Ейфорія

10 жовтня 2017
Яна Пизинцали

Частина перша

Розділ 6

Бенедикт. Остінато

Остінато (італ. ostinato, від лат. obstinatus – завзятий, впертий) – композиторський засіб, заснований на багаторазовому повторенні у музичному творі якої-небудь мелодичної чи ритмічної фігури, гармонійного оберту (відповідно, говорять про мелодичне, ритмічне, гармонійне остінато). Сполучення різних за довжиною мелодичного та ритмічного остінато, відоме як ізоритмія, використовувалося (переважно) у мотетах XIV-XV століть.
 
Тоні Брокстон робив доповідь. Це було нестерпно.

– В результаті, ретельно вивчивши всі факти та проаналізувавши вибірку, що використовувалася, ми дійшли висновку…

Бенедикт опустив голову на руки та, подумки порахувавши до трьох, підняв очі на Тоні.

– Містере Брокстон, не знаю, як ви, а я дійшов висновку, що ваше дослідження здатне вбити коня. Не гірше, ніж крапля нікотину. Можливо, нам варто зробити заяву до міністерства охорони здоров'я Великобританії? Чому палити у громадських місцях заборонено, а виголошувати подібні промови – ні?

Тоні засмучено подивився на нього.

– Сер, хіба ми не повинні використовувати науковий стиль у наших роботах?

– Повинні. – Бенедикт різко піднявся та зробив декілька кроків йому назустріч. – Але тут, як і в будь-якій іншій діяльності, – він оглянув студента скептичним поглядом, – уся справа у дозуванні.

Тоні похмуро поправив окуляри.

Бенедикт деякий час розглядав його, а потім простягнув руку, вимагаючи передати йому листки із записаними тезами доповіді. Тоні покірно віддав зім'яті сторінки та приготувався до найгіршого.

Бенедикт побіжно пролистав текст та, кілька разів кивнувши якимось своїм думкам, повільно перевів погляд на аудиторію.

– Про що ваше дослідження, містере Брокстон? У двох словах.

– Ну… – Тоні розвів руками. Стислість явно не була його перевагою. – Воно про особливості поведінки тих, хто розлучається… розлучених… пар, що знаходяться у процесі розлучення, – нарешті сформулював він.

– Чудово, – коротко відізвався Бенедикт. – Цим ми і займемось, – він відвернувся від класу та, зробивши кілька кроків, поклав папери на стіл.

– Емілі Паддінгтон та Герберт Стенлі, – сказав він, не обертаючись. Обидва студенти піднялися зі своїх місць та вичікувально подивилися на нього. Бенедикт повернувся і зробив запрошувальний жест рукою. – Сюди.

– Ви – чоловік та дружина на межі розлучення, – кинув Бенедикт. – Вам потрібно придумати привід та причину, чому ви захотіли розірвати шлюб. П'ять хвилин.

Емілі та Герберт повернулись один до одного та почали перешіптуватися.

Бенедикт поглянув на годинника і присів на край столу.

– Поки міс Паддінгтон та містер Стенлі працюють, група отримує завдання накидати до десяти можливих причин їхнього розлучення, виходячи із психотипів "чоловіка" та "дружини". – Бенедикт посміхнувся. – Працюйте.

Студенти розкрили зошити та зарипіли ручками.

По закінченні відведених п'яти хвилин Бенедикт повернувся до Емілі та Герберта й жестом запросив їх вийти до кафедри для демонстрації результатів роботи.

– Отже, панове?..

Герберт та Емілі обмінялися поглядами. Емілі вийшла трохи вперед.

– Сер, ми змоделювали ситуацію, у якій я та Герберт прожили у шлюбі п'ять років, перед тим прозустрічавшись три місяці та вирішивши укласти шлюб на основі сильного сексуального потягу, – помірним тоном почала вона.

– Іншими словами, міс Паддінгтон, – весело сказав Бенедикт, – містер Стенлі до біса вас хотів.

Група розреготалась.

– Так, – Емілі почервоніла. – Але, оскільки я була вихована у суворих правилах пуританської родини середнього класу, я…

– Сер, вона мене просто дістала! – неочікувано включився Герберт. – Жодного кроку не можна було ступити, якщо не маєш планів на шлюб. А її батьки! Це просто поліція традицый якась!

– Чудово, містере Стенлі, – посміхнувся Бенедикт, склавши руки на грудях. – Я бачу, що ваші стосунки від початку були доволі напруженими.

– Але при цьому, – перехопила ініціативу Емілі, – я ствавилася до містера Стенлі досить тепло, що дозволило нам за декілька місяців прийняти рішення про те, щоби оформити наші стосунки та укласти офіційний шлюб.

– Звучить доволі нудно, міс Паддінгтон, – іронічним тоном відізвався Бенедикт.

– Ще б пак! Якщо б ви тільки знали, чого мені вартувало це рішення! – із готовністю підхопив Герберт. – Тільки подумати – я так хотів цю кралю, що був згоден на що завгодно, навіть ярмо на шию вдягнути.

Бенедикт сховав посмішку. Герберт успішно увійшов у роль грубуватого хлопця – фермера з провінції, щирого й простого, але абсолютно не здатного до сприйняття тонких нюансів та відтінків значень.

Емілі кинула на нього гнівний погляд.

– Спочатку все йшло нормально, – манірно сказала вона, – але потім… – Емілі глибоко вдихнула, наче їй треба було набратись мужності для того, щоби продовжувати говорити, – наші стосунки погіршилися.

– Та що там "погіршилися" – ти просто перестала мені давати, крихітко! – вклинився Герберт.

Бенедикт відкинув голову та розреготався.

– Чудово, містере Стенлі. Просто неперевершено, – він склав руки на грудях та із цікавістю подивився на імпровізовану "пару". – Виходить, уся справа у тому, що між вами більше немає тих теплих… сексуальних стосунків, що були спочатку? – уточнив він.

– Саме так, сер, – явно все ще знаходячись в образі, відповів Герберт. – Вже десь зо три місяці, як стосункам кінець.

– Ясно, – Бенедикт кивнув. – Отже, – він піднявся зі свого місця та знову повернувся до аудиторії. – Ми з'ясували привід для розлучення – сексуальна незадоволеність чоловіка. Так?

– Сер, – Емілі зосереджено насупилась. – Хіба це не причина?

– Ні, міс Паддінгтон, це привід, – спокійно відізвався Бенедикт. – Хто-небудь скаже чому? – він знову звертався до усієї групи.

– Так, міс Пауер?

– Вірогідно… – Леслі повільно піднялась, прибираючи за вухо пасмо волосся, – мова йде про сексуальну незадоволеність як поверхневу причину, про те, за що "чоловік", – вона кинула погляд на Стенлі, – вхопився як за можливість дорікнути своїй "дружині" в якості хиби, через яку його не влаштовує їхній шлюб.

Бенедикт схвально кивнув.

– Та навряд чи це дійсно є причиною його бажання розлучитись, бо інакше їхній союз не протримався б так довго, маючи на увазі настільки велику різницю у темпераменті та сексуальних звичках подружжя, – продовжувала вона.

– Чудово, міс Пауер, – проговорив Бенедикт. – Поки можете сідати.

– Отже, – він повернувся до студентів, що грали невдалих партнерів, та вимовив, цього разу звертаючись до них, – у нас є двоє молодих людей, які одружились поспішно, в результаті сильного сексуального потягу, який один з них явно не збирався задовільняти – у будь-якому разі, у тому обсязі, в якому цього хотілося іншому. – Бенедикт зробив паузу та повільно обійшов студентів, дивлячись на них так, наче розглядав незнайоме полотно у музеї. – Конфлікт сексуальних уподобань був заявлений як причина розлучення, але він, вочевидь, нею не є. Що скажете, панове? – звернувся він до "нещасної пари". Його голос став тихим та улесливим. – Яким є істинне підґрунтя цієї несамовитої драми?

Емілі та Герберт напружено замислились.

– Можливо, сер… – за кылька хвилин сказав Герберт, – уся справа не стільки в тому, що чоловік хотів більше сексу, скільки в тому, що він та його дружина розуміли під сексом різні речі.

– Цікаво, містере Стенлі, – відповів Бенедикт. – Поясніть, що ви маєте на увазі.

– Ну, мені здається, – Стенлі потер лоба та задумливо насупився, – він, як людина проста та прямолінійна, уявляв собі шлюб – та секс – як договір про те, що вона, ставши його дружиною, наче переходить у його повне розпорядження, – Герберт завагався, – так, наче він купив пральну машину. Він виклав гроші на бочку, чесно виконав свої зобов'язання, та й все – ти виконуй свої.

– Чудово… – протягнув Бенедикт.

– А вона, – продовжив Герберт, відчувши натхнення, – сприймала все це зовсім інакше. Для неї шлюб був союзом душ, більш романтичним та… віртуальним, де чоловік мав би стати її лицарем, справжнім джентльменом з дівочих мрій, який би не стільки займався з нею сексом, скільки у той чи інший спосіб звеличував її шляхетність та красу, – він мигцем поглянув на Емілі. – І точно не використовував би щодо неї слово "давати".

– Браво, містере Стенлі, – сказав Бенедикт. – Ваша версія схожа на правду. Але чогось бракує.

– Чого саме? – не зрозумів Стенлі.

– Не знаю, – Бенедикт знизав плечима. – Можливо, аудиторія підкаже.

Раптом отямився Тоні Брокстон. Весь цей час він сидів у першому ряду та уважно слідкував за тим, що відбувалося, геть забувши про свої папери та, здається, жадав приєднатися до дискусії.

– Сер, здається, я знаю, чого бракує, – тихо сказав він.

– Так, містере Брокстон?

– Чому вони одразу заговорили про секс? – страшним голосом спитав Тоні.

Бенедикт опустив голову, стримуючи сміх.

– Справді, – пробурмотів він.

Але Тоні, який взяв слід, вже було не збити з пантелику. Він дивився просто перед собою, взріваючи істину та бажаючи разити нею, наче списом.

– Тому що, насправді, справа зовсім не в ньому! – переможно сказав він.

Бенедикт мимохідь подумав, якщо книги з психодинамічної психотерапії, які він нещодавно бачив на перерві у Тоні на столі, були не випадковістю, що той підхопив у бібліотеці разом з іншими літературними вірусами, то зараз їм усім буде непереливки.

Тоні його не розчарував.

– Давайте розмірковувати логічно, – натхненно продовжив він, склавши руки на грудях та спершись на задній ряд парт за своєю спиною. – Двоє людей хочуть розлучитись, при цьому зрозуміло,якщо вони вирішили розійтись, то їхні стосунки виявилися деструктивними.

Бенедикт намагався зберігати спокій.

– В той же час, – говорив Тоні, – вони заявляють як причину розлучення одну з найбільш інтимних та відвертих тем. Чи можливо, щоб така делікатна дама, як та, що представила нам Емілі, – він вказав гострим пальцем на зніяковілу міс Паддінгтон – та такий примітивний персонаж, як той, якого зіграв Герберт, могли б настільки явно та відверто обговорювати подібні питання із незнайомими людьми, якщо б за цим casus belli, – його голос понизився та наприкінці фрази практично впав до таємничого шепоту – не приховувалось більш бентежного несвідомого мотиву, що таїть нарцистичну травму для обох? – урочисто завершив він.

Бенедикт в черговий раз нагадав собі, що в житті є речі, які він не взмозі змінити та які треба сприймати як даність. Як бурі, землетруси та податки. І Тоні Брокстон займав одну з найвищих позицій цього списку.

– Стоп, містере Брокстон, – спокійно сказав він. – Ваша позиція зрозуміла. Хто прокоментує?

Піднялась Леслі Пауер.

– Сер, я вважаю, що у нас недостатньо інформації, щоб стверджувати що-небудь стосовно глибоких особистісних рис наших героїв, та тим більше, – вона неприязно глянула на Брокстона, – про їхні душевні травми.

– Але покриваючі заяви… – уперто почав Тоні.

– Нам нічого не відомо про те, чи є ці заяви такими, що "покривають" щось, містере Брокстон, – обірвав його Бенедикт, – як і про те, чи є взагалі, – він обвів аудиторію глузливим поглядом, – щось таке, що можна було б назвати тим, що "лежить під" чимось, що нам уже відомо.

– Що ви хочете цим сказати, сер? – не зрозумів Тоні.

– Я хочу сказати, містере Брокстон, що вправи подібного типу є вельми пізнавальними, але не в тому сенсі, у якому ви думаєте, – відповів Бенедикт.

Він відштовхнувся пальцями від поверхні столу, на яку спирався, та зробив декілька кроків вперед, одночасно жестом запросивши Емілі та Герберта знову зайняти свої місця.

– Щойно ми мали можливість дослідити змодельовану ситуацію, у якій двоє студентів зіграли ролі чоловіка та дружини, вклавши у цю невеличку інтермедію той зміст, який вважали за потрібне, та запропонувавши нам свої власні пояснення того, що відбувається. Загалом, можу констатувати, що група непогано впоралася із завданням зі свого боку, але дечого ви не помітили.

– Чого саме, сер? – із цікавістю спитала Емілі Паддінгтон.

– Контексту, міс Паддінгтон, контексту, – усміхнувся Бенедикт.

Обличчя Емілі зробилося спантеличеним.

– Але ви самі… – вона на мить замислилась – ви самі запропонували нам цей контекст, – повільно проговорила вона, – хіба це не означає…

– Саме так, міс Паддінгтон, саме так, – Бенедикт усміхнувся ще ширше. – Я дав вам завдання змоделювати чи придумати конкретну ситуацію, і ви прекрасно впорались з усім, окрім одного, – ви забули, що ситуація є вигаданою.

Група обурено загула.

– Це не за правилами, сер! – вигукнув Тоні Брокстон.

Бенедикт підняв брови.

– Справді, містере Брокстон? Що саме ви вважаєте таким, що виходить за межі правил, та чи не будете ви настільки люб'язні, окреслити самі ці межі?

– Ви дали нам це завдання, – рішуче сказав Тоні. – А тепер ви ж говорите, що ми неправильно інтерпретували ситуацію, тому що вона вигадана.

– Я не казав, що ви не маєте приймати цього до уваги, містере Брокстон, – усміхнувся Бенедикт. – Але мені зрозуміле ваше обурення.



Бенедикт знову повернувся до столу та присів на край.

– Коли ви берете участь в обговоренні ситуації, пов'язаної із стосунками двох чи кількох людей, особливо, людей, що тісно пов'язані між собою, – він злегка насупився, – що в першу чергу привертає вашу увагу?

– Різні точки зору?.. Неспівпадіння версій? Взаємні обвинувачення? – почулися голоси з групи.

– Так, звичайно, – кивнув Бенедикт. – Але найважливіше, – він відкинув з лоба золотистий завиток та склав руки на грудях, – найважливіше – те, що певним чином будь-яка з цих ситуацій – змодельована.

– Сер, ви хочете сказати… – задумливо протягнула Леслі…

– Я хочу сказати, що іноді головне, що треба побачити у картині, – це її рамка, – відповів Бенедикт. – Ми бачимо двох людей, які прагнуть поділитися з нами своєю думкою, але ми забуваємо про те, що те, про що вони говорять, – не є абсолютною істиною та навіть не є описом реальності – це просто історія, яку вони розповідають.

– Вони брешуть, сер? – насупилась Леслі.

– Ні, – м'яко усміхнувся Бенедикт. – Вони намагаються встановити контакт із собою та з іншими, але роблять це дуже невміло. А оскільки впродовж усього життя їм постійно розповідали – у той чи інший спосіб – що таке контакт, для чого він потрібний та чому його треба встановлювати, використовуючи найчастіше вкрай застарілі чи просто непрацюючі схеми, результат виявляється прикрим.

Леслі зітхнула.

– Тобто, ви вважаєте, що ніякої особливої, – вона нервово обернулась на Брокстона, – психічної травми у нашій "парі" можна не шукати?

Бенедикт знизав плечима.

– Можна не шукати. А можна шукати, – відповів він. – Важливо не це. Важливо те, наскільки ми готові слухати те, що нам говорять, а не те, що вже склалося у якості тексту в нашій голові, – він посміхнувся. – Група, психологічні портрети героїв, будь ласка, – скомандував він без переходу.

Студенти зашипіли та приготувалися до нового раунду.

День починався весело.

***

По обіді Бенедикт, втомлений та витиснутий як лимон, дістався нарешті офісу "Ейфорії" та, машинально кивнувши Мері, відкрив двері до свого кабінету. За його столом сидів Тоні, схилившись над якимись паперами, комп'ютерними роздруківками та фотографіями. Він був настільки захоплений своїм заняттям, що, схоже, навіть не помітив появи Бенедикта.

Бенедикт пройшов до дивану та з насолодою опустився на нього. Деякий час він просто сидів, відкинувшись на спинку та прикривши очі.

– Тоні, – тихо покликав він за кілька хвилин. Жодної відповіді. – Тоні, – підняв голос Бенедикт.

– А? Що? – Тоні зацікавлено підняв брови, не відриваючись від розглядання двох листів альбомного формату, які він тримав у руках, переводячи погляд з одного на інший.

Бенедикт підвів голову та нетерпляче подивився на нього.

– Так, мабуть… – пробурмотів про себе Тоні та, відірвавшись нарешті від загадкових зображень чи текстів, чого не можна було розібрати з того місця, де сидів Бенедикт, оголосив: – У нас проблеми.

– Чому мене це не дивує, – відізвався Бенедикт. – Що цього разу?

– Цього разу все серйозно, – відривчасто сказав Тоні, хапаючи в оберемок документи та файли зі столу та прямуючи до Бенедикта. – Я майже впевнений, що за нами слідкують, – кинув він, сідаючи поряд та жбурнувши чималий стос на кавовий столик.

– Шпигуни? Конкуренти? Податкова поліція? – флегматично відреагував Бенедикт.

– Журналісти, – зловісно відповів Тоні.

– Овва, – Бенедикт прибрав пасмо волосся з лобу. – І з чого ти це взяв?

Тоні мовчки вказав на розкидані перед ним файли.

Неохоче припіднявшись та прийнявши менш комфортну, але більш сприятливу для серйозних занять позу, Бенедикт потягнувся до паперів, які виявилися витягами з чергової справи, вірніше, інформацією, що була зібрана згідно із заявкою клієнтки.

– Айра Нокс… – пробурмотів він – двадцять вісім років, гетеросексуальна, любить коньяк, коней, подорожує автостопом, працює волонтером в організації "Лікарі без кордонів2, пише вірші… Що тебе тут збентежило? – спитав він, піднявши голову.

– Читай райдер.

Бенедикт погортав декілька сторінок, порився в оберемку матеріалів на столі та вийняв звідти листок з анкетою.

– Покора та оральні пестощі, експерименти, можливі ігри зі сторонніми предметами. Без пенетрації. Без пенетрації? – він підняв голову.

– Саме так, – Тоні кивнув. – Ти вловив суть.

– Не розумію.

Тоні розвів руками.

– Я й сам не одразу зрозумів. Ти ж знаєш, всі ці нюанси мені не надто багато говорять – я не ти, й за вимогами у райдері не вмію визначати ступінь… – він почекав – адекватності дівчат. Але тут мене щось насторожило.

Бенедикт насупився.

– Ушкодження? Насильство?

– Медична карта у порядку.

– Навіщо йти до хастлера, якщо не хочеш пенетрації?

– Точно, – Тоні знову кивнув. – А, головне, для чого так офіційно?

– Офіційно?

– Ти помітив, як вона написала? "Без пенетрації". Так пишуть…

– Так пишуть сексопатологи чи психотерапевти, – підхопив Бенедикт. З нього почали злітати втома та апатія. – Але вона не має відношення ні до одних, ні до інших. Тут написано, що вона – музикант. Скрипка.

– А ще так пишуть люди, яким треба вигадати легенду та які намагаються говорити "мовою оригіналу", – додав Тоні.

– Скоріше, ті, хто не надто успішно використовує цю мову, – виправив Бенедикт. – Чи хтось, для кого це – заборонена тема.

– Гадаєш, вона все-таки звичайна клієнтка і я дарма здійняв галас? – спитав Тоні.

– Я не впевнений, – Бенедикт задумливо крутив у руках анкету. – Що ще ти виявив?

Тоні посовався.

– Розумієш, поки я читав її анкету… – він замовк – щось мені здалося у цьому знайомим. Я не одразу зрозумів що. А потім поліз до Інтернету та згадав.

Бенедикт вичікувально дивився на нього.

– Пам'ятаєш, я розповідав тобі, як забрів до феміністської спільноти? – спитав Тоні.

– Так, пам'ятаю, – Бенедикт хмикнув. – Ти ще казав, що тоді п'ятами накивав.

– П'ятами накивав, так… – протягнув Тоні, – та вражень набрався на всю решту життя, – його пересмикнуло. – Але важливо не це. Важливо те, що я згадав, як читав у цій спільноті статтю дівчини, у якої нік був – вгадай! – nopenetration.

– Може, це збіг.

– Навряд чи, – Тоні похитав головою. – В її профілі не було фотографії, але й вік, й професійна сфера співпадають – ти знаєш багато скрипальок, що не цікавляться пенетрацією?

– Ніколи не проводив досліджень щодо того, скільком скрипалькам цікава пенетрація, – не втримався від шпильки Бенедикт. – Далі.

Тоні знизав плечима.

– Там була стаття, чи, скоріше, ціла підбірка про те, що жіноча вагіна – не місце для задоволення примітивних чоловічих бажань, та секс – це не обов'язково пенетрація, і взагалі, треба переходити від фізіологічно-орієнтованих відносин до більш духовних…

– Тоні. Я щойно з лекції.

– Це вона. Я майже впевнений.

– Це доводить тільки те, що вона – феміністка. – Бенедикт кинув анкету на столик та недбало відкинувся на спинку дивану.

– І що вона не любить пенетруючий секс. Але при цьому подала заявку до агенції ескорт-послуг.

– Тоні, ескорт – це не лише секс.

– Не у твоєму випадку.

– Точно.

Бенедикт помовчав. Деякий час він сидів, постукуючи себе пальцями по коліну та дивлячись просто перед собою.

– Чому вона обов'язково має бути журналісткою? – спитав він, знову поглянувши на Тоні.

– Тому що вона звернулася до хастлера, але при цьому не хоче сексу, – озвучив той цілком очевидний висновок.

– Можливо, так, а, можливо, й ні. – Бенедикт знову кинув погляд на матеріали, розкидані на столі. – Розумієш, одне одного не виключає. Я хочу, щоб ти ще раз поговорив з нею. Скажи, що у комп'ютері стався збій, і ми втратили її анкету. Що тобі треба відновити дані. Їй важко буде збрехати те ж саме, що й першого разу.

– І ми її впіймаємо, – азартно сказав Тоні.

– І ми дещо про неї дізнаємося, – задумливо виправив Бенедикт.

– Я гадав, ти збираєшся взяти її за дупу та здати до поліції за втручання в особисте життя, – здивувався Тоні.

– Навіщо? Я радий буду взяти її на роботу, – ніжно сказав Бенедикт.

– Ти псих, – голос Тоні звучав недовірливо та захоплено.

– Можливо, – посміхнувся Бенедикт.

– Бідолашна дівчина, – зітхнув Тоні, – тепер її буде відпенетровано із особливим цинізмом.

– Навіть не буду коментувати звинувачення у схильності до настільки примітивних рішень, – промуркотів Бенедикт. – Йди займися справою. Я чекаю звіт до наступного ранку.


Придбати книгу "Ейфорія" ви можете за посиланням: ​www.uamodna.com/shop/eyforiya-1
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Людина, яка знала, коли і де вмре: Генріх Белль
Белля називають совістю німецької нації. У своїй повісті "Потяг точно за розкладом" він розповідає про війну, про людину й людяність серед руїн. Про рух війни та творення історії - читайте в огляді Анатолія Власюка.
Читати більше