Атланти (3, 4)

2 листопада 2017
Гаврищук Галина

3.

Філософія,− подумалось мені.
− Чому ж? – сказав Рут, − зараз ми покажемо наявний приклад.

Взявшись за руки, чоловік з дружиною закрили очі та простояли так хвилину. Потім тихо дивились один на одного ще трохи. Ми з Гірою відчули, що знаходимось під впливом їхніх полів. Стало спокійно, хотілось підняти руки і полетіти… Простір навколо наче намагнітився і здавалось, що тіло розклалось на частинки… Або що вони стали танцювати в якомусь певному такті з магнітним полем Землі й нас наче вже не було.

Нурія відійшла від берега на десять метрів і зупинилась перед кам'яною брилою з формою куба. Поглядом покликала коханого. Ми пішли за ним. Вони встали по обидва боки брили – жінка зі сходу, чоловік із заходу. Розставили руки долонями до центру над каменем – права на зустріч правій партнера, ліва на ліву і не зводили очей один з одного. Атланти налаштували свої частоти в резонанс між собою і магнітним полем землі. Це стало для мене дивиною. Адже, наша частота незмінна. Однак, якимось чином наші предки вміли підлаштовувати себе до загальнопланетарних магнітних потоків і зливатися енергетично з нелюдським потенціалом.

Диво-не диво, але брила піднялася над землею на висоту людського зросту і перенеслася повітрям до берега озера.

− Угу, − згодилась Гіра, − це сила думки, яка бере потенціал для реалізації задуму в єднанні з егрегором матеріалізації.
− Щиро вдячна за пояснення, − не могла стриматись я.
− Та досить тобі, мені теорій також недостатньо…

Рут посміхався. Нурія пояснила:

− Це було переплетення жіночого і чоловічого начал, яке спроможне змінити частоту особистості й з'єднатися з частотою простору. Він дуальний. Два начала є у всіх речах земних. І тільки ввійшовши в гармонію з ним, можливо використати потенціал безкінечності…

Нурія стурбовано запнулась. До неї підійшов Рут і взяв за руку. Їхні погляди були спрямовані в якусь точку і на обличчях відбились емоції малят, які щойно набешкетували. Ми нічого не розуміли, бо не бачили того, на кого вони дивились. Але відчувалась чиясь присутність на емоційному рівні. Ні-ні, це не страх, а щось на кшталт мами чи тата, який наставляє тебе на істинний шлях. В повітрі витала повага, але без страху за власний вибір і вчинок.

Я відчула спокійну репліку:

− Та енергія, яку ви використали без корисного для нас усіх результату, могла бути спрямованою на обігрів цілого аруміна (так в них називали дім для сім'ї) протягом семи днів.
− Так, величний, − заявив Рут, − та в нас були важливі мотиви, зв'язані з навчанням дітей твоїх з інших часів.

Шкірою пішли мурахи. Схоже, що і Гіра втратила можливість рухатись. Спокійно чи просто, але наш менталітет не витримував так запросто стояти поруч з тим, хто не волів нам показатись…

Захотілось кудись втекти, наче ти причина якогось конфлікту, але не можеш виказати жодного аргументу на свій захист. Що я знала на сто відсотків, так це те, що мій страх був відомий всім і йому. Тому, погляди атлантів і ще "чийсь" я відчула на маківці. Затягнулась пауза.

Через мить там, де нікого не було, почав вимальовуватися образ великого дивного дракона, більше схожого на красиву жінку, ніж на ті ілюстрації міфічних істот, яких зображають художники нашого простору. Він переливався пастельними кольорами веселки і сяяв переливами на ніжній лусці. Я вже бачила подібного тоді, коли з Катериною заглядала через скло, яке оберігало початок людства від нас – тих, хто в карантині. Зрозуміла, що це улюблений образ, який Вона обирає для контакту… Відчула, що боятись нічого, бо захотілось заховатись під крило.

Та оглядини дракона були не довгими. Він перетворився на полум'яну хмару, а потім на кольорового птаха, значно меншого за розмірами, − як наш орел. Хоч і від цього велич не зникла.

Зрештою, птах продовжив викладати своє бачення ситуації для Рута і Нурії далі:

− Ви маєте право визначати пріоритети. На мою думку, фокуси без підготовки не доречні. Дівчатам хотілось доказів (мені здалось, що це гумор). Тому я зробила всю роботу за вас. Сподіваюсь, більше не будемо витрачати наш творчий потенціал даремно?
− Так, мамо, дякую тобі, − з повагою промовила Нурія.

Птах нагородив нас теплом погляду і зник.

− Він не заборонив нам пізнати ваші таємниці? – перепитала Гіра.
− Деякі, − толерантно відповів Рут, − ті, які вам не зашкодять…
− Нам, здається, можна показати все, − тихо сказала я, − бо цивілізацію не перенесеш в наш світ. А про фокуси і говорити годі. Як в цирку.

Гіра штовхнула мене:

− Не ніяковій від примітивного мислення. В тебе є шанс перенести ідеї у свою паралель. Може хтось інший домислить.
− Я й кажу, − кіно без розуміння і навичок…

Нарешті Нурія не витримала мого песимізму:

− Гарантую тобі, що деяку інформацію ти винесеш з користю для багатьох людей. Це ж за її волею ти потрапила сюди, то й виконуй план…
− Тоді, покажіть свій дім. Вірніше − арумін.
− Просимо, − засміявся Рут…

До їхньої домівки було зовсім недалечко, − метрів триста. Цікавість знову захопила нас…

4.

Ліс, яким ми йшли, виглядав як доглянутий парк. Доріжка викладена рівним камінням. Квіточки навколо – як в нас, польові, радували око ніжними фарбами. Спів птахів – як вдалий задум, також був незмінним.

Ми вийшли на величезну поляну розміром квадратний кілометр. Там, десь далеко було видно кольорові гори. Побачивши арумін, я ахнула. Він нагадував форму хатки равлика висотою як наш триповерховий будинок. Верхня третина була скляна, вірніше викладена з кольорової прозорої мозаїки. Зображення нагадувало все ті ж оберегові символи у вигляді спіралі, здебільшого, призначені для отримання вищих знань та створення рівноваги між світлом і темрявою. Мене трохи здивувало, що темній енергії вони приділяли більше уваги, але я вмить зрозуміла, що саме вона – знання. Головне, над чим сконцентровувалась увага, − це те, щоб не дати їй розлютитись і не перетворити з розвитку на гнів. Світло ж відповідало тільки за любов.

За аруміном було видно стайню, також під сферичним куполом. Біля неї на двох кониках катались хлопчик і дівчинка років десяти. Я тільки уявила, як вони летять полем з радісними обличчями назустріч вітру, і мене охопив жаль за наше життя…

Ще далі було видно сад. В якомусь системному порядку з боків будівель стояли глиняні горщики з квітами різних відтінків…

Поки я крутила головою, дітки на кониках вже були біля нас. Ось тут нас з Гірою чекав сюрприз, − дівчинка Ліна, внучка атлантів, − наше попереднє втілення. Вона засміялася, для неї це не диво, а зрозумілі речі. Тобто до її рівня знань ми з Гірою не доросли. Ліночка помахала нам ручкою і полетіла на білому конику в далечінь.

У наших повожатих було четверо дітей вже зі своїми сім'ями. Тільки наймолодший Квін став воїном і присвятив себе служінню людям. Відразу з'явилась думка: "Від кого захищатись, якщо вони такі правильні?" І Квін мене зрозумів. Стало ніяково, бо вони всі читають думки. Та я почула відповідь без слів (мабуть, і спілкуються як телепати. Аж сумно): "Більше пізнань − більша небезпека". Також взнала, що він вибраний богом, могутній і небезпечний для ворога. Народився з даром трансформування тіла і телепортації. Не те, щоби він міг перетворитися на зайця, а так змінював простір навколо себе, що формував інший видимий образ для чужого ока. На це потрібно було багато творчих енергій і без допомоги енергії землі, цього не зробиш. Тобто він був справжнім земним богом… 

− Чому арумін має форму равлика? – запитала Гіра у Рута.
− Для гармонії з космічною енергією. Всі потоки циркулюють по спіралі, очищають від зайвого негативу проти часової стрілки і заряджають в протилежний бік. Так ми можемо налаштувати себе без зайвих зусиль на продукування енергій.
− А якщо не в аруміні, то не можете?
− І так реально, тільки зусиль більше. Ти ж бачила в лісі. Там потрібно було запустити циркуляцію всіх земних семи чакр, ввійти в резонанс з жіночим і чоловічим началом, підлаштувати його до частоти простору і зусиллям творчої думки перебудувати реальність. На це йде багато сил. А в аруміні енергія для резонансу налаштовується сама.
− Поясни мені доступніше.

− Всі люди наділені двома началами. Не важливо, який у якої статі домінуючий. Дві півкулі мозку – жіноча права з лівою рукою, чоловіча - ліва з правою. Від цього різні способи мислення. Чоловік мислить першим реальним вектором, наявністю фактів і логікою. Жінка – другим вектором, внутрішнім баченням, підсвідомо. Суть сказаного жінкою ніколи не лежить на поверхні, тут завше є підтекст чи намір, якого чоловікові першим вектором не зрозуміти. І допомога аруміну в тому, щоб ці два вектори з'єднати. Енергія жінки йде назовні як очистка. Чоловіка – всередину як заряд. Спіраль в спіралі. Так вони взаємодіють і перемішуються. І дві статі починають мислити двома способами. Створюється гармонія між чоловіком і жінкою. Тільки так ми можемо налаштувати себе на резонанс між собою і магнітним полем Землі, що вміщає в собі також ці складові.

− Два вектори, − втрутилась я, − але ж повинен бути ще один, оскільки простір тривимірний…

− Цілком вірно, − підтримала мене Нурія. – Третій вектор це дія, що супроводжується обміном енергії з простором. Ви ж розумієте, що мислення чоловіка та жінки, їхні вчинки, емоції та бажання спрямовані на вироблення певного заряду енергії для всесвіту. Простіше – ми виробляємо енергію своїми зусиллями – фізичними чи розумовими, не важливо. І летить вона у певному напрямку до того егрегора, що передає її далі – у світло чи у темряву, також не важливо. Там вони компенсують одне одного і створюється рівновага. Звичайно ж, проблема є, коли негатив нічим компенсувати, бо тоді він повертається назад до нас у вигляді невдач чи стихійного лиха. Врівноважена енергія вже летить до Творця і знову до нас. З того, що ми виробляємо, для себе коханих залишається третина для реалізації свого задуму. Довго не треба думати, щоб відповісти на запитання "навіщо ми живемо"…

 − Звідки у вас негатив, якщо ви такі розумні, − підтрунила я.
− Природний від холоду, невдач у реалізації непотрібних задумів. Це принижує…Від певного виду заздрощів через досягнення інших людей і дух змагань… У нас починаються проблеми. Саме тому існує військо, щоб втихомирювати тих, хто захворів. Вони стають небезпечними для всіх. Мають бажання правити іншими…

Гіру щось хвилювало:

− Що означає "третина виробленої енергії залишається нам"?А яка частина належить людям в наших світах?
− Десята, − додав Рут.
− Ви хочете сказати, що ми щось робимо, думаємо, намагаємось і хочемо, а нам для реалізації задумів залишається 10% виробленої енергії? Так виглядає, ніби годуємо паразитів…
− Певною мірою так і є. Але ви запросто можете збільшити ту кількість до третини. А якщо постараєтесь, то можете залишити собі й половину, як ми. Ну, а інша половинка повинна належати нашій матері та батькові в одному. Для обміну.

Я не могла стримати розчарування:

− Так куди дівається енергія наших зусиль? Як її повернути?

Нурія обыйняла мене і тихо мовила:

− Захистити себе, навчитись трансформувати хворий негатив, який годує паразитів, і взяти цю вільну енергію. Це функція жінки. Головне – використати магію, дану кожній з народження. Як мелодійний голос, плавні рухи, спокійний дух, добро і ласка. Тут частоти, яких не пробити ніякому злу. Я покажу вам…
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Пристрасть, депресія і мрії: Яскраві художниці сюрреалізму, імена котрих відомі не кожному
Сюрреалізм - це мистецтво, в якому переплелися самі безумні фантазії та звичайні речі, страх, бажання, прагнення влади й дитячі сни. Сміливі, невгамовні мисткині сюрреалізму створили свої особливі світи, розповідали історії про жіночу чуттєвість, тілесність та підсвідомість.
Читати більше
Гайда до Польщі: що варто побачити в країні історичних пам'яток
Мабуть, більшості українців близька Польща. Скажімо, якщо не духом, то територіально — точно:) Безліч людей їдуть в цю країну, якщо не відпочити, то на роботу. А втім, що ви знаєте про сусідню державу? Були чи тільки плануєте там побувати, давайте разом дізнаємося, де, насамперед, треба побувати, аби не марнувати час, та що треба знати про Польщу.
Читати більше