнув, погоджуючись, і з насолодою прикрив очі.

Едварде Еттінгер, у тебе все вийде.

Відкривши очі, він знову подивився на Бенедикта.

Бенедикт посміхався.


Придбати книгу "Ейфорія" ви можете за посиланням: ​www.uamodna.com/shop/eyforiya-1
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Чудернацькі професії Стародавнього Риму
Люди бувають вельми чудернацькими. Іноді взагалі не вкладається в голові те, що у світі існує стільки різних культур. З одного боку, агов, це ж нормально, так і має бути! А з іншого — дивина. Рим завжди захоплював своєю багатою історією, митцями й краєвидами. Та чи знали ви, якими нетиповими професіями послуговувалися мешканці Стародавнього Риму?
Читати більше
Олена Теліга: поетка, патріотка, модель
Ця жінка була унікальною: українкою по духу і за походженням, хоча і народилася в Російській імперії та спілкувалася довгий час російською. Вона знала, що таке багатство і не зламалася у бідності. Вона була однією з багатьох і єдиною у своєму роді.
Читати більше
15 місць на Землі, які виглядають, як пейзажі з інших планет
Наша планета – справжнє джерело сюрпризів. Ми думаємо, що знаємо про неї все, але часом нам зустрічаються такі місця, потрапляючи в які, складно повірити, що це та сама планета. Запрошуємо вас у подорож до різних куточків Землі, де все виглядає настільки незвично, що здається, ніби ми покинули межі нашого космічного дому.
Читати більше