Бій під Крутами: про міфи і про правду

26 січня 2018
Редакція
29 січня 1918 року біля станції Крути на Чернігівщині, між Ніжином і Бахмачем, за 120 км від Києва, відбувся бій, який, як мало яка подія, досі зазнає чимало спекуляцій.

Мої думки з цього приводу засновані переважно на спогадах учасників бою (Ігор Лоський, Іван Шарий та інші), генерала О. Удовиченка, який приймав звіт після бою тощо. "Дані" ж людей, які були далеко від місця подій, якраз і внесли плутанину (наприклад, шановний історик Д. Дорошенко та безліч інших). Сприяли тому ж галицькі студенти 1930-х років, які міфологізували подію, творячи з неї новий міф (хоча само по собі це може й не погано). Так ось, розберемося з міфами (і з правдою):

"Триста безвусих, недосвідчених і неозброєних студентів"

100krokiv.info

Учасників бою з українського боку було близько 600 осіб. Цей факт є доведеним на основі військових звітів. Точніше: "1-а імені гетьмана Богдана Хмельницького Юнацька Військова школа", яка складалася з 4-х сотень (по 150 юнаків), 18 кулеметів та 20 старшин, тобто загалом один курінь (батальйон). Це й була основна частина оборонців Крут.

Крім юнаків, які вже перебували на станції Крути о 4 годині ранку 27 січня 1918 року до них приєдналася Студентська сотня помічного куреня Січових Стрільців в числі 115-130 людей. Правда, сам курінь ще не був сформований. Це була його перша сотня, що складалася з київських студентів, а 4-та чота (бл. 30 осіб) сотні складалася із школярів, навіть підлітків 14-16 років. Студенти пройшли 7-денний вишкіл і вміли стріляти, а юнаки школи або "юнкери" вже мали достатній військовий досвід у боях з більшовиками. А. Гончаренко та деякі інші пройшли фронти Першої світової війни.

Комендантом оборони Бахмача і командиром куреня юнацької школи було призначено сотника Аверкія Гончаренка, який пройшов Першу світову війну. Тому не відповідає дійсності й міф №2, що боєм керував сотник Омельченко, який опісля помер від поранення в бою. Натомість, загальне керівництво здійснював сотник Аверкій Гончаренко.

Показово, що на з’єднання з наступаючими більшовиками, тобто з тилу проти своїх, з Ніжина виступив український полк ім. Шевченка. І взагалі через непродуману політику Центральної Ради (тодішньої "верховної ради") у військових та інших питаннях, українська армія була фактично розпущена. Залишилось тільки декілька боєздатних добровільних формувань (полк Січових Стрільців, Гайдамацький кіш Слобідської України, та ж Юнацька школа ім. Хмельницького тощо).
 
100krokiv.info
 
3-м міфом є мовляв "різанина", в якій більшовики добивали беззбройних українських "дітей". "Брехня як шапка". Отже, яким був перебіг бою?

Ворог, який переважав українців майже у десять разів, очолений відомим Муравйовим, ішов як на парад, але наштовхнувся на сильний опір юнаків. Бій тривав цілий день в снігу за 20-градусного морозу. Завданням 600 українців було протриматися день. Увечері під загрозою оточення більшовиками та вже згаданим "українським" полком ім. Шевченка з Ніжина, що виступив на з’єднання з наступаючими більшовиками, вирішено відступити з бою на станцію.

Організований відступ відбувався холоднокровно уже в темряві. Вояки сіли у потяг на станції і рушили у напрямі до Києва, де з’єдналися з Чорними гайдамаками Симона Петлюри і взяли участь у придушенні більшовицького заколоту на заводі "Арсенал".

То кого ж розстріляли/закололи багнетами на станції?

Після бою під час перегляду в студентській сотні не виявилося цілої чоти чисельністю 35 людей. Виявилося, що вони відступаючи, очевидно для скорочення дороги, пішли на світло станції Крути і натрапили на більшовиків, що якраз надійшли. 28-ро студентів було закатовано, їх не розстрілювали, а кололи багнетами (може, щоб не створювати шуму стріляниною), 7 поранених доставили до Харкова, звідки їм вдалося втекти.

Серед них, наприклад, Ігор Лоський, син міністра. Іншому – сину міністра, студенту Володимиру Шульгину не поталанило. Саме цих 28 загиблих і було поховано на Аскольдовій могилі в березні 1918 року, вже після визволення Києва від більшовиків.

"Зрада офіцерів"

Не відповідає дійсності й звинувачення у зраді старшин (офіцерів), які мовляв "сиділи у вагоні і пиячили, а потім сіли в поїзд і втекли", не давши всім евакуюватися. Насправді ж із 20-ти старшин загинуло 10, а один помер у шпиталі (сотник Омельченко). Сотник Лощенко навіть виготовив саморобну гармату, яка на дрезині переміщалась вздовж колії, обстрілюючи більшовиків.
 
100krokiv.info

"Поразка"

Постає питання: якщо вояки виконали наказ, і навіть перевиконали його, затримавши ворога замість одного дня на кілька днів, то чого тоді поразка? До того ж втрати більшовиків були більшими.

Отже, втрати українців сягали: близько 250 юнаків, одна чета студентів (28 осіб) і 10 старшин, тобто близько 300 осіб із 600 учасників бою – половина.

Втрати більшовиків були значно більшими, що, очевидно, й викликало лють Муравйова при розправі з полоненими. Інша половина, ті хто не загинули, взяли участь у придушенні більшовицького повстання на заводі "Арсенал" у Києві і у всіх визвольних змаганнях. А окремі учасники бою пізніше опинились в еміграції. Це сотник Модест Семирозум, юнаки Чорпіта, Заквалинський, полковник Лощенко та інші. А сам А. Гончаренко, хоч і наддніпрянець, був сотником у Дивізії "Галичина" під час Другої світової…

Ворога було затримано, виграно дорогоцінний час на переговорах у Бресті, придушено більшовицьке повстання в Києві, вчасно евакуйовано державні установи перед наступом більшовиків.

Це дозволяє нам характеризувати бій під Крутами як перемогу українців.
 
100krokiv.info

При підготовці статті використовувались матеріали: Джерело: 100krokiv.info
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

КРУТИ
Вас не забути, не забути!
Безвусі, та – захисники!
Круті у долі нашій Крути –
Як символ чести на віки.

В рік вісімнадцятий під Крути
Йшла з півночі орда катів.
Тут завше січень – віщий, лютий,
А того року – й поготів!

Завжди безчесні Муравйові
Топтали гідність нашу й честь.
Та не здаються їм герої:
«Як’ не свобода, краще – смерть!».

Й поклали голови русяві
За волю рідної землі.
Три сотні витязів у славі
За Україну полягли.

Та кожен з них ряди потроїть.
Нова звитяга світ пройме.
На тих смертях нові герої
Клянуться: «Як не воля – смерть!».

Хотіли зайди стерти й пам’ять,
А ми – живі, хоч як крути!
На кожну свору окупантів
Ставали вої золоті.

Тому й були у долі Крути,
Тому й живемо, що – були!
Немов серця, червона рута
Навічно в пам’яті горить.
(© Любов СЕРДУНИЧ)
Кидайте соцмережі: від цього залежить ваша кар'єра
Кел Ньюпорт, американський вчений, доцент кафедри комп'ютерних наук в Університеті Джорджтауна й автор багатьох книг про побудову кар'єри, є затятим противником соціальних мереж. Свою точку зору він виклав у статті на The New York Times
Читати більше