Ейфорія

25 жовтня 2017
Яна Пизинцали

Розділ 6

Пауер-акорд

Пауер-акорд (англ. power – "сила, енергія" та chord – "акорд") – двозвуччя, що складається з основного та квінтового тонів, яке, зазвичай, використовується у грі на струнних інструментах, особливо на електрогітарі з використанням ефектів Overdrive/Distortion та інших, що прирівняні до них. Найчастіше пауер-акорди використовуються у рок-музиці. Вони надають музиці потужне напористе звучання, звідси й назва акорду. Такі акорди, зазвичай, використовуються в акомпанементі, та пропуск терцового тону дає солістові додаткові можливості для імпровізації.
 
Про те, що Леслі Пауер небайдужа до Тоні Брокстона, Бенедикт знав давно. Вони не сідали поряд у кафетерії, не сперечались на заняттях та не цілувались у затишних куточках. Але іноді підчас лекцій та частіше – на семінарах і практиці Бенедикт помічав, як на обличчі Леслі виникає невловимий вираз напруженої уваги, варто було Тоні піднятись зі свого місця та почати, за звичаєм, просторікувати про світові проблеми. Чесно кажучи, спочатку він їй відчайдушно заздрив: слухати виливи Тоні й не відчувати при цьому гострого бажання втекти куди подалі чи, як мінімум, добряче огріти його підручником по голові – це був майже дарунок небес.

Хоча як подивитись.

За кілька тижнів, впродоаж яких він мимоволі спостерігав за ледь наміченими взаєминами цієї парочки (на факультеті подейкували, що в них чи то зав'язався, чи то мав ось-ось зав'язатися роман – чутки, яким, маючи на увазі їхнє джерело у вигляді офіційного угрупування місцевих пліткарок-старшокурсниць, не було підстав не довіряти), з'ясувалося, що справи йдуть зовсім не так добре, як здавалося раніше.

Зайнятий по вуха своїми власними справами та змушений заради виконання учбового плану призначити декілька семінарів на вихідні, Бенедикт спочатку не звернув уваги ні на похмурий вигляд Леслі, який кожного наступного разу ставав все красномовнішим, ні на підкреслено холодну ввічливість, з якою Тоні пропускав її вперед після кожного заняття, не поступаючись, втім, нікому можливістю покинути аудиторію одразу слідом за нею – можливості, яка, як він показував усім своїм виглядом, була йому огидна, – але незабаром сталося дещо, що ясно дало зрозуміти, що справи у парочки кепські й ігнорувати це більше не вдасться.

Бенедикт сидів у порожньому класі, який щойно залишив студентський натовп, що вирував пожвавленням, та із задоволенням курив, присівши на підвіконня й роздумуючи, наскільки швидко його застане за цим забороненим заняттям університетський наглядач.

За вікном тягнувся мирний вечірній пейзаж, омитий дощем, який нещодавно закінчився. Час йшов, наглядача все не було, як раптом двері відчинились і до аудиторії неспішним кроком увійшла Леслі Пауер.

Не привітавшись та, здавалось, взагалі не звертаючи уваги на Бенедикта, вона підійшла до вікна, повільно сіла поряд з ним та, не дивлячись, дістала сигарету з пачки, що лежала біля його правої руки.

Мовчки змірявши поглядом сигарету, Бенедикт почекав секунду, потім дістав з кишені запальничку та клацнув затвором. Вона закурила та, вмостившись зручніше, глибоко затягнулась і почала уважно роздивлятися стелю.

Її сигарета догоріла майже до середини, коли Бенедикт сказав тихо, але чітко:

– Не хотілося б вас переривати, але боюся, що час працює проти мене.

– Час? – Леслі повернулась та подивилася на нього так, наче всі ці декілька хвилин, що вони знаходились тут, між ними відбувалась неспішна спокійна бесіда.

– Щодовше я тут сиджу, спостерігаючи, як ви це робите, – Бенедикт вказав очима на сигарету, – то вище шанси на те, що зараз сюди хтось увійде й мене звинуватять у потуранні порушення університетських правил.

Леслі зневажливо потиснула плечима.

– Чомусь мені здається, що ви цього не боїтесь.

– Вірно, – кивнув Бенедикт. – Цього боїтесь ви.

Пальці Леслі, що стискали світло-жовтий фільтр, завмерли та декілька секунд були нерухомі, після чого вона дуже повільно опустила сигарету та старанно потушила її об шорстку поверхню свіжопофарбованої дерев'яної рами.

Бенедикт легко посміхнувся та, подумавши, зробив те саме.

Уважно подивившись на неї, він помітив, що тепер вона виглядала менш напруженою, але те, що мучило її, без сумніву, все ще було тут. Бенедикт дивився, як змінюються один за одним вирази у її сірих очах, випускаючи назовні цілий фонтан емоцій, від гніву та болю до внутрішньої боротьби. Бенедикт відвернувся від неї та почав слідкувати за тим, як літають ластівки над газоном неподалік сусіднього корпусу.



Вона відкинулась назад та провела руками по обличчю.

– До вас коли-небудь приходили жінки, щоб забути?

– Забути що? – Бенедикт обернувся до неї.

– Себе. Інших. Забути все. Просто… послати все до біса, – голос Леслі був тихим та глухуватим, ніби проникав крізь тонкий шар мокрого шовку. – Вони… вони ж не могли не спробувати. Не могли не просити вас про це.

Бенедикт задумався. Йому багато разів доводилося відповідати на питання про його професію у найрізноманітніших обставинах, але вперше хтось із тих, хто говорив з ним про це, поцікавився не тим, що відбувається з ним. Вперше комусь стало цікаво, що відбувається з жінками.

– Ні, – почекавши декілька секунд, відповів він. – Тобто, вони просили, – додав Бенедикт, помітивши недовірливий сірий погляд, що уп'явся в нього, – але в цих випадках я завжди відмовляв.

– Ви вважаєте, що ваша робота – не для розради, – сумно посміхнулась Леслі.

– Я вважаю, що вона для тих, хто хоче щось отримати, а не позбавитись від того, що тисне зсередини, – спокійно відізвався Бенедикт.

– Можливо, – Леслі знову простягнула руку та взяла у нього ще одну сигарету. – І все ж іноді так хочеться…

– Леслі.

Вона різко скинула на нього очі та побачила, що він стоїть просто перед нею, скинувши піджак та залишившись в одній сорочці й краватці, дивлячись на те, як сонце, що спускається за дахи будинків навпроти, трохи торкається її плеча.

– Не знаю, наскільки я був правий, відмовляючи дівчатам, які приходили до мене за розрадою, – ледь чутно сказав Бенедикт, – можу лише сказати, що був би повним дурнем, якщо б не спробував допомогти хоча б одній з них.

Лесли здивовано уп'ялася у нього.

– Це просто, – посміхнувся Бенедикт. – Настільки просто, що я кожного разу упускав це рішення, хоча воно завжди було у мене перед очима.

Він повільно підняв руку та простягнув до неї у запрошувальному жесті.

– Танець, – дивлячись на його кисть з витонченими довгими пальцями, промовила Леслі, – ну, звичайно.
Вона відклала в бік незапалену сигарету та піднялась, спираючись на його теплу долоню.

Бенедикт ледь помітно вклонився та зробив крок уперед.

Вони кружляли у порожній аудиторії без музики, без ритму та без будь-якої спроби назвати чи втілити те, що відбувалось, у яку завгодно подобу звуків, включно із зрозумілими, точними поняттями та словами. Поки Бенедикт, обійнявши Леслі за талію, повільно вів її, обертаючись вправо та вліво, змінюючи руки та плавно переходячи від одного погано знайомого набору рухів до іншого, ледь припіднімаючи та м'яко опускаючи, але так, щоб вона відчула гостроту злету та його чітке зітхання, котре було чутне при зміні висоти, він не торкався жодної відкритої ділянки її шкіри. Та все ж, коли він за декілька хвилин відпустив її руку, вона дихала уривчасто та глибоко, безуспішно намагаючись зігнати фарбу зі щік.

– Сподіваюся, я не порушив ніяких правил, – тихо сказав Бенедикт. – Та ще більше – що я нічому не зашкодив.

Леслі мигнула та мовчки похитала головою.

– У такому випадку, дякую за надану мені честь, міс Пауер, – майже прошепотів він, взяв піджак, що лежав на одній з передніх парт, і, тепло посміхнувшись, розвернувся та вийшов за двері.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Коти, яких спіймали на гарячому (фото)
Цікавість котів безмежна. Їм завжди цікаво, що ви робите, куди пішли, що принесли і, звичайно, що їсте. Навіть якщо ви будете їсти огірок, кішка буде сидіти поруч і всім сумним виглядом показувати, що совісті у вас немає, якщо не ділитеся... Тому-у-у... всім котиків:)
Читати більше
Як з'явився восьмигодинний сон, якщо наші предки спали двічі за ніч?
У 18 столітті люди спали двічі за ніч, вставали на кілька годин серед ночі, а потім йшли назад до ліжка, вже до світанку. Що з того часу змінилося та чому люди сплять 8 годин — досліджуємо далі.
Читати більше