Атланти (5, 6)

5.

Ми почули плач внучки Нурії, приблизно шести років. Оза впала з дерева і подряпала коліно до крові. З аруміну вийшла її мама, підбігла та обійняла. За мить Оза сказала:

− Мам, я сама…

Дівчинка перестала плакати, зірвала якусь травичку, розтерла її та приклала до рани. І почала розмовляти з коліном:

− Ніженько моя, я люблю і піклуюсь про тебе. Я трансформую свій біль у твою силу. Наказую крові очистити рану. Посилаю енергію сонця і землі втамувати біль і заживити тебе.

Оза тримала руки над коліном. Через них вона видихувала уявним променем, що виходив з її власного сонечка в області живота. Ще мить, − кров перестала текти і біль минув. Вона дзвінко засміялась. Мама була задоволена:

− Я пишаюся тобою, моя богинько.

Це була найлегша трансформація негативу у позитив як укріплення сили. З дитинства атланти вчили своїх дітей володіти вродженими можливостями загоювати рани так, щоб не залишалося сліду на тілі. Дітей не сварили, вірили в них. І ті росли гордими та вільними.

Всередині арумін здивував мене ще більше. Стіни покриті білим мармуром. Круглий центральний холл був без вікон, але з денним світлом. Від скляного купола йшли дзеркальні вентиляційні канали, які закінчувались отворами на стелі. Через внутрішню стінку  відбивалось світло зверху, а знизу передавалось тепло від глиняного казана з камінням, який стояв посередині зали. Казан був чудної роботи із зображеннями звірів, дерев та знаків. Прикрашений сріблом. Коли було холодно, атланти ставали навколо нього і, наче на березі озера, направляли руки один до одного та розігрівали. Людей могло бути багато, але один не зміг би. Тільки разом. Їхні енергії в аруміні легко зливались для реалізації бажання.

Збоку змійкою вверх тягнулись витончені сходинки. На другому поверсі були кімнати, розміщені колом двері з арками.

Я все намагалась мислити технологічно. Як можна збудувати таке? Але принципи будівництва нашого світу тут були надто слабкими. Без цементу, без арматури… Бо якби тут був присутній метал, то арумін перетворився б на супутникову антену і почались би головні болі… А всі почувались дуже затишно.

А це що таке? Закипіла вода на скляній плиті. Це дочка Нурії заварювала чай з трав. А плита ж електрична! А дротів я не бачу, ні електростанцій, ні акумуляторів…

− Енергія виробляється магнітним полем Землі безпосередньо на місці використання, − почула відповідь Рута на своє здивування…

Ось тепер мені захотілось сміятись від простоти використання поля Землі, яке призначене для забезпечення усіх людей безплатною вічною енергією. Якщо вдивитися в простір до метра перед собою (краще дивитись на небо з-під даху над головою), то видно танцюючі прозорі частинки енергії, які у плазмі планети слугують складовими електричного поля. Звичайно, у вільному плаванні вони хаотичні, але якщо направити спіраль магнітного поля в одному заданому напрямку, всередині нього потече електричний струм.

Написане далі буде на кшталт ліричного відступу, який можна не читати, як про війну у "Війні і мирі". Але скільки ж нам будуть малювати схеми на полях? Чому так важко мудрим спростити схему? Все від завченості. Чому не приймається патентування пристрою Олександра Фабрістова, який наче суперечить законам фізики, але вже десять років працює безупинно, використовуючи гравітаційне поле Землі?

Чому Буш конфіскував генератор постійного струму Адама Тромбіна, який запрацював ще близько сорока років тому? Де подібні пристрої Джона Біддіні (близько тридцяти років назад), чи Джона Хатсона (п'ятнадцять років)? Це був шок для наших поважних правлячих кругів… Ось і доводиться проштовхувати ідеї там, де їх не впіймають, бо не читатимуть… Вірю, що комусь стане у нагоді…

6. (Лірично-технічний відступ)

Опишу як я бачу технічний бік існування природного потенційного поля Землі. Її заряд під час однієї тільки блискавки чи урагану більший, ніж енергія всіх створених людьми електростанцій. Для неї це вільна напруга, яку ми маємо право використовувати.

Поверхня Землі має від'ємний заряд, зовнішня сфера – позитивний. Вектор напруги електричного поля Землі направлений вниз. Біля поверхні потенціал заряду найбільший. В кожній точці ці заряди компенсують один одного. Тому ніякий вольтметр нічого не покаже. Але вони існують! Якщо поставити будь-який провідник вертикально (він буде мати від'ємний заряд), то ним потече струм до верхньої точки, де до нього, як до сонечка, злетяться позитивні заряди, котрі рухаються до Землі для компенсації вільних надлишкових зарядів. Подібно до салюту, але в протилежний бік.

Коли б ці надлишкові заряди у верхній точці провідника постійно звільнювати, то ним знову потече струм. Електрони рухатимуться вверх, бо поле не буде зкомпенсованим. Це можливо, якщо розряджати його звичайним трансформатором, або котушкою Тесли. Часом показують фокуси у вигляді блискавки, − це воно. Тепер провідник можна розрізати в будь-якому місці й електростанція готова. Або можна приєднати акумулятор.

Атланти пускали провідник горизонтально по колу, де заряджені частинки розганялися до потрібної швидкості. Причому, провідником слугувала певна гірська порода в чистому вигляді. Назви я не могла вловити. Можливо, у нас такої нема, або знайти її - наше завдання. Але! Струм протікав внизу аруміну − вбудованим в глиняну стіну круглим рукавом. Глина слугувала ізолятором. Гірська порода залита рідиною, подібною до смоли і накопичувала енергію. По периметру цього рукава були скляні отвори з напиленням − це стабілізатори струму. До деяких отворів прикріплені світильники. Від кількох ішли канали на верхні поверхи. Мені не зрозуміло, яким чином і в якій точці вони розряджали провідник струму. Швидше всього землею або в перетині з іншим провідником, запущеним також по колу. Дійсно, інформацію повністю не дають. А то ж яка заслуга наша? Хоч майже і кладуть прямо в рот, тільки пожувати…
    
Заряди рухаються до Землі. Арумін круглої форми з товстими глиняними стінами. До стін як ззовні, так із середини будівлі також спрямовується природне магнітне поле. Створюється сумарний момент обертання у вигляді спіралі з вертикального і горизонтального потоків. Оскільки нема кутів, то заряди не накопичуються там, як біля перешкоди і не зупиняються. Всередині цього магнітного поля тече собі струм… Арумін генерує енергію. Що й говорити про можливості людей, які постійно проживають в ньому. Звичайно ж, їхній потенціал завжди в тонусі…

Як вони змогли таке збудувати? Їм допомагала вища сила реалізувати замисел… Але, щось пішло не так. Забагато можливостей і спокус почали атакувати далеких предків. Тому і закриті подробиці для наших гарячих голів сьогодні. Та шукати і думати варто… 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Українського вченого нагородили престижною премією Вольфа за важливе відкриття для математики і фізики
У 2018 році премію Вольфа в галузі математичних наук присудили українцю Володимиру Дрінфельду та його колезі Олександру Бейлісону
Читати більше